Справа № 760/4451/17
2-а-140/19
05 грудня 2019 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Олех Ю.М.
за участі:
представника позивача Срібного В.А.
представника відповідача Ковтуна А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2, Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України в Київській області про визнання дій і бездіяльності протиправними, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним адміністративним позовом до відповідачів.
Свої вимоги мотивував тим, що 05 вересня 2016 року інспектор 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2. незаконно та безпідставно зупинив його, при цьому створивши аварійну ситуацію.
Спочатку інспектор повідомив, що причиною зупинки було те, що він розмовляв під час керування автомобілем по телефону, тримаючи його в руках, чим порушив п. 2.9 (д) ПДР України. Жодних доказів його вини інспектор не надав. Протокол про адміністративне правопорушення за ст. 122 КпАП України інспектор щодо нього не склав.
Зазначає, що телефоном не користувався. Його автомобіль обладнаний технічним пристроєм Bluetooth, а тому у нього не було необхідності розмовляти по телефону, тримаючи його в руці.
Потім інспектор повідомив його про підозру, що він знаходиться в стані алкогольного сп'яніння, а в ході розмови у інспектора виникла підозра щодо його перебування в стані наркотичного сп'яніння. Інспектор не роз'яснив йому права та безпідставно відсторонив від керування транспортним засобом.
Під час проведення медичного огляду 05 вересня 2016 року лікарем-наркологом будь-яких ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння у нього виявлено не було.
Після проведення медичного огляду та повідомлення інспектору про результати тесту «Драгер», останній склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення Серія АП1 № 923610 за ст. 130 КпАП України за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. При цьому інспектор незаконно із застосуванням фізичної сили відібрав у нього посвідчення водія. Копію протоколу йому видано не було, можливості з ним ознайомитись та написати свої пояснення не надано.
Такими протиправними діями йому було заподіяно шкоду. У нього підвищився артеріальний тиск, що підтверджується актом медичного огляду від 05 вересня 2016 року. Відповідно до висновку лікаря невідкладної допомоги «Медіком» від 05 вересня 2016 року йому був встановлений діагноз гіпертонічний криз, гостре порушення мозкового кровообігу.
Постановою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року провадження у справі за ч. 1 ст. 130 КпАП України закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року постанову судді Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року змінено в частині підстави закриття провадження у справі, а саме закрито за відсутністю події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
12 вересня 2016 року він звернувся до Управління патрульної поліції в м. Києві з заявою про ознайомлення з матеріалами справи та проханням надати копії відеозаписів. Зазначена заява була проігнорована.
21 вересня 2016 року він звернувся до Управління патрульної поліції в м. Києві та Департаменту патрульної поліції зі скаргою, в якій просив провести службове розслідування за фактом протиправних дій інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2.
З відповіді Управління патрульної поліції в м. Києві від 30 вересня 2016 року вбачається, що можливих правопорушень у діях працівників Управління патрульної поліції в м. Києві не виявлено. Відеозаписи, зроблені поліцейськими, надати немає можливості у зв'язку з ненаданням ним носія для завантаження та зберігання відеозаписів.
Департамент патрульної поліції залишив його скаргу без відповіді та задоволення.
21 жовтня 2016 року він втретє звернувся до Управління патрульної поліції в м. Києві з заявою про ознайомлення з матеріалами справи та проханням надати копії відеозаписів.
З відповіді Управління патрульної поліції в м. Києві від 11 листопада 2016 року вбачається, що у зв'язку з постійною відеофіксацією роботи працівників патрульної поліції така інформація зберігається 30 днів з моменту фіксування події на відповідний прилад. У зв'язку з тим, що з дати фіксації події пройшло більше 30 днів, забезпечити виконання запиту про надання відеозаписів не є можливим.
Внаслідок протиправних дій інспектора та бездіяльності Управління патрульної поліції в м. Києві та Департаменту патрульної поліції йому було заподіяно майнову та моральну шкоду.
