Іменем України
10 грудня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/2785/18
провадження № 22-ц/4809/1836/19
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючої судді Суровицької Л. В.,
суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В.
учасники справи :
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача за довіреністю - Чепіга Дмитро Олексійович, Крилова Олена Леонідівна,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Гостіщева В.В.,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2019 року у складі судді Іванової Н. Ю. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позову Банк зазначав, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 14 травня 2007 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 21 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердила згоду на те що, підписана заява разом з ''Умовами та правилами надання банківських послуг'', ''Правилами користування платіжною карткою'' та ''Тарифами Банку'', які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за Договором щодо надання кредиту виконав в повному обсязі. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, станом на 15 квітня 2018 року існує заборгованість у розмірі 89368 грн. 02 коп., з яких: 18578 грн. 15 коп. - тіло кредиту, 8073 грн. 04 коп. - нараховано відсотків за користування кредитом, 57985 гр. 02 коп. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4231 грн. 81 коп. - штраф (процентна складова).
Просив стягнути з відповідача на користь Банка заборгованість у розмірі 89368 грн.02 коп. та судовий збір за подачу позову у розмірі 1762 грн. (а.с.2-4).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку за кредитним договором № б/н від 14 травня 2007 року заборгованість за тілом кредиту в розмірі 18 578 грн. 15 коп. та 399 грн. 34 коп. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивачем вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитом, пені і штрафів не доведено належними та допустимими доказами.(а.с.90-97).
В апеляційній скарзі представник банку просить рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відсутні обґрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача, тому посилання суду на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є безпідставним. Відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитом, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки (а.с106-113).
Апеляційне провадження відкрито 25 листопада 2019 року, зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.130), ухвалою від 06 грудня 2019 року призначено розгляд справи на 10 грудня 2019 року (а.с. 141). Повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді в порядку письмового провадження опубліковано на сайті 06 грудня 2019 року (а.с.143).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в частині, яка оскаржується банком, залишити без змін. Зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ті Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається Банк, вона розуміла та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг; що ці документи на момент отримання кредитних коштів містили умови, зокрема щодо сплати процентів та неустойки. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом. Позивач безпідставно взяв до уваги при визначенні розміру заборгованості Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресур: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті, включивши у платіж за кредитом, згідно із ставками, розміром та порядком нарахування, визначені цими документами 8073,04 грн. несплачених процентів за користування кредитом і 57 985,02 грн. пені за порушення умов договору. У неї не виник обов'язок щодо сплати пені та штрафів, оскільки в заяві відсутні відомості про те, що вона брала на себе такий обов?язок, а Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається Банк, не є складовою частиною спірного кредитного договору. Крім того, заява не містить і строку повернення кредиту (користування ним) (а.с.144-154).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 14 травня 2007 року відповідач подала банку заяву, в якій виявила бажання відкрити рахунок та отримати на своє ім'я кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 250 грн., базова процентна ставка 22,8 процентів на рік, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Порядок погашення заборгованості: щомісячні платежі у розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с.10).
Ця заява не містить відомостей щодо встановлення відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідачем не підписано (а.с.11-25).
Відомості про збільшення кредитного ліміту, про строк дії кредитної картки, Банк не надав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про видачу кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 травня 2007 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (04 травня 2019 року).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З наведених підстав, суд дійшов правильного висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи заяву позичальника, та відповідно брала на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що повернення кредиту відповідачем повинно проводитися не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної нею заяви, яка містить умови кредитування.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З урахуванням встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) у відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У позовній заяві Банк, посилаючись на подані ним розрахунки заборгованості з 14 травня 2007 року по 31 жовтня 2015 року та з 01 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року зазначав, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач виконує неналежним чином, у зв'язку з чим станом 15 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі - 89368 грн. 02 коп., з яких: 18578 грн. 15 коп. - тіло кредиту, 8073 грн. 04 коп. - нараховано відсотків за користування кредитом, 57985 гр. 02 коп. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4231 грн. 81 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.2-4, 55-8,9).
З цих розрахунків вбачається, що банком в односторонньому порядку була збільшена визначена в заяві процентна ставка з 01 січня 2013 року з 22,8 % до 30 % на рік, з 01 вересня 2014 року до 34,80 %, а з 01 квітня 2015 року до 42 % на рік.
