Іменем України
12 грудня 2019 року м. Кропивницький
справа № 390/1360/18
провадження № 22-ц/4809/1825/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.
секретар Гончар В.В.
учасники справи:
представник ОСОБА_1 - адвокат Шепеленко А.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року, суддя Бойко І.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі 1700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ОСОБА_1 не виконувала умови договору, в результаті чого утворилась заборгованість на суму 19184,59 грн., яка складається з 4229,19 грн. - тіло кредиту, 4659,48 грн. - відсотки за користування кредитом, 8906,18 грн. - пеня., а також 500,00 - штраф (фіксована частина), 889,74 грн. штраф (процентна складова), а тому позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором та судові витрати.
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме на заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. Крім того. Відповідачем в заяві інформація про себе заповнена особисто. Відповідач особисто поставив підпис про отримання договору, а відповідно, і про всі йому відомі умови на день підписання заяви. Крім того, дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі, і за тілом кредиту.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22.11.2019 по справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26.11.2019 справу призначено до розгляду.
До суду від адвоката Шепеленко А.О., яка представляє інтереси ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги. Зазначається, що відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого ОСОБА_1 кредитного ліміту, оскільки в анкеті-заяві бажаний кредитний ліміт нею не зазначений, у виписці по банківських рахунках зазначено, що кредитний ліміт встановлений на нульовому рівні. Також позивачем не надано доказів зміни кредитного ліміту, оскільки в позовній заяві зазначено, що відповідач тримала кредит в розмірі 1700 грн.. а тіло кредиту, яке просить позивач стягнути становить 4229,19 грн. У заяві-анкеті відсутня будь-яка інформація про видачу кредиту, про відсоткову ставку та тип карти, що видається. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Банку наданий позивачем не містить в собі підпису відповідача, а тому не може слугувати належним доказом у справі. Крім того, у заяві позичальника від 21.01.2014 року процентна ставка не зазначена.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 21.11.2014 року ОСОБА_1 подано до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, чим виявила бажання приєднатися до Умов та Правил надання банківських послуг, проте бажаний кредитний ліміт не визначено, не обрано вид кредитної карти, процентна ставка не зазначена. Крім того, у вказаній анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.9).
Позивачем надано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, підпис ОСОБА_1 щодо ознайомлення з його змістом у зазначеному документі відсутні (а.с.10).
На підтвердження своїх вимог позивач також надано до суду Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщенні на сайті позивача, однак вони підпису ОСОБА_2 також не містять (а.с.11-25).
Суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді кредитний ліміт та ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Надані банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Крім того, у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого ОСОБА_1 кредитного ліміту, оскільки в анкеті-заяві, підписаної ОСОБА_1 , бажаний кредитний ліміт нею не зазначений, у виписці по банківських рахунках зазначено, що кредитний ліміт встановлений на нульовому рівні. Також позивачем не надано доказів зміни кредитного ліміту, оскільки в позовній заяві зазначено, що відповідач отримала кредит в розмірі 1700,00 грн, а тіло кредиту, яку просить стягнути становить 4229,19 грн. (а.с.95-102).
Встановлені судом обставини не підтверджують укладання кредитного договору і надання відповідачу банківських карт, оскільки допустимих доказів їх отримання безпосередньо відповідачем суду не надано.
Суд дійшов висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не довів свого права на стягнення з відповідача кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, нарахованих в межах строку кредитування, тому у задоволенні позову відмовив за його недоведеністю та безпідставністю.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2014 року ОСОБА_1 подано до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, чим виявила бажання приєднатися до Умов та Правил надання банківських послуг.
У вказаній анкеті-заяві відсутні умови договору.
Позивачем надано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», підпис ОСОБА_1 щодо ознайомлення з змістом Тарифів у зазначеному документі відсутні (а.с.10).
На підтвердження позовних вимог позивачем надано до суду першої інстанції Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщенні на сайті позивача.
Докази на підтвердження, що ОСОБА_2 ознайомлена з Умовами та Правилами матеріали справи не містять (а.с.11-25).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи вбачається, що у анкеті заяві позичальника умови кредитування, відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру відсутні.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Витягом з Тарифів по карткам та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів заяви та наданих сторонами доказів.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року, залишити без змін.
Текст постанови складено 20.12. 2019 року.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: