Головуючий суду 1 інстанції - Москаленко В.В.
Доповідач -Коновалова В.А.
Справа № 425/2669/19
Провадження № 22-ц/810/1062/19
Іменем України
20 грудня 2019 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Авалян Н.М., Єрмакова Ю.В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Москаленко В.В. в м. Рубіжне Луганської області,
за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21 вересня 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між позивачем та відповідачем договір, що підтверджується підписом відповідача в заяві.
В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2019 року за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 48505,15 грн, яка складається з: 1337,65 грн - заборгованість за кредитом, 42781,54 грн - по процентам за користування кредитом, 1600 грн - за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2285,96 грн - штраф (процентна складова).
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 вересня 2012 року в розмірі 48505,15 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 жовтня 2019 року позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 вересня 2012 року в сумі 1337,65 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафу в сумі 47167,50 грн відмовлено.
Суд обґрунтував рішення тим, що кредитний договір між сторонами по справі укладався на підставі договору оферти розробленої ПриватБанком. У заяві на приєднання відсутні умови щодо процентної ставки та відповідальності за прострочення платежів. Крім того, у анкеті-заяві відсутня інформація, що позичальник ознайомився з умовами, які містяться саме на зазначеному сайті ПриватБанку. Тому суд дійшов висновку, що банк не підтвердив, які конкретні умови він запропонував позичальнику при підписанні анкети-заяви, оскільки на поданому банком екземплярі умов відсутній підпис позичальника.
Також, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не оспорював факт отримання кредитних коштів від позивача, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом у сумі 1337,65 грн, а заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 42781,54 грн, пені та комісії в сумі 1600,00 грн, а також штрафів у загальному розмірі 2785,96 грн, стягненню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків скасувати та позовні вимоги банку в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» зазначило, що суд першої інстанції не маючи обґрунтованих та доказових заперечень відповідача навів доводи проти вимог позивача не посилаючись на докази іншої сторони. Замість посилання на факти в обґрунтування оскаржуваного рішення суд послався на судову практику Верховного Суду, яка не є доказовою базою у справі.
Також, позивач вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, у суду не було підстав для відмови в позові щодо стягнення відсотків по кредиту.
(2) Позиція інших учасників справи
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 отримав 06 грудня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.78), проте від відповідача не надійшло відзиву на апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» отримало 10 грудня 2019 року.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 48505,15 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 * 100 = 1921000 грн.), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводився без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 21 вересня 2012 року в сумі 1337,65 грн та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу, ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Предметом апеляційного розгляду справи є рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за кредитним договором.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення відсотків за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що банк не підтвердив, які ж конкретні умови запропоновані відповідачу при підписанні анкети-заяви, оскільки надані умови не містять підпису позичальника.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.
Судом встановлено та ніким не оспорюється, що 21 вересня 2012 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про стягнення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами.
В тексті позовної заяви позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
До позовної заяви позивачем додано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості за договором від 21 вересня 2012 року, витяг з тарифів, обслуговування кредитних карток, витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
При цьому, ці витяги не підписані ОСОБА_1 , матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір і порядок їх нарахування.
Колегія суддів вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 вересня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (31 липня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана ОСОБА_1 не зазначено розмір процентної ставки за користування кредитом, тобто сторони у розумінні цивільного законодавства не погодили розмір та підстави стягнення процентів.
Враховуючи вказані обставини колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують обставин, викладених в позовній заяві.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте, позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при зверненні із апеляційною скаргою, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, як і не надано доказів на підтвердження обставин які б свідчили про погодження сторонами договору розміру процентної ставки за користування кредитними коштами.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не підписані відповідачем та ним не визнаються, про що свідчить письмова заява ОСОБА_1 (а.с. 52), тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 21 вересня 2012 року між позивачем та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту укладання із відповідачем договору від 21 вересня 2019 року на умовах, зазначених позивачем, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом.
Апеляційний суд враховує, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених ст. ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив, відтак відсутні підстави для їх стягнення.
З урахуванням зазначених обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції замість посилання на факти в обґрунтування оскаржуваного рішення суд послався на судову практику Верховного Суду, яка не є доказовою базою у справі, оскільки не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Так, в рішенні суду відсутнє посилання на будь-яке судове рішення Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про те, щонезважаючи на очевидну імперативність процесуальних вимог щодо здійснення правосуддя виключно на засадах змагальності сторін та об'єктивності і неупередженості суду, справа була розглянута з грубим порушенням цих вимог, адже місцевий суд не тільки не дотримався засад змагальності, а і вчинив грубе порушення принципів правосуддя, оскільки не маючи у справі обґрунтованих доказових заперечень відповідача, суд замість відповідача навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у цих вимогах, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони спору. Фактично місцевий суд виступив «адвокатом» відповідача, а оскаржуване рішення ухвалив нехтуючи засадами змагальності сторін, засадами доказовості позицій обох сторін судового спору, не відповідають матеріалам справи з огляду на таке.
Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачам надавалась письмова заява, в якій позовні вимоги ОСОБА_1 визнавались частково, а саме заборгованість за тілом кредиту в сумі 1337,62 грн, інші позовні вимоги не визнавалися, оскільки Умови та правила надання банківських послуг ним не підписувалися.
Зазначені обставини свідчать про те, що судом рішення постановлено з дотриманням норм процесуального права, на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в частині оскаржуваного рішення.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 жовтня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 20 грудня 2019 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Н.М. Авалян
Ю.В. Єрмаков