Письмова згода на це відповідача відсутня.
Отже, сплачені на погашення заборгованості за кредитом кошти, банк списував на погашення заборгованості в підвищеному розмірі.
Як свідчить наданий Банком до позову розрахунок заборгованості, з 01 листопада 2015 року банк змінив форму розрахунку заборгованості, в якій зазначив графу «Включення в заборгованість нарахованих відсотків, штрафів, пені», за рахунок чого було збільшено станом на 01 листопада 2015 року заборгованість за тілом кредиту до 10 334,99 грн. (9984,57 заборгованість за кредитом +350,42 грн. заборгованість за процентами), замість 9984,57 грн., що було визначено станом на 31 жовтня 2015 року, з урахуванням того, що відомості про видачу кредиту в ці дні відсутні (а.с.8,9).
В обгрунтування розрахунку заборгованості у позовній заяві позивач посилався на те, що відповідно до 2.1.1.12.2 Умов та правил надання банківських послуг в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 договору.
У разі виникнення прострочених зобов?язань за кредитом згідно п. 2.1.1.12.2 договору клієнт сплачує Банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування.
При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1 договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.
Вказані обставини свідчать, що банком на підтвердження розміру заборгованості надано неналежні розрахунки, які ґрунтуються на не підписаних відповідачем Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифах, що змінювались та виходять за межі укладеної між банком на відповідачем письмової домовленості.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у розрахунку заборгованості за період з 01 листопада 2015 року по 15 квітня 2018 року взагалі відсутня графа «Погашені проценти», яка містилась в попередньому розрахунку станом на 31 жовтня 2015 року.
Суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що банк надавши кредит, має право на отримання від боржника відсотків за користування ним коштами, але банк, як кредитор повинен надати належні та допустимі докази, на підставі яких можна перевірити наданий банком розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитом.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на сплату процентів за правилами ч.3 ст.1069 ЦК України не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки позивач в позовній заяві не просив стягнути проценти за користування кредитом у розмірі на рівні облікової ставки НБУ, такий розрахунок до суду першої інстанції не надавав. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог та поданих доказів.
Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині процентів за користування кредитом за правилами ст.89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення визначеного в розрахунку та позовній заяві розміру процентів, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та порядку нарахування заборгованості, зазначеної у позові та розрахунку до нього.
Виходячи з приписів параграфів 1, 2 глави 71 ЦК України, нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту.
У наданому Банком розрахунку заборгованості відсутні відомості про те, з якої суми залишку заборгованості за кредитом, здійснено розрахунок процентів за користування кредитом в період з 14 травня 2007 року по 01 січня 2013 року, до збільшення процентної ставки в односторонньому порядку без письмової згоди відповідача та з урахуванням змін кредитного ліміту, з урахуванням сплачених відповідачем на погашення кредиту коштів.
Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням підписаної відповідачем заяви та з метою усунення протиріч між розрахунками, позивач до суду першої інстанції не надав.
Сам суд зробити такий розрахунок не має можливості, оскільки неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може грунтуватися на припущеннях.
Отже, Банком на підтвердження розміру заборгованості по процентам, надано неналежні розрахунки, які ґрунтуються на не підписаних відповідачем Умовах та правилах надання банківських послуг та виходять за межі укладеної між банком та відповідачем письмової домовленості.
В заяві позичальника відсутні умови про нарахування неустойки у вигляді пені та штрафів за порушення грошового зобов?язання.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом та неустойки ( пені і штрафів).
Безпідставними є посилання позивача, що в цій справі не можна застосовувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Матеріали справи на містять доказів визнання позову відповідачем в частині заборгованості по відсоткам за користування кредитом та неустойки, а обов?язок щодо оцінки доказів, які є в справі, покладається на суд.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до неврахування судом першої інстанції Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, щодо яких є правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, та до переоцінки доказів у справі, однак підстави для переоцінки доказів апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні.
В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1ст. 374, ст.ст. 375, 381-383, 384 ЦПК УКраїни , суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2019 року щодо відмови в частині позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2019 року.
Головуюча суддя Л. В. Суровицька
Судді Т. М. Авраменко
В. В. Черненко