Провадження № 22-ц/803/9689/19 Справа № 185/10703/18 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
17 грудня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційними скаргами Комунального підприємства “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Павлоградської міської ради та ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2019 року
по справі за позовом Комунального підприємства “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Павлоградської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги водопостачання і водовідведення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Павлоградської міської ради про визнання недійсним договору, -
У грудні 2018 року КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради звернулось до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги водопостачання і водовідведення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради надає послуги водопостачання та водовідведення споживачам, які повинні оплачувати дані послуги щомісяця. Зокрема і за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , однак, станом на 30.06.2018 заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за вказаним рахунком складає 12 205 грн. 82 коп.
Між позивачем КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №1021153 від 29.11.2012 року про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення», а також договір №461112 від 29.11.2012 року про реструктуризацію заборгованості за період з 01.01.2002 року по 30.06.2018 року на загальну суму 12 205,82 грн.
ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним пункт 6.5. (в редакції: «6.5. На момент укладання Договору сума заборгованості Споживача за послуги водопостачання та водовідведення складає 12 934,41 грн. Споживач зобов'язується вирішити питання про погашення заборгованості перед Виконавцем») Договору № 1021153 від 29.11.2012 р. про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, укладеного між Комунальним підприємством «Павлоградське виробниче управління водопровідно- каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради (Виконавець) та ОСОБА_1 (Споживач), а також визнати недійсним Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, укладений між КП ПВУВКГ (Підприємство) та ОСОБА_2 (Громадянин).
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 6.5. Договору № 1021153 від 29.11.2012 р. про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, та Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення підлягають визнанню недійсним у зв'язку з порушенням відповідачем за зустрічним позовом вимог законодавства щодо укладення та оформлення відповідних договорів. Зокрема, пункт 6.5. Договору № 1021153 від 29.11.2012 р. про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, укладеного між КП «Павлоградводоканал» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Споживач), підлягає визнанню недійсним, оскільки він суперечить актам цивільного законодавства - п. 5 ч. 1 ст. 5, п. 3 ч. 2 ст. 21, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року№ 1875-ІУ (в редакції, що діяла на момент укладання спірних договорів), пункт 8. підпункт 15 пункт 32 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 р. N 630.
Також, ОСОБА_1 зазначила, що не надавала КП «Павлоградводоканал» жодних заяв про реструктуризацію заборгованості, довідку про склад сім'ї, довідку про доходи всіх повнолітніх членів сім'ї, зареєстрованих в житловому приміщенні. Факт відсутності цих документів підтверджує, що не ОСОБА_1 як Споживач зверталася до КП «Павлоградводоканал», а КП «Павлоградводоканал» нав'язав укладання цього Договору, порушуючи порядок його укладання передбачений Постановою КМУ від 27 червня 2003 р. N 976. Отже, укладений Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, укладений з порушенням Постанови КМУ від 27 червня 2003 р. N 976, а тому підлягає визнанню недійсним. ОСОБА_1 укладала Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, під впливом тяжкої для неї обставини - повна відсутність вододопостачання та водовідведення в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір № 461112 від 29.11.2012 р. про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення, укладено на вкрай невигідних умовах для ОСОБА_1 , оскільки КП «Павлоградводоканал» зробив ОСОБА_1 боржником боргів іншого споживача цих послуг - попереднього власника квартири - ОСОБА_3 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2019 року в задоволенні позову позовом комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги водопостачання і водовідведення - відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської про визнання недійсним договору - відмовлено.
В апеляційній скарзі Комунального підприємства “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Павлоградської міської ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови первісного позову та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, в іншій частині - залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови зустрічного позову та ухвалити нове, яким зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Судом першої інстанції установлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 листопада 2012 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в реєстрі № 1-5085, ОСОБА_1 стала власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22,23).
Після придбання квартири, ОСОБА_1 , в місячний строк, звернулась до КП «Павлоградводоканал» з проханням укласти Договір про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Працівники КП «Павлоградводоканал» повідомили, що станом на дату укладання Договору купівлі-продажу квартири 05 листопада 2012 року за попереднім власником цієї квартири - ОСОБА_3 , рахується заборгованість перед КП «Павлоградводоканал» у розмірі 14 334,41 грн. за період з 01.01.2002 року по 05.11.2012 року.
Заборгованість ОСОБА_3 перед КП «Павлоградводоканал» підтверджується також п.4 Договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2012 року.
Між позивачем КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №1021153 від 29.11.2012 року про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення», а також договір №461112 від 29.11.2012 року про реструктуризацію заборгованості. Згідно п.1 Договору № 461112 про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення від 29.11.2012 року зазначено заборгованість 14 334,41 грн (а.с.11).
Як вбачається з роздруківки особистого рахунку та належним чином завірених прибуткових касових ордерів № 7054 від 31.10.2013; № 6198 від 2012 року; № 5257 від 07.08.2013 року, що знаходяться в матеріалах справи - за період часу, коли послуга КП «Павлоградводоканал» з централізованого водопостачання та водовідведення ОСОБА_1 не надавалась - нею були сплачені кошти через касу КП «Павлоградводоканал» на загальну суму 2420 грн.
