Справа № 415/5674/19
Провадження № 22-ц/810/1033/19
2019 року, грудня місяця, 16-го дня, Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Гаврилюка В.К., Дронської І.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст.369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ ПриватБанк, Банк) звернулись із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 122121,90 грн, який мотивувало тим, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав заяву б/н від 17.05.2013 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 4000.00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та АТ КБ Приватбанк договір, і надав свою згоду на те, що прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну здійснюється за рішенням та ініціативою банку. Оскільки відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, утворилася заборгованість, і АТ КБ Приватбанк просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 17.05.2013 року у розмірі 122121,90 грн, станом на 31.05.2019, яка складається з наступного: 3873,93 грн - заборгованість за кредитом; 118247,97 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 17.05.2013 по 30.07.2018. Вирішити питання по судовим витратам.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2019 року позов АТ КБ Приватбанк задоволено частково. Суд вирішив стягнути на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 17.05.2013 у вигляді заборгованості за кредитом станом на 31.05.2019 у розмірі 3873 грн. 93 коп., судовий збір у розмірі 60 грн. 90 коп., а всього 3934 грн. 30 коп.
В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12.09.2019 року, в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Вирішити питання по судовим витратам. Вважає оскаржуване рішення незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам в оскаржуваній частині рішення суду першої відповідає у достатній мірі.
Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне перевірити правильність рішення не в повному обсязі, а тільки в оскарженій АТ КБ «Приватбанк» частині.
Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, перевіряючи правильність рішення суду в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, Луганський апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в неоскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за пенею та комісією, а також штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова).
Так, судом першої інстанції встановлено, що 17.05.2013 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 4000 грн.
У зазначеній анкеті-заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згоден із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Із встановлених обставин вбачається, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 виникли цивільні (зобов'язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач - споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача як кредитора у цьому зобов'язанні отримати виданий йому кредит та сплату процентів за його користування.
Згідно із розрахунком заборгованості за договором б/н від 17.05.2013 року відповідач, станом на 31.05.2019 року має заборгованість у загальній сумі 122121,90 грн, яка складається з наступного: 3873,93 грн - заборгованість за кредитом; 118247,97 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 17.05.2013 по 30.07.2018.
На підставі зазначеного, з урахуванням обставин справи та наданих доказів та визнання відповідачем позову в частині стягнення з останнього заборгованості за кредитом в сумі 3873,93 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 17.05.2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Зазначеними документами визначаються: пільговий період користування коштами, процентна ставка; права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку; відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування тощо.
Однак Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» не засвідченні належним чином та не містять підпису боржника, а тому, як вважав суд першої інстанції, не можуть вважатися належними та допустимими доказом.
Також судом першої інстанції встановлено, що Анкена - заява була підписана 17 травня 2013 року, відповідач не міг ознайомитися з Тарифами, в яких повідомлено про зміну процентної ставки у 2014р. та 2015р. Окрім того, з наданого Витягу вбачається існування кількох різних видів тарифів картки універсальна - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», тощо і кожна з них має різну базову % ставку на місяць. Тобто у суду відсутні будь - які докази розміру погодженого сторонами розміру процентної ставки, а звідси і правильності їх нарахування відповідачу по справі.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази в частині задоволення позовних вимог достатніми та переконливими.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази в частині задоволення позовних вимог достатніми та переконливими.
Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює із правильним застосуванням до спірних правовідносин правових висновків Конституційного суду України та Верховного Суду.
Згідно п.п. 1-5 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити…
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За доводами позовної заяви позивач АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та станом на 31.05.2019 року за останнім утворилась заборгованість в сумі 122121,90 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 3873,93 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 118247,97 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Саме на таке порушення посилається позивач у позовній заяві та аргументує підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами.
Як вважає позивач підпис відповідача ОСОБА_1 на анкеті - заяві від 17.05.2013 року та погодження останнім із запропонованими банком умовами користування послугами банку та Умовами та правилами надання банківських послуг свідчить про приєднання відповідача до запропонованих банком умов кредитування, тобто позивач вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений кредитний договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
Дійсно, у ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено як судом першої інстанції так і апеляційним судом, відповідач ОСОБА_1 не підписував Умови та правила надання банківських послуг, Умови користування послугами банку, Витяг з Тарифів, копії яких додані позивачем АТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог до ОСОБА_1 5. Більш того, зазначені копії витягів з Умов та витяг з Тарифів взагалі не містять необхідних реквізитів щодо посвідчення копій документів.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги Умов та Тарифів розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування платежів.
Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), на що посилається позивач неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи анкета - заява № б/н від 17.05.2013 року ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами із зазначенням відсоткової ставки, а тому колегія суддів вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведена наявність підстав для висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено того, що надані Тарифи банку та Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 , оскільки не підтверджено, що відповідач був ознайомлений з ними, підпис відповідача у вказаних документах відсутній.
Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, на нього не може бути покладений обов'язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Наведені висновки відповідають висновкам, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), а також постанові Верховного Суду від 11 вересні 2019 року у справі № 649/137/17, провадження № 61-25802св18.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що за доводами апеляційної скарги скаржником не доведена наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами.
Щодо доводів скаржника, що посилання місцевого суду на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача - є бездоказовими та безпідставними, то колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що як було зазначено вище, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведено того, що саме ці Витяги Умов, Правил та Тарифів розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк».
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14 435цс18) викладено правову позицію про те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку посилається суд першої інстанції, а також апеляційний суд у даній справі, вбачається, що Великою Палатою Верховного Суду визначено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не визнаються відповідачем та не містять підпису останнього, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивач у встановленому законом порядку не довів наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником АТ КБ «Приватбанк», за доводами апеляційної скарги, не доведена наявність підстав для висновку щодо незаконності рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду в оскаржуваній частині обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення, що є підставою для скасування рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення за доводами, викладеними у апеляційній скарзі та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення відсотків, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 382 - 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2019 року.
Головуючий
Судді