Просить суд ухвалити рішення, яким:
-визнати протиправними дії інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2., вчинені 05 вересня 2016 року, а саме: під час його зупинки, відсторонення від керування автомобілем, під час його огляду на стан сп'яніння та вилучення посвідчення водія;
-визнати протиправною бездіяльність Управління патрульної поліції в м. Києві в частині ненадання відповіді на його заяву від 12 вересня 2016 року та в частині ненадання йому копій відеозаписів із відеокамер інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2.;
-визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненадання відповіді на його скаргу від 21 вересня 2016 року;
-стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь 3264 гривні 24 копійки на відшкодування майнової шкоди (1914 гривень 24 копійки на придбання бензину, 1350 гривень за проведення МРТ головного мозку) та 140000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року ухвалу судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18 січня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача Департаменту патрульної поліції та відповідача Управління патрульної поліції в м. Києві про передачу справи на розгляд іншого адміністративного суду.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області залучено до участі в справі в якості співвідповідача.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року замінено неналежного відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на належного - Державну казначейську службу України.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити. Підтримав викладене в позовній заяві, письмових поясненнях (т. 1, а.с. 137-146) та відповіді на відзив (т. 1, а.с. 213-221). Додатково зазначив, що 05 квітня 2017 року прокуратурою міста Києва було внесено відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних дій службових осіб Управління патрульної поліції в м. Києві за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. 30 серпня 2017 року постановою слідчого прокуратури міста Києва кримінальне провадження № 42017100000000446 від 05 квітня 2017 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, а саме: в зв'язку з відсутністю істотної шкоди, яка б в сто і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Одночасно в постанові зазначено, що органом досудового розслідування було встановлено факт неправомірності дій інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2. по відношенню до ОСОБА_1 , які явно виходять за межі наданих повноважень та вчинених всупереч інтересів служби та такими, що підірвали авторитет та престиж органів державної влади. Отже, за відсутності жодних доказів та самої події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, Управлінням патрульної поліції в м. Києві було протиправно направлено до Солом'янського районного суду м. Києва адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 Управління патрульної поліції в м. Києві також порушило права позивача, оскільки не надало відповіді на його заяву та не надало на його звернення копії відеозаписів з відеокамер інспекторів. Крім того, Департамент патрульної поліції не надав позивачу відповідь на скаргу від 21 вересня 2016 року, і в такому випадку має відшкодувати майнову та моральну шкоду. Також сторона відповідача вважає, що підозра інспектора про перебування ОСОБА_1 в стані наркотичного сп'яніння була безпідставною, що встановлено постановою суду апеляційної інстанції.
Відповідач інспектор 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Пояснив суду, що ним було зупинено позивача у зв'язку з тим, що він розмовляв по телефону під час керування транспортним засобом. Сам факт розмови позивача по телефону на відеозаписі не було зафіксовано, оскільки порушення було виявлено візуально, коли патрульний автомобіль порівнявся з автомобілем ОСОБА_1 . Вважає, що зупинка відповідала вимогам закону та була правомірною.
Після зупинки транспортного засобу позивача він підійшов до автомобіля, представився, повідомив причину зупинки, що підтверджується відеозаписом з його нагрудної відеокамери, який міститься в матеріалах справи. На його прохання надати документи для ознайомлення, позивач не надавав їх навіть для ознайомлення близько 40 хвилин. ОСОБА_1 поводив себе знервовано, а саме: то відкривав, то закривав бокове вікно автомобіля; прикладав посвідчення водія до скла і одразу його забирав; виходив з машини і знов до неї сідав, у нього відбувалась різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Запаху алкоголю від ОСОБА_1 не було, тому враховуючи його поведінку виникла обґрунтована підозра про те, що особа перебуває в стані наркотичного сп'яніння. Наявний у інспекторів поліції прилад «Драгер» перевіряє лише на стан алкогольного сп'яніння.
Для здачі аналізів на стан наркотичного сп'яніння всі вони проїхали до експертної установи. Результати лабораторних досліджень сечі для перевірки такого стану готуються та видаються в інший день, не в день здачі аналізів.
Разом з тим, у випадку такої підозри (про стан наркотичного сп'яніння) підлягає складенню протокол про адміністративне правопорушення, оскільки тільки після цього можливе вилучення посвідчення водія та відсторонення від керування транспортним засобом особи щодо якої існує така підозра. У іншому випадку водій має право їхати далі за кермом автомобіля. Потім на місце зупинки прибув інший водій та забрав автомобіль.
