Справа № 553/1614/18 Номер провадження 11-кп/814/1030/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
05 грудня 2019 року м. Полтава
Вироком Ленінського районного суду м.Полтава від 12 липня 2019 року ОСОБА_3 засуджено за ч.1 ст.122, ч.1 ст.125 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України на 2 роки позбавлення волі та звільнено на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. Вирішено цивільні позови та питання про долю речових доказів.
З таким вироком не погодились прокурор та потерпіла ОСОБА_4 , які вважають призначене покарання м'яким, а звільнення засудженого від відбування покарання безпідставним. Потерпіла також просить збільшити розмір коштів, що підлягають стягненню на її користь із засудженого у відшкодування моральної шкоди, спричиненої злочином, визначивши його в розмірі 50000 грн.
05 грудня 2019 року колегією суддів Полтавського апеляційного суду в складі головуючого ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 постановлено ухвалу, якою рішення суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову та стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_4 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди, спричиненої злочином. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
З рішенням колегії апеляційного суду не погоджуюсь з таких підстав.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
На моє переконання, місцевим судом безпідставно застосовано положення ст.75 КК України та звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається із матеріалів провадження, засуджений вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, відносно двох жінок, яким наніс численні побої кулаками, а потерпілій ОСОБА_4 також каменем в область життєво важливого органу - голови. Більше того, ці дії він вчинив одразу ж після повернення із відділення поліції, куди був доставлений за заявою потерпілої, оскільки вчинив з нею сімейний конфлікт. Тобто, навіть звернення потерпілою за захистом до правоохоронного органу та профілактичні дії з ОСОБА_3 з боку правоохоронного органу не вплинули на поведінку засудженого.
При цьому засуджений хоча й частково відшкодував спричинену шкоду, у вчиненому не розкаявся, його поведінка жодним чином не свідчить про те, що він жалкує з приводу своїх дій.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що виправлення ОСОБА_3 можливе без відбування покарання.
Крім того, вирішуючи питання про призначення покарання, необхідно врахувати думку потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому реального покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи викладене, вважаю, що засудженому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі у розмірі, визначеному судом першої інстанції. Таке покарання відповідатиме вимогам ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, а також буде справедливим.
Вважаю, що і розмір стягнутої апеляційним судом на користь потерпілої ОСОБА_4 моральної шкоди є несправедливим та не відповідає характеру правопорушення, ступеню вини засудженого, глибині фізичних та душевних страждань потерпілої, часу та зусиллям, які потерпіла має прикладати для відновлення попереднього стану. Вважаю, що цивільний позов потерпілої в частині стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі, тобто в сумі 50000 грн.
Суддя Полтавського
апеляційного суду ОСОБА_6