Провадження № 22-ц/803/3276/19 Справа № 200/5423/13 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
17 грудня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2014 року
по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстрації, -
У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що 27.06.2007 року ОСОБА_1 уклала з ЗАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір № DNU0GA08441338, згідно якого отримала кредит в розмірі 52 184,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.06.2017 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсоткам, комісією, а також інші витрати.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором в цей же день відповідач уклала з банком договір іпотеки № DNU0GA08441338, відповідно якого відповідач надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Оціночна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 329 411,50 грн.
В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, в наслідок чого станом на 09.04.2013 року виникла заборгованість в розмірі 80 389,06 доларів США, що за курсом НБУ становить 642 308,59 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 43 394,12 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 18 028,16 доларів США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 3 548,58 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 15 418,20 доларів США.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором в розмірі 80 389,06 доларів США, що за курсом НБУ складає 642 308,59 грн., звернути стягнення на вищевказану квартиру шляхом продажу цього предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири. Стягнути судовий збір в розмірі 3 441,00 грн.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2014 року позовні вимоги задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GA08441338 від 27.06.2007 року в розмірі 80 389,06 доларів США, що за курсом 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.04.2013 року становить 642 308,59 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 43 394,12 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 18 028,16 доларів США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 3 548,58 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 15 418,20 доларів США, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та отриманням дубліката правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір та договір іпотеки були підписані сторонами і на час їх підписання ними було досягнуто згоди з усіх істотних їх умов, на час укладання договорів сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договорів було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Вказані договори в судовому порядку недійсними не визнавалися і тому звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку не суперечить умовам договорів. Відповідач після укладання вказаних договорів певний час здійснювала погашення кредитної заборгованості, чим визнавала їх умови.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2014 року скасовано.
Позовну заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення, виселення, зняття з реєстрації залишено без розгляду.
Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не виконав вимоги ухвали суду від 29.03.2017 року про витребування доказів необхідних для вирішення спору та не повідомив суд про причини неподання таких доказів, а тому відповідно до вимог пункту дев'ятого статті 257 ЦПК України слід залишити позов без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 28.11.2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не отримувала кредитних коштів у іноземній валюті, а належних доказів на підтвердження факту видачі готівкою або перерахування кредитних коштів позивачем не надано, крім того, відповідач не була повідомлена належним чином про розгляд справи, тому суд протиправно ухвалив рішення в заочному порядку, позбавивши її можливості подавати свої доводи та заперечення.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції установлено, що 27.06.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № DNU0GA08441338.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 уклала з ЗАТ КБ "ПриватБанк" договір іпотеки квартири від 27.06.2007 року № DNU0GA08441338.
В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 09.04.2013 року утворилася заборгованість в розмірі 80 389,06 доларів США, що за курсом НБУ від 09.04.2013 року становить 642 308,59 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 43 394,12 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 18 028,16 доларів США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 3 548,58 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 15 418,20 доларів США.
В зв'язку з наявністю заборгованості у відповідача по сплаті кредитних коштів, банком на його адресу була направлена письмова вимога від 24.02.2013 року № 30.1.0.0/2-088 про сплату заборгованості за кредитним договором, а саме - про повернення суми кредиту в повному обсязі, процентів, комісії та штрафних санкцій в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги. Цією вимогою банк попередив відповідача про те, що у випадку її невиконання у вказаний строк ПАТ КБ "ПриватБанк" зі спливом цього строку має намір продати предмет іпотеки чи звернути на нього стягнення зі звільненням предмету іпотеки. Також в листі банк повідомляв відповідача про те, що оскільки банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання ним порушеного зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, він вимагає згідно до вимог ст. 40 Закону України "Про іпотеку" добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки, разом зі всіма членами сім'ї. У випадку невиконання вимоги про добровільне звільнення квартири банк має намір звернутися до суду з позовом про примусове виселення та зняття з реєстрації осіб, які зареєстровані в квартирі за вказаною адресою. Проте, вказана вимога виконана не була.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір та договір іпотеки були підписані сторонами і на час їх підписання ними було досягнуто згоди з усіх істотних їх умов, на час укладання договорів сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договорів було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Вказані договори в судовому порядку недійсними не визнавалися і тому звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку не суперечить умовам договорів. Відповідач після укладання вказаних договорів певний час здійснювала погашення кредитної заборгованості, чим визнавала їх умови.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).
З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону.
Сторони у пункті 27 договору іпотеки досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя, про який просить суд позивач - шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки третій особі.
На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 06.02.2019 року, іпотекодержатель має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу, оскільки з приводу реалізації цього способу захисту сторони досягли домовленості у договорі іпотеки.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону).
Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 Закону способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем; звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі. У пункті 27 договору іпотеки сторони встановили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку (т.1 а.с.23-27).
Крім того, умовами договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.06.2007 року, у пункті 6 сторони також встановили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку (т.1 а.с.59-60).
Отже, сторони погодили, що судовий спосіб захисту прав позивача чи позасудовий спосіб такого захисту на підставі виконавчого напису нотаріуса позивач як іпотекодержатель може застосувати лише у разі, якщо заходи позасудового врегулювання на підставі застереження у договорі іпотеки не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Натомість позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки третій особі порядку, встановленому статтею 38 Закону, тоді як суди не встановили, що позивач використав які-небудь способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені сторонами у договорі іпотеки.
На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28.09.2016 року у справі № 6-1243цс16).
Тому колегія суддів звертає увагу на те, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Колегія суддів вважає, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.10.2018 року у справі № 910/17423/17).
Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).
Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Колегія суддів вважає, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).
З огляду на наведені висновки є обґрунтованими доводи відповідача за первісним позовом про відсутність підстав для задоволення позову. На думку колегії суддів, позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя. А суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Вирішуючи спір із подібними до справи № 310/11024/15-ц обставинами, Верховний Суд України у постанові від 05.04.2017 року у справі № 6-3034цс16 вказав, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Вказаний висновок Верховного Суду України знайшов застосування і у практиці Верховного Суду (зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2018 року у справі № 922/2416/17).
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 310/11024/15-ц, яка відступила ід висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 Закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2014 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстрації - відмовити у повному обсязі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко