«18» грудня 2019 року
м. Харків
справа № 645/3747/18
провадження № 22-ц/818/6063/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Колтунової А.І.,
суддів: Бровченка І.О., Бурлаки І.В.,
за участю секретаря: Семикрас О.В.,
учасників справи:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника КП «Харківводоканал» - Хрипко А.О.,
представника ТОВ «Харківгаз збут» - Чикаліної Г.В.,
представника АТ «Харківобленерго» - Овчаренко Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Харківські теплові мережі», комунального підприємства «Харківводоканал», комунального підприємства «Комплекс по вивозу побутових відходів», акціонерного товариства «Харківобленерго», товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради про захист прав споживачів, визнання вимог незаконними, визнання факту відсутності заборгованості за комунальні послуги, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Бондарєвою І.В.,-
05 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ»), комунального підприємства «Харківводоканал» (далі - КП «Харківводоканал»), комунального підприємства «Комплекс по вивозу побутових відходів» КП «КВПВ», акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго»), товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» (далі - ТОВ «Харківгаз збут»), комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс»), третя особа - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (далі - Управління) про захист прав споживачів, визнання вимог незаконними, визнання факту відсутності заборгованості за комунальні послуги, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що добросовісно виконував покладені на нього обов'язки щодо сплати комунальних послуг, оскілки є власником квартири АДРЕСА_1 .
Позивач користується правом на отримання субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.
01 липня 2017 року позивач отримав від Управління повідомлення про відмову у наданні субсидії з травня 2017 року через наявність заборгованості перед відповідачами.
В червня 2018 року позивачем також отримано від Управління повідомлення про відмову у наданні субсидії з травня 2017 року з тієї ж причини - через наявність заборгованості перед відповідачами.
Вважає, що відповідачі надали Управлінню недостовірні дані щодо наявності у нього заборгованості станом на 01 травня 2017 року та 01 травня 2018 року.
Дії відповідачів щодо надання недостовірної інформації Управлінню є незаконними, такими, що порушують його права на отримання субсидії та принижують честь та гідність. Даними діями відповідачів були заподіяні душевні муки та страждання. Після зупинення нарахування субсидії він перебуває у стресовому стані.
Зважаючи на зазначене, просив суд:
- визнати незаконними та такими, що порушують права позивача як споживача комунальних послуг, дії відповідачів щодо надання Управлінню недостовірної інформації про заборгованість за комунальні послуги станом на 01 травня 2017 року та 01 травня 2018 року;
- визнати відсутність заборгованості за комунальні послуги перед КП «ХТМ», КП «Харківводоканал», КП «КВПВ» та АТ «Харківобленерго» за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 01 травня 2017 року;
- заборгованість, станом на 01 травня 2018 року, нараховану ТОВ «Харківгаз збут», АТ «Харківобленерго», КП «КВПВ», КП «Жилкомсервіс», КП «Харківводоканал» та КП «ХТМ» за період з 01 травня 2017 року по 01 жовтня 2017 року, визнати такою, що утворилася з вини перелічених комунальних підприємств, та в розмірі обов'язкового платежу субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, виходячи з середньомісячного сукупного доходу позивача;
- стягнути на користь позивача моральну шкоду в наступних розмірах, з: КП «ХТМ» - 77 375,00 грн., КП «Харківводоканал» - 5 757,00 грн., КП «КВПВ» - 3 936,00 грн., АТ «Харківобленерго» - 5 196,00 грн., КП «Жилкомсервіс» - 35 960,00 грн., ТОВ «Харківгаз збут» - 1 192,00 грн.
АТ «Харківобленерго» подано відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позову. Зазначило, що позовна вимога щодо звільнення від сплати заборгованості за надані послуги є неналежним способом захисту прав. На ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок, який є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій компанії, і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є виключно правом компанії. Списання боргів за спожиті житлово-комунальні послуги чинним законодавством не передбачено. Позивач зобов'язаний сплачувати спожитий товар (електричну енергію), а енергопостачальник має право вимагати оплату відповідного товару та не може бути обмежений в своїх правах. Призначена позивачу субсидія не надає йому право не сплачувати товар (електричну енергію). У зв'язку з тим, що між сторонами у справі виникли договірні правовідносини, неможливо застосувати до даного спору ст. 1167 ЦПК України. Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії не передбачають відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання з постачання електричної енергії. Позивач не доведено заподіяння йому моральної шкоди та її розмір (а.с. 45-55, том 1).
КП «Харківводоканал» подано відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позову. Зазначило, що визнання незаконним надання завідомо неправдивої інформації, визнання факту відсутності заборгованості за комунальні послуги не є належним способом захисту. Враховуючи відсутність протиправних дій з боку КП «Харківводоканал», моральної шкоди позивачу не завдано. Позивач не надано доказів, що свідчать про заподіяння йому моральної шкоди (а.с. 105-107, том 1).