Постанову про порушення правил дорожнього руху - розмову по телефону щодо ОСОБА_1 не складали, так як у експертній установі був складений протокол за ст. 130 КпАП України, після цього викликали невідкладну швидку допомогу, і він як інспектор не вважав за можливе проводити розгляд адміністративної справи щодо особи, якій у цей час надають медичну допомогу. Перебуваючи в автомобілі швидкої допомоги ОСОБА_1 не захотів отримувати копію протоколу та тимчасове посвідчення на право керування транспортним засобом, тому інспектором ці документи після зміни були здані до відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції.
Вважає, що його дії відповідали обстановці, не суперечили закону та були правомірними. Про їх неправомірність зазначено в постанові про закриття кримінального провадження та постанові суду щодо розгляду адміністративної справи за ст. 130 КпАП України, проте ні в першому, ні в другому випадку його не викликали, пояснення з приводу цих обставин не відбирали, не опитували ні як учасника подій, ні як свідка. Йому невідомо яким чином без нього встановили протиправність його дій.
Представник Департаменту патрульної поліції у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Пояснив суду, що підтримує викладене у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 172-174) та поясненнях інспектора ОСОБА_2. Зазначив, що доводи позивача щодо незаконної зупинки є необґрунтованими, оскільки підставою для зупинки було порушення позивачем правил дорожнього руху - користування під час руху автомобіля засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук. Крім того, наказом Національної поліції України від 04 серпня 2016 року № 674 затверджено План проведення місячника безпеки дорожнього руху з 08 серпня 2016 року по 12 вересня 2016 року. Зупинивши транспортний засіб позивача та пред'явивши вимогу про надання посвідчення водія для перевірки, інспектор діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавчими актами та не порушив прав та інтересів позивача. Частиною 1 ст. 266 КпАП України передбачено, що особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Відповідно до приєднаного відеозапису подій інспектор повідомив, що причиною для відсторонення позивача від керування автомобілем та його огляд на стан сп'яніння є наявність однієї з ознак наркотичного сп'яніння - поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Доводи позивача щодо безпідставного складення протоколу у зв'язку з відсутністю у нього ознак алкогольного та наркотичного сп'яніння, що підтверджується актом і висновком медичного огляду від 05 вересня 2016 року та від 06 вересня 2016 року є необґрунтованими, оскільки протокол складався раніше, ніж проводився огляд. Складення протоколу є правом уповноваженої на те посадової особи органу Національної поліції. Сам по собі факт складення протоколу не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки справи за ч. 1 ст. 130 КпАП України розглядають суди.
12 вересня 2016 року позивач ознайомився з матеріалами справи та отримав відеозаписи, оскільки ним самим ці відеозаписи приєднані до матеріалів позову. Крім того, оскільки порушені позивачем у скарзі від 21 вересня 2016 року питання стосувалися дій інспектора, який проходить службу в Управлінні патрульної поліції в м. Києві, то розгляд скарги здійснювався саме управлінням. У визначений законом строк Управління патрульної поліції в м. Києві надало позивачу відповідь на його скаргу від 21 вересня 2016 року. Управлінні патрульної поліції в м. Києві є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції, тому окремої відповіді позивачу Департамент не надавав. У скарзі було зазначено, що до департаменту направляється копія скарги. Складення протоколу про адміністративне правопорушення належить до компетенції інспектору як посадової особи органу Національної поліції. Сам по собі факт складення протоколу не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки процесуальне рішення щодо наявності чи відсутності вини особи за ст. 130 КпАП України приймає суд.
Відповідачі - Управління патрульної поліції в м. Києві, Державна казначейська служба України, Державна казначейська служба України в Київській області в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (т. 2, а.с. 27-29). Будь-яких заяв чи клопотань щодо поважності причин неявки до суду подано не було.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідка, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 05 вересня 2016 року щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серія АП1 № 923610 за ч. 1 ст. 130 КпАП України (т. 1, а.с. 34).
