Провадження № 22-ц/803/3020/19 Справа № 201/10697/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Ходаківський М. П. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
17 грудня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря - Догонової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2016 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Жовтневий районний відділ Державної міграційної служби України у м. Дніпропетровську (Соборний районний відділ Державної міграційної служби України у м. Дніпро), про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила права користуватися житловим приміщенням, -
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Жовтневий районний відділ Державної міграційної служби України у м. Дніпропетровську, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про склад сім'ї та місце реєстрації від 22.07.2016 року у вказаній квартирі також зареєстрований її колишній чоловік - ОСОБА_1 , шлюб між ними розірвано 22.01.2003 року.
Починаючи з 2012 року ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, виражається нецензурними словами в її сторону, застосовує до неї фізичне насилля та погрожує фізичною розправою, вчиняє дрібні крадіжки, тобто порушує правила спільного проживання, що унеможливлює проживання в одній квартирі.
Ураховуючи те, що відповідач добровільно виселитися та знятися з реєстраційного обліку не бажає, не вносить плату за комунальні послуги та не приймає участь у поліпшенні житлових умов, ОСОБА_2 просила суд: усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з указаної квартири без надання іншого приміщення та визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування вказаною квартирою.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2016 року позовні вимоги задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні, володінні та розпорядженні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції установлено, що 05.07.2002 року ОСОБА_2 видано ордер на житлове приміщення № 212. Згідно з ордером вона заселилась у квартиру АДРЕСА_1 як наймач, а ОСОБА_1 та їхні діти, як члени її родини.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29.08.2012 року квартира АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності.
24 червня 2014 року на підставі договору дарування частки квартири ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передали безоплатно у власність кожний по 1/3 частці спірної квартири ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою про склад сім'ї та місце реєстрації від 22.07.2016 року у спірній квартирі, крім позивача, зареєстровані також: ОСОБА_4 (син), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_5 (дружина сина), ОСОБА_6 (онука) та ОСОБА_1 - колишній чоловік позивача, шлюб між якими розірвано 22.01.2003 року (а.с.14,15).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстрований та фактично проживає ОСОБА_1 , що порушує правила спільного проживання та робить неможливим проживання інших з ним в одній квартирі. У зв'язку з цим, відповідач підлягає виселенню без надання іншого житла з підстав, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР. При цьому суд також застосував положення статей 319, 391 ЦК України і визнав відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Приписами статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано і інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12.04.1985 року № 2 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Вирішуючи спір, колегія суддів звертає увагу, що стаття 157 ЖК УPCP має відсилковий характер саме до положень частини першої статті 116 ЖК УPCP, спірне житло належить позивачу на праві власності, у зв'язку з чим виселення членів сім'ї власника квартири згідно зі статтею 157 ЖК УPCP проводиться саме у випадках та на підставах, встановлених частиною першою статті 116 ЖК УPCP без надання іншого жилого приміщення.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, позивач є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується матеріалами справи. Право позивача вимагати усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням передбачено статтями 319, 391 ЦК України.
Статтею 319 ЦК України визначено здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Звертаючись до суду з позовною заявою про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила права користуватися житловим приміщенням, позивачка як на правові підстави посилалася на ст. 405 ЦК України та ст. 116 ЖК УPCP.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що норма ст. 405 ЦК України встановлює, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У той же час, згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Колегією суддів установлено, що як член сім'ї власника ОСОБА_1 зареєстрований в спірній квартирі, тому у встановленому законом порядку набув право користування нею.
Шлюб між сторонами було розірвано 22.01.2003 року, про що видано відповідне свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .
В подальшому, на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2012 року по справі № 412/555/2012 ОСОБА_1 був виселений із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення та знятий з реєстраційного обліку.
Тобто, саме позивачка чинила та чинить перешкоди відповідачу в користуванні майном.
В судовому засіданні сторони підтвердили та не заперечували, що відповідач на час ухвалення рішення судом першої інстанції проживав у спірній квартирі та внаслідок виконання рішення в частині виселення перестав там проживати.
Припинення сімейних відносин з членом сім'ї наймача не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням, а тому колегія суддів вважає, що правові підстави застосування ст. 405 ЦК України для виселення відповідача із спірної квартири на час ухвалення оскаржуваного рішення відсутні.
Із змісту позовної заяви вбачається, що між колишнім подружжям існують суперечки щодо оплати комунальних послуг, а також щодо неможливості їх спільного проживання у квартирі через систематичну протиправну поведінку відповідача, що виражається у його постійному пияцтві, нецензурній лайці в бік позивачки, застосування до неї фізичного насильства та погроз фізичної розправи, дрібних крадіжках її майна, у зв'язку з чим між позивачкою та відповідачем склались неприязне ні стосунки.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апеляційним судом витребовувались у Соборного відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області оригінали для огляду в судовому засіданні відмовних матеріалів відносно ОСОБА_1 , за заявами ОСОБА_2 за період 2015 року по 2017 року а також матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а також інші матеріали щодо ОСОБА_1 стосовно адміністративних правопорушень за їх наявності.
Листом № 45.5./6593 від 12.11.2019 року Соборне відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області щодо надання відмовних матеріалів та матеріали стосовно притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 було з'ясовано, що 07.06.2016 року ОСОБА_1 звертався до Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з приводу втрати паспорта громадянина України на своє ім'я. Крім того, повідомлено, що у облікових базах Соборного ВП ДВП відсутні інші заяви та повідомлення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Отже, посилання позивачки на те, що через систематичну протиправну поведінку відповідача, вона неодноразово зверталася до Жовтневого ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, спростовується наданими у справі доказами.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не наведено підстав порушення відповідачем норм Житлового кодексу України, а зазначені обставини щодо систематичного порушення відповідачем правил співжиття не підтверджуються об'єктивними доказами.
Колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи копії постанов про відмову в порушенні кримінальної справи підтверджують виникнення сімейних сварок відповідача з позивачкою на підґрунті неприязних відносин з останньою, і не свідчать про наявність підстав для виселення відповідача за ч.1 ст. 116 ЖК України.
Наявність в матеріалах справи повідомлень Жовтневого ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо проведення з відповідачем індивідуально-профілактичних бесід, не є тим заходом попередження чи громадського впливу, в контексті якої можливо вважати наявність систематичного порушення відповідачем правил співжиття. Носить профілактичне застереження ОСОБА_1 щодо зазначених ОСОБА_2 погроз на її адресу, які окрім її заяв іншими доказами не підтверджуються.
Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2016 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Жовтневий районний відділ Державної міграційної служби України у м. Дніпропетровську (Соборний районний відділ Державної міграційної служби України у м. Дніпро), про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила права користуватися житловим приміщенням - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко