20 грудня 2019 року
м. Харків
Справа № 636/3706/18
Провадження № 22-ц/818/5485/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Кругової С.С.,
Суддів Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,
Учасники справи :
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
Відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 вересня 2019 року, ухваленого суддею Оболєнською С.А., -
У серпні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 202 грн 54 коп. та витрати по оплаті судового збору.
Позов мотивований тим, що 20.09.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач належним чином свої обов'язки за договором не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.05.2018 становить 110 202 грн 54 коп. і складається з: заборгованості за тілом кредиту - 3 147 грн 90 коп., заборгованості за відсотками - 107 054 грн 64 коп.
Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем кредитної банківської картки, її виду, встановленої суми кредиту, процентів, пені. Також суд першої інстанції зазначив, що довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, яка, крім іншого, не підписана відповідачем, а також виписка по рахунку не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який повинен бути доведений первинними документами.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.
В обґрунтування скарги посилається на те, що судом при ухваленні рішення безпідставно відмовлено у задоволенні позову на підставі того, що позивачем не було надано доказів отримання відповідачем кредитної банківської картки та використання ним кредитних коштів, оскільки позичальник підписала власноруч анкету-заяву, крім того Умови і правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена на офіційному веб-сайті банку. Зазначає, що суд не надав належної оцінки тому факту, що з моменту підписання відповідачем заяви між нею та банком було укладено кредитний договір і відповідач після отримання картки здійснила дії щодо її активації, тобто відповідач даними діями погодилася з умовами банку щодо обслуговування платіжних карток. Вказує в апеляційній скарзі про те, що суд звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення заборгованості, не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку щодо користування позичальником коштами, крім того суд не надав належної оцінки тому факту, що матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем укладеного договору. Суд ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову допустив однобічність та неповноту судового розгляду, висновки суду викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи.
Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходило.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 20.09.2013 з метою отримання кредитної картки заповнено та підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк» (а.с. 9).
Матеріали справи містять витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачем (а.с.10-34).
З наданого банком суду першої інстанції розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором станом на 31.05.2018 становить 110 202,54 грн. (а.с. 6-7).
Відмовляючи у задоволенні вимог банку, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем кредитної банківської картки, її виду, встановленої суми кредиту, процентів, пені, умови їх надання.
Проте, колегія суддів частково не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 20.09.2013 процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.09.2013, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи обслуговування кредитних карт розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування та Тарифи обслуговування кредитних карт.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи обслуговування кредитних карт, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.09.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (серпень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг та Тарифи обслуговування кредитних карт у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи обслуговування кредитних карт не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи обслуговування кредитних карт, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Ураховуючи, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт» Універсальна», які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20.09.2013 шляхом підписання однієї заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 107 054 грн 64 коп.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованою позицію позивача про застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.03.2019 по справі № 428/2873/17, оскільки постанова від 03 липня 2019 року була ухвалена Великою Палатою Верховного Суду пізніше.
Разом з тим, позовні вимоги банку в частині стягнення тіла кредиту підлягають задоволенню, а висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставин справи та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Матеріали справи містять виписку з особового рахунку відповідача щодо зміни умов кредитування та обслуговування кредитної картки наданої банком на підтвердження заявлених ним вимог до суду першої інстанції, згідно якої ОСОБА_1 був змінений кредитний ліміт та встановлений у розмірі 3200 грн. (а.с. 8).
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з тіла кредиту суд першої інстанції дійшов висновку, що довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, яка, крім іншого, не підписана відповідачем не може бути взята до уваги, оскільки не є первинним документом.
Проте, колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами 3, 4 ст. 8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» визначено відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або підприємством, суб'єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, що провадять діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.
Згідно п.п. 57,59 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.
Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) особові рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що виписка з особового рахунку є регістром аналітичного обліку, тобто внутрішнім первинним документом банку, а отже є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом по справі.
Крім того, приписи вищенаведеного Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75 не містять вимоги про наявність в реквізитах регістрів аналітичного обліку особистого підпису клієнта, у зв'язку з чим висновки суду в цій частині також є необґрунтованими.
Як вбачається з виписки з особового рахунку відповідача щодо зміни умов кредитування та обслуговування кредитної картки, ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт у розмірі 3200 грн.
В позові Банк просить стягнути заборгованість з тіла кредиту в розмірі 3147,90 грн., тобто в межах встановленого кредитного ліміту.
У справі відсутні заперечення відповідача щодо факту отримання кредиту в АТ КБ «Приватбанк».
Таким чином, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3147, 90 грн., у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» - частковому задоволенню.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
В силу вимог ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, надані позивачем нові докази до апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки банком не зазначено поважну причину ненадання вчасно відповідних доказів до суду першої інстанції, що узгоджується з вимогами ч.3 ст. 367 ЦПК України, яка визначає прийняття доказів апеляційним судом лише у виняткових випадках.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам. Позивач звернувся з позовом про стягнення 110 202 грн 54 коп., задоволено позов в сумі 3 147 грн 90 коп, що складає 2,86 % . За подачу позову і апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в сумі 4 405 (1762 + 2 643) грн , отже відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає сума 125,98 грн (4405 грн х 5,2/100).
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - задовольнити частково.
Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 вересня 2019 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та ухвалити в цій частині нове.
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.09.2013 року у сумі 3 147 (три тисячі сто сорок сім) грн 90 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 125 (сто двадцять п'ять) грн 98 коп.
В іншій частині заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. В силу п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.С. Кругова
Судді А.І.Колтунова
Н.П. Пилипчук