Статтею 162 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що з моменту підключення послуги провадились платежі понад нарахування за послуги, що є доказом сплати заборгованості, зазначеної в п. 6.5 договору про надання послуг та по договору реструктуризації, який виконувався, але не в повному обсязі.
Оскільки, у призначенні платежів прибуткових касових ордерів зазначено, що сплачується надання послуг з постачання води та водовідведення, а не по договору реструктуризацію заборгованості.
Крім того, у договорі №461112 від 29.11.2012 року про реструктуризацію заборгованості зазначено розмір 14334,41 грн, однак не визначено період реструктурування боргу.
Як вбачається із зазначеного договору (а.с.11) датою укладання зазначено “29.11.2012”, в той час, як, згідно п. 4.1 договір набирає чинності з моменту укладання і діє до 29.11.2012 року.
Колегія суддів звертає увагу позивача за первісним позов, що він не позбавлений можливості звернутись до попереднього власника про стягнення заборгованості, зважаючи на наступне.
Відповідно до нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 05 листопада 2012 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в реєстрі № 1-5085, ОСОБА_1 стала власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22).
Згідно до п.4 Договору, Продавець попередив нотаріуса та Покупця про наявність заборгованості по комунальним платежам за відчужуванну квартиру в сумі 18000 грн., які зобов”язався сплатити самостійно після підписання Договору купівлі-продажу.
Тобто, колишній власник квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_3 взяв на себе обов”язок щодо сплати заборгованості по комунальним платежам. Вказаний Договір купівлі-продажу не оскаржений, та є чинним, однак, позивач за первісним позовом на зазначене не звернув уваги.
Відповідно до пункту 6.18 Правил користування електричною енергією у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.
Постачальник електричної енергії зобов'язаний припинити постачання електричної енергії за договором, а електропередавальна організація (основний споживач) - передачу електричної енергії (спільне використання технологічних електричних мереж) з заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією. За умови одночасного розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем, виплати всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, та звернення нового споживача щодо укладення договору про постачання електричної енергії в межах одного розрахункового періоду припинення електропостачання об'єкта не здійснюється.
У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.
З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів, після розірвання договорів зі споживачем, який звільняє приміщення.
Тобто, зобов'язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов'язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб'єктами.
Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 08 травня 2018 року у справі757/45133/15-ц.
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що вимоги позивача за первісним позовм не підлягають задоволенню.
Що стосується вимог ОСОБА_1 за зустрічним позовом, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Позивач за зустрічним позовом обгрунтовуючи свої вимоги, посилалась на те, що укладаючи договори з відповідачем знаходилась під впливом залякування і психологічного змушення, що водопостачання та водовідведення у квартирі АДРЕСА_4 - буде повністю відключене, що і змусило ОСОБА_1 підписати, спочатку Договір № 461112 про реструктуризацію заборгованості за водоспоживання та водовідведення , де зафіксована заборгованість у розмірі 14 334,41 грн., а потім, після змушення внесення першого платежу у розмірі 1400,00 грн. - чужих боргів, до яких ОСОБА_1 не має жодного відношення, було укладено і Договір про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення № 1021153 від 29.11.2012 року, де у п.6.5. КП «Павлоградводоканал» поклав на ОСОБА_1 , з незрозумілих причин, з незаконних підстав - обов'язок, щодо «вирішення питання» у розмірі 12934,41 грн.
Частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» для реструктуризації заборгованості громадяни укладають з підприємствами - надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Суд першої інстанції встановив, що 05 листопада 2012 року ОСОБА_1 придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а 29.11.2012 року між нею та КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради було укладено договір № 1021153 про надання населенню послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення», а також договір № 461112 про реструктуризацію заборгованості.
Вважаючи, що при укладенні спірного договору про реструктуризацію заборгованості за послуги з теплопостачання вона діяла під впливом психологічного змушення, ОСОБА_1 звернулася за захистом своїх прав до суду.
Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Проте, ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних та допустимих доказів наявності обставин, які б вказували на психологічне змушення, як і не надано доказів неправильного сприйняття позивачем за зустрічним позовом фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, та не доведено, що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень частин першої, третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно пункту 19 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Першочерговим і визначальним у спорі про визнання оспорюваного договору недійсним є встановлення у ОСОБА_1 та КП “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Павлоградської міської ради на момент укладення договору волевиявлення на вчинення саме такого договору.
Така правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 614/216/19.
Колегія суддів вважає, ОСОБА_1 була обізнанна про наслідким укладеного договору, відтак доводи апеляційної скарги про укладення договору під впливом помилки не підтверджені під час розгляду справи та не можуть бути підставою для визнання недійсним договору чи його пунктів.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Комунального підприємства “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Павлоградської міської ради та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П.Красвітна
І.А. Єлізаренко