КП «Жилкомсервіс» подано відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позову. Посилалось на неналежний спосіб захисту прав. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що дії КП «Жилкомсервіс» є неправомірними та порушують його права. Підприємство надало до Управління достовірні дані щодо розміру заборгованості позивача за комунальні послуги. Зважаючи на те, що підприємство не припускало відносно позивача жодних протиправних дій, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні (а.с. 124-130, том 1).
ТОВ «Харківгаз збут» подано відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позову. Посилалось на те, що товариство на законних підставах, як гарантований постачальник газу, законно надало Управлінню данні про заборгованість споживача, що відповідають дійсності. ОСОБА_1 обліковується в бухгалтерському і фінансовому обліках підприємств, що надають послуги з розподілу та постачання газу. Підстави для стягнення моральної шкоди відсутні та не доведені позивачем (а.с. 147-149, том 1).
КП «ХТМ» також подано відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позову. Посилалось на те, що підприємство, надає послуги з опалення та підігріву води, зважаючи на що законно та достовірно надало інформацію Управлінню про заборгованість на особовому рахунку позивача. Позовна вимога щодо відсутності заборгованості не є належним способом захисту. Зважаючи на відсутність протиправних дій з боку підприємства, правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні (а.с. 163, 164, том 1).
Управлінням праці та соціального захисту населення Немишлянського району Харківської міської ради надано пояснення, в якому зазначило, що позивачу було призначено субсидію з квітня 2016 року до березня 2017 року. Після закінчення строку отримання субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення самостійно здійснюють розрахунок субсидії на наступний період. Для цього структурні підрозділи самостійно збирають необхідну інформацію. У разі отримання інформації про наявність заборгованості з комунальних послуг понад два місяці, субсидія на наступний період не призначається. Для визначення права на призначення позивачу субсидії на наступний період були правомірно надіслані запити до комунальних підприємств. На підставі отриманої інформації у призначенні субсидії з травня 2018 року відмовлено. Позивачем не зазначено які саме його права були порушені, які саме дії були незаконними. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди (а.с. 216-224, том 1).
КП «КВПК» також подано відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позову. Посилалось на те, що дії підприємства щодо надання Управлінню інформації про наявність заборгованості відповідають вимогам закону. Надана інформація є достовірною, не порушує особисті немайнові права позивача, на завдає шкоди та не порушує належні йому права, зважаючи на що підстави для задоволення позову відсутні (а.с. 3-7, том 2).
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, позов задовольнити. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам у справі. Судом не надано належної оцінки тому факту, що станом на 01 травня 2017 року у позивача немає заборгованості, що підтверджується копіями відомостей про начислення субсидії та квитанціями про сплату комунальних послуг. Відповідачами не надано судове рішення, яким встановлена заборгованість.
КП «Харківводоканал» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що викладені в скарзі доводи є необґрунтованими. Наявність заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення станом на 01 травня 2017 року та 01 травня 2018 року підтверджуються зведеною карткою абонента. Станом на 01 травня 2018 року заборгованість по сплаті даних послуг становить 575,71 грн. Дана заборгованість утворилася у зв'язку з проведенням позивачем оплати не в повному обсязі. Враховуючи відсутність протиправних дій з боку підприємства, підстави для стягнення моральної шкоди на користь позивача відсутні (а.с. 82, 83, том 2).
АТ «Харківобленерго» подано відзив на позов, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Навів доводи, аналогічні тим, що були викладені у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов, а саме, зазначило, що позовна вимога щодо звільнення від сплати заборгованості за надані послуги є неналежним способом захисту прав. На ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок, який є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій компанії і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є виключно правом компанії. Списання боргів за спожиті житлово-комунальні послуги чинним законодавством не передбачено. Позивач зобов'язаний сплачувати спожитий товар (електричну енергію), а енергопостачальник має право вимагати оплату відповідного товару та не може бути обмежений в своїх правах. Призначена позивачу субсидія не надає йому право не сплачувати товар (електричну енергію). У зв'язку з тим, що між сторонами у справі виникли договірні правовідносини, неможливо застосувати до даного спору ст. 1167 ЦПК України. Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії не передбачають відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання з постачання електричної енергії. Позивач не доведено заподіяння йому моральної шкоди та її розмір (а.с. 96-106, том 2).
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримував в повному обсязі.
Представники КП «Харківводоканал», ТОВ «Харківгаз збут» та АТ «Харківобленерго» проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Представники відповідачів КП «ХТМ», КП «КВПВ», КП «Жилкомсервіс» та представник третьої особи - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради про захист прав споживачів в судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином (а.с. 75, 77-80, том 2).
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представників КП «Харківводоканал», ТОВ «Харківгаз збут» та АТ «Харківобленерго», дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що споживач є користувачем послуг, які йому надають відповідачі. ОСОБА_2 відмовлено у призначенні субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у зв'язку з наявністю понад два місяці заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, фактично суть позовних вимог ОСОБА_2 стосується законності рішення, дій чи бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення стосовно збору інформації про наявність заборгованості у позивача щодо реалізації повноважень цього органу з призначення субсидій. Для спростування інформації про наявність заборгованості, наданої до Управління, яка стала підставою для відмови у призначенні йому субсидії, законність якої ним не оспорена, позивачем обрано невірний спосіб захисту його права. Також не підлягає задоволенню позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди з підстави недоведення позивачем причинного зв'язку між діями відповідачів та душевними стражданнями позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам цивільного процесуального закону відповідає в повному обсязі.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 є користувачем житлово-комунальних послуг, що надаються відповідачами.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Житлову субсидію позивачу було призначено з вересня 2015 року до квітня 2017 року включно. З травня 2017 року позивачу відмовлено у наданні субсидії через заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг.
Повторно з заявою про призначення житлової субсидії та декларацією про доходи та витрати позивач звернувся 04 грудня 2017 року. Позивачу була призначена субсидія з жовтня 2017 року до квітня 2018 року включно.
Управлінням праці та соціального захисту населення 06 червня 2018 року позивачу відмовлено в призначенні субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2018 року. Підставою відмови є прострочена понад два місяці заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, нарахованих відповідачами.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (далі - Постанова КМУ № 848), придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад.
Пунктом 15 Постанови КМУ № 848 передбачено, що громадянам, які проживають у приватних будинках, квартирах чи кімнатах, субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надається шляхом перерахування коштів на рахунок підприємств, що надають комунальні послуги. Громадяни, яким призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, зобов'язані щомісяця сплачувати вартість фактично спожитої послуги, з урахуванням розміру призначеної субсидії.
Після закінчення строку отримання субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення самостійно здійснюють розрахунок субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували субсидію у попередньому періоді.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 67 та ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З правового аналізу позовної заяви вбачається, що позивач заперечував наявність у нього заборгованості за житлово-комунальні послуги станом на 01 травня 2017 року та станом на 01 травня 2018 року.
При цьому позивач не оспорює право відповідачів нараховувати плату за житлово-комунальні послуги та заборгованість за них.
Також позивачем не оспорюється право третьої особи - Управління праці та соціального захисту населення витребувати у відповідачів інформацію про наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В підтвердження доводів щодо відсутності у нього заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг позивач надав квитанції щодо сплати ним платежів за отримані послуги (а.с. 5-24, том 1).
Проте, з наданих комунальними підприємствами розрахунків вбачається, що зазначені в квитанціях суми увійшли до цих розрахунків (а.с. 65-71, 108-117, 132-140, том 1).
Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач зазначав, що з вимогою щодо перевірки наявності заборгованості та проведення взаємозвірки до комунальних підприємств він не звертався.
Також позивач не надав до суду першої та апеляційної інстанції відомості, що свідчать про помилковість розрахунків. Наявність заборгованості не спростував.
В матеріалах справи наявні судові рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідачів заборгованості за користування житлово-комунальними послугами за інший період, а також звернення ОСОБА_2 до відповідачів з аналогічними вимогами (а.с. 229-232, том 1, а.с. 56 - 58, том 2).
Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що спростування заборгованості за житлово-комунальні послуги є неналежним способом захисту прав споживача комунальних послуг, якщо він вважає їх порушеними внаслідок відмови у призначенні йому субсидії.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частинами 1 та 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ч.2 ст.16 ЦК України, відповідно до якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Зважаючи на те, що предметом даного спору є не спростування заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, а визнання незаконними дій Управління щодо збору інформації про наявність заборгованості та реалізації повноважень з призначення субсидії, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає визначеним ст. 16 ЦК України способам захисту цивільних прав.
Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення на його користь з відповідачів моральної шкоди, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від первісних позовних вимог, та є недоведеними.
Положеннями ч. 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 5, 9 вищенаведеної постанови пленуму Верховного суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого-спростування інформації редакцією засобу масової інформації. при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач у зазначеній категорії справ, зокрема, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розміру шкоди.
Оскільки при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції не було встановлено протиправність діяння відповідача, наявності шкоди від такого діяння та причинного зв'язку між протиправним діянням та шкодою, то колегія суддів вважає, що правові підстави для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_2 моральної шкоди відсутні.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів керується наступним.
Європейський суд з прав людини в своїй прецедентній практиці зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на
положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine),
рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо порушення його прав, ним обраний неналежний спосіб захисту, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні його вимог.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, оцінюючи доводи, викладені в позові та апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено «20» грудня 2019 року.
Головуючий суддя: Судді:А.І. Колтунова І.О. Бровченко І.В. Бурлака