Позивач не погоджується з правомірністю дій відповідачів, пов'язаних з притягненням його до адміністративної відповідальності та розглядом його скарг, тому оскаржив їх до суду.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При вирішенні адміністративного спору суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Обов'язковим є порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за захистом.
Вбачається, що підставою для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому обов'язковою умовою для визнання таких дій чи бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно зі ст. 245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У ч. 1 ст. 246 КпАП України визначено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Позивач просить суд визнати протиправними дії інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2., вчинені 05 вересня 2016 року, під час його зупинки, відсторонення від керування автомобілем, під час його огляду на стан сп'яніння та вилучення посвідчення водія.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» поліція може застосовувати такий превентивний захід як зупинення транспортного засобу.
У п. 1 ч. 1 ст. 35 цього Закону визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідач інспектор ОСОБА_2 пояснив, що зупинка транспортного засобу, яким керував позивач була пов'язана з тим, що під час руху ОСОБА_1 розмовляв по телефону, а вже в подальшому виникла підозра про перебування водія в стані наркотичного сп'яніння.
Згідно з п.п. «д» п. 2.9. розділу 2. Правил дорожнього руху водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).
З наданого суду відеозапису з нагрудної камери інспектора вбачається, що після зупинки автомобіля позивача, він назвав свою посаду та повідомив ОСОБА_1 про причини зупинки.
Крім того, на підтвердження необхідності проведення превентивних заходів 05 вересня 2016 року суду надано затверджений заступником голови Національної поліції України План проведення місячника безпеки дорожнього руху з 08 серпня по 12 вересня 2016 року, який спрямований, зокрема, і на недопущення використання мобільних засобів зв'язку під час керування транспортними засобами без використання відповідних гарнітур (т. 1, а.с. 167-171).
У п.п. «а» п. 2.4. розділу 2. Правил дорожнього руху зазначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Суд вважає, що в такому випадку зупинка автомобіля, яким керував позивач ОСОБА_1 , відповідала вимогам закону та була здійснена правомірно.
Згідно з ч. 1 ст. 266 КпАП України особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Після зупинки автомобіля, яким керував позивач, у інспектора виникла підозра про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння. У інспектора відсутні спеціальні технічні засоби для перевірки стану саме наркотичного сп'яніння, тому необхідним було відібрання зразків у експертній установі.
Частино 4 ст. 266 КпАП України визначено, що огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Огляд ОСОБА_1 був проведений в експертній установі в присутності інспектора, проте результати аналізів стають відомі не в той же день. Так, зокрема, позивач результаті отримав через один день після їх здачі.
У такому випадку, після проведення огляду, без результатів аналізів, інспектору достовірно невідомо чи перебуває особа в стані наркотичного сп'яніння, тому закон надає інспектору право відсторонити таку особу від керування транспортним засобом (ст. 266 КпАП України, п. 6 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про національну поліцію»).
Вбачається, що такий превентивний захід як відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом був виправданим. Фактично лише таким передбаченим законом способом можливе запобігання допуску до керування автомобілем особи щодо якої відсутні достовірні дані стосовно перебування чи не перебування в стані сп'яніння, зокрема, наркотичного. Без вжиття такого заходу (відсторонення від керування) водій має право продовжити рух за кермом транспортного засобу, що може бути небезпечним для учасників дорожнього руху.
Частиною 7 ст. 266 КпАП України визначено, що у разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном можливість керування цим транспортним засобом, річковим або маломірним судном надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія (судноводія) відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном.
Така можливість була надана іншому водію, якого викликав ОСОБА_1 .
Дій інспектора спрямовані на забезпечення проведення медичного огляду ОСОБА_1 також відповідали Наказу Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, яким затверджена Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
ОСОБА_1 просить, зокрема, визнати протиправними дії інспектора рід час його огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, огляд на стан сп'яніння проводився у Київській міській наркологічній клінічній лікарні «Соціотерапія» у встановленому законом порядку. Безпосередньо інспектором такий огляд не проводився, він тільки був при ньому присутній у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 266 КпАП України.
У ч. 1 ст. 246 КпАП України визначено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 254 КпАП України передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
05 вересня 2016 року інспектором 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2. щодо позивача ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серія АП1 № 923610 за ч. 1 ст. 130 КпАП України (т. 1, а.с. 34).
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та на підставі ст. 251 КпАП України є предметом оцінки судом в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У судову засіданні інспектор пояснив, що перебуваючи в автомобілі швидкої допомоги ОСОБА_1 не захотів отримувати копію протоколу та тимчасове посвідчення на право керування транспортним засобом, тому ці документи після зміни були здані до відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції.
Згідно зі ст. 221 КпАП України судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 130 КпАП України.
Оспорюваний протокол за ст. 130 КпАП України та додані до нього документи підлягають розгляду як документи, якими зафіксовано певні факти та за результатами його розгляду має бути прийняте процесуальне рішення щодо наявності чи відсутності вини особи.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Складений стосовно ОСОБА_1 протокол був предметом розгляду судом та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито за відсутності події адміністративного правопорушення (т. 1, а.с. 54, 55-58).
Разом з тим, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не породжує для позивача будь-яких правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2651 КпАП України у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, працівник уповноваженого підрозділу, тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
У судовому засіданні встановлено, що після відібрання у ОСОБА_1 зразків для дослідження в експертній установі, інспектором було прийнято рішення про необхідність складення протоколу про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КпАП України. Санкція цієї статті передбачає можливість накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
У зв'язку з цим, інспектором було прийнято рішення про тимчасове вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія, тому такі дії відповідали вимогам закону.
У своїх поясненнях інспектор також зазначив, що після такого вилучення позивач ОСОБА_1 намагався примусова відібрати своє посвідчення, що посилило його впевненість про можливість перебування особи в стані наркотичного сп'яніння.
Такі обставини підтверджуються наданим до матеріалів справи відеозаписом.
За клопотанням інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2. його було допитано в судовому засіданні в якості свідка як сторону в справі за його згодою.
Свідок показав, що позивача було зупинено за розмову по телефону під час керування транспортним засобом. Під час розмови з ОСОБА_1 виникла підозра в перебуванні останнього в стані наркотичного сп'яніння, оскільки він почав періодично відкривати та закривати вікно автомобіля, прикладати документи до вікна, не даючи можливості ознайомитись з ними. Крім того, обличчя почало змінювати колір з білого на червоний. Зазначені ознаки він розцінив як стан наркотичного сп'яніння, оскільки запаху алкоголю не було. Для перевірки цих обставин вони поїхали до Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія». Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України він склав до отримання результатів медичного огляду, оскільки аналізи на наявність стану наркотичного сп'яніння робляться не день в день. Пояснив, що за розмову по телефону під час керування автомобілем ним постанова складена не була, оскільки згодом ОСОБА_1 стало погано та була викликана швидка медична допомога.
Також свідок зазначив, що за встановленим порядком, після закінчення своє зміни, він здав оформлений протокол про вчинення адміністративного правопорушення, складений щодо ОСОБА_1 за ст. 130 КпАП України, до групи адміністративної практики Управління патрульної поліції, і всі подальші дії по отриманню висновків медичного дослідження та направлення матеріалів до суду здійснює саме цей підрозділ, а не інспектор.
На підтвердження протиправних дій інспектора ОСОБА_2 . сторона позивача посилається на постанову судді Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року, якою було вирішено закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутності події адміністративного правопорушення (т. 1, а.с. 55-58).
У мотивувальній частині цієї постанови зазначено, що інспектор ОСОБА_2. явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, у порушення вимог п. 2 Розділу І Інструкції , розпочав процедуру огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння, не встановивши при цьому необхідні ознаки для проведення такого огляду, на підставі суб'єктивних припущень щодо манери водіння на дорозі, порушивши охоронювані Конституцією України права та свободи ОСОБА_1 .
З приводу викладено в цій постанові інспектор ОСОБА_2. пояснив, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення судом він присутній не був, його думку та пояснення з приводу обставин подій не з'ясовували та фактично при вирішенні цього питання досліджували докази надані лише ОСОБА_1
Оцінивши наданий письмовий доказ, суд вважає, що викладене в мотивувальній частині постанови судді Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року не є преюдиційним для розгляду справи в порядку адміністративного судочинства щодо правомірності дій інспектора.
Предметом розгляду справи було наявність чи відсутність складу або події ймовірного вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КпАП України. Окремі дії інспектора предметом дослідження не були, його пояснення з приводу своїх дій не запитувались, можливості висловити свою думку та надати докази на спростування доводів ОСОБА_1 у нього не було.
Оцінка доказів учасників подій здійснюється безпосередньо при розгляді адміністративного позову ОСОБА_1 .
Також сторона позивача як на письмовий доказ посилається на постанову про закриття кримінального провадження від 30 серпня 2017 року (т. 1, а.с. 150-157).
У мотивувальній частині цієї постанови слідчим зазначено, що вивченням зібраних по кримінальному провадженню матеріалів у діях інспектора ОСОБА_2 органом досудового розслідування встановлено порушення частин 1, 2 ст. 7 , п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про національну поліцію», які виразились у порушення прав та свобод ОСОБА_1 , проте такі дій не утворюють складу кримінального правопорушення. Також вказано, що органом досудового розслідування було встановлено факт неправомірності дій інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 , які явно виходять за межі наданих повноважень та вчинених всупереч інтересів служби та такими, що підірвали авторитет та престиж органів державної влади.
Разом з тим, наведені в постанові слідчого висновки щодо протиправних дій ОСОБА_2 містять посилання на виникнення особистої неприязні у інспектора до громадянина ОСОБА_1 . Такі висновки зроблені фактично лише з аналізу окремих матеріалів кримінального провадження та зі змісту постанову судді Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року.
Так, у постанові зазначено, що після аналізу, зокрема, відеозаписів нагрудної камери інспектора, а також долучених відеозаписів телефону ОСОБА_1 , органом досудового розслідування встановлені фактичні обставини по події в повному обсязі, у зв'язку з чим підстав для допиту ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також інших осіб за доцільне не вбачається.
У такому випадку суд критично оцінює такий письмових доказ, оскільки висновок про протиправність дій був зроблений без допиту будь-яких осіб, що були учасниками чи очевидцями цих подій. Надані слідчому відеозаписи не містили повної фіксації всіх подій у спірних правовідносинах, які тривали близько 6 годин.
Суд вважає, що при вирішенні питання правомірності дій інспектора під час зупинки позивача, відсторонення від керування автомобілем, під час його огляду на стан сп'яніння та вилучення посвідчення водія має оцінюватись з урахуванням пояснень сторін та їх представників у судовому засідання, з наданням можливості подати докази на підтвердження своєї правої позиції.
Крім того, дії інспектора були предметом перевірки Управління внутрішньої безпеки в м. Києві ДВБ НП України за зверненням ОСОБА_1 . За результатами проведеної перевірки в діях працівників УПП в м. Києві порушень не виявлено, про що 26 жовтня 2016 року складено висновок, який погоджено заступником начальника УПП в м. Києві ДПП НП України.
Оцінивши надані учасниками судового розгляду пояснення, письмові докази та покази свідка, суд вважає, що в діях відповідача - інспектора ОСОБА_2. відсутні ознаки неправомірності, тому заявлені до нього вимоги задоволенню не підлягають.
Інспектор патрульної поліції, виконуючи свої службові повноваження, здійснював патрулювання зазначеної у постанові ділянки дороги та його вимоги відповідали приписам законодавства України.
Зупинка позивача відповідала вимогам закону та посадових інструкцій і була спрямована на дотримання безпеки дорожнього руху.
Інша вимога позивача стосується визнання протиправною бездіяльності Управління патрульної поліції в м. Києві в частині ненадання відповіді на його заяву від 12 вересня 2016 року та в частині ненадання йому копій відеозаписів з відеокамер інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2.
У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві про ознайомлення з матеріалами справи від 12 вересня 2016 року. На цій заяві ОСОБА_1 власноруч написано, що йому дозволили ознайомитись зі справою та дозволили зробити фото (т. 1, а.с. 37).
З відповіді Управління патрульної поліції в м. Києві від 30 вