Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2177/18 Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н. Ф.
Категорія 26 Доповідач Миніч Т. І.
19 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
Павицької Т.М.
секретаря
судового засідання Кучерявого О.В.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест"
на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 11 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Слюсарчук Н.Ф.
у цивільній справі №295/2177/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за рахунок майна боржника,-
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом. Просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 12.09.2006 р. в сумі 106 050,00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку загальною площею 0,1360 га. та житловий будинок загальною площею 344,0 кв.м. житловою площею 105,40 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 12 вересня 2006 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 106 050,00 грн. терміном на одинадцять років.
У порядку забезпечення договору позики відповідно до п.2.2 відповідач зобов'язалася передати позивачу у заставу земельну ділянку загальною площею 0,1360 га. та житловий будинок загальною площею 344,0 кв. м., житловою площею 105,40 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В порушення умов договору відповідач ОСОБА_2 умови договору не виконала, борг не повернула та не здійснила нотаріальне оформлення договору застави земельної ділянки і житлового будинку, а лише передала правовстановлюючі документи на вказане вище майно, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12.09.2006 року в сумі 106 050,00 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1360 га. та житловий будинок загальною площею 344,0 кв. м., житловою площею 105,40 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У поданій через свого представника апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 31.08.2018 року та вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції є безпідставним та незаконним, таким, що ухвалено без дослідження всіх обставин справи та без залучення осіб, чиї права порушує дане рішення. Зокрема зазначає, що 20.09.2006р. між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк» укладено кредитний договір №09.05/001/06-Склв. З метою забезпечення виконання зобов'язання за цим договором між Банком та відповідачем укладено іпотечний договір №09.05/001/І02/06-Склв, відповідно до якого в іпотеку було передано житловий будинок / АДРЕСА_2 площею 344,00 кв.м, житловою площею 105,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,1360 га, що розташована за цією ж адресою. 20.09.2006р. було внесено запис про іпотеку зазначеного вище будинку та земельної ділянки до відповідного реєстру за номером №3762590. В подальшому TOB «ФК «Гефест» за договорами купівлі-продажу майнових прав набуло право вимоги за вказаними вище договорами до боржників. А тому, оскаржуване рішення суду порушує права ТОВ «ФК «Гефест» як іпотекодержателя зазначеного вище нерухомого майна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 12.09.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12.09.2006 року був укладений договір позики, за яким відповідач отримала грошові кошти у розмірі 106 050,00 грн., що еквівалентно 21 000 дол. США, терміном не пізніше 12.09.2017 року, зі сплатою 5% річних у разі порушення терміну погашення позики.
Згідно п.1.2.1. Договору позика повинна бути повернута не пізніше ніж 12.09.2017 року.
Пунктом 1.2.2. Договору передбачено, що погашення позики здійснюється позичальником по закінченні строку договору. Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути позику у повному обсязі в термін, не пізніше терміну, казаному в договорі. Позика вважається повернутою при дотриманні умов, зазначених в договорі.
Відповідно до п. 2.2 Договору позики відповідач зобов'язалася передати позивачу у заставу земельну ділянку загальною площею 0,1360 га, та житловий будинок загальною площею 344,0 кв.м., житловою площею 105,40 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3-4).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою не виконано умови договору щодо повернення позивачу запозичених коштів та дійшов висновку про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що визначений у договорі позики, - будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_4 Ц.
Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитись із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» визначає іпотеку як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Системний аналіз зазначених норм права, встановлених обставин, а також наявних у матеріалах справи доказів дозволяє дійти висновку про те, що підставою і обов'язковою умовою виникнення прав іпотекодержателя і кореспондуючих ним обов'язків іпотекодавця є державна реєстрація іпотеки. Без державної реєстрації права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя не виникають.
Іпотекодавцем особа стає внаслідок укладення договору іпотеки і тільки після державної реєстрації іпотеки. Збереження статусу іпотекодавця, у разі переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, відбувається на підставі ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» і не потребує визнання судом цього статусу за новим власником нерухомого майна.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався у своєму рішенні на Закон України «Про іпотеку».
Відповідно до п. 2.2. Договору, про що зазначено вище, з метою забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення позики, остання, як позичальник, зобов'язалася передати ОСОБА_1 , позикодавцю, у заставу земельну ділянку загальною площею 0,1360 га, та житловий будинок загальною площею 344,0 кв. м., житловою площею 105,40 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1,2 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, встановлених законом (ст.585 ЦК України).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріорітету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Взаємні права та обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ст.3 Закону України «Про іпотеку»).
Таким чином з урахуванням відсутності між сторонами нотаріально посвідченого правочину про передачу нерухомого майна в іпотеку, а також відсутності державної реєстрації іпотеки, у суду першої інстанції були відсутні законні підстави встановлювати наявність іпотечних правовідносин та звертати стягнення на нерухомість як на предмет іпотеки.
З огляду на наведене у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову у такий спосіб.
Крім цього судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.09.2006 р. між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №09.05/001/І01/06-Склв, за яким ОСОБА_2 виступила майновим поручителем ОСОБА_3 та передала в іпотеку житловий будинок / АДРЕСА_2 площею 344,00 кв.м, житловою площею 105,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,1360 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.53-55).
Витягом із Державного реєстру іпотек підтверджується, що 20.09.2006р. було внесено запис про іпотеку зазначеного вище будинку та земельної ділянки за номером №3762590(а.с.59).
При цьому, станом на час розгляду вказаної справи, іпотекодержателем зазначеного майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (а.с.69-73).
Відповідно до ч.1 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Частинами 1,3 статті 53 ЦПК України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява (ч.1 ст.54 ЦПК України).
Наведене свідчить, що рішення Богунського районного суду м.Житомира від 11 березня 2019 року вплинуло на права та обов'язки ТОВ «ФК «Гефест», яке до участі у справі залучено не було, у зв'язку з чим позбавлено процесуальних прав надати пояснення та заперечення проти позову.
Враховуючи встановлені порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги. А тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 31.08.2018 року частково задоволено заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову у цій справі та накладено арешт на земельну ділянку загальною площею 0,1360 га., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.12).
В апеляційній скарзі міститься клопотання ТОВ "Фінансова компанія "Гефест" про скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки в даному випадку у задоволенні позову відмовлено, то наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову.
В апеляційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "Гефест" просить стягнути також з позивача на свою користь 25 000грн. витрат на правничу допомогу.
Зазначені вимоги є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1,4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що вказано у статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі, що не було враховано судом першої інстанції.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.
Оскільки доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги представником ТОВ «ФК «Гефест» не надано, суд не вбачає підстав для їх стягнення зі сторони позивача.
При цьому витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги документально підтверджені (а.с.52), тому із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" належить стягнути 1 590,75 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367,368,374,376,381-384,389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 11 березня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за рахунок майна боржника - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 31.08.2018 року щодо земельної ділянки загальною площею 0,1360 га., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності Єремейчук Н ОСОБА_6 Ц.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" судовий збір в сумі 1 590,75 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий: Судді:
Повний текст постанови складений 19.12.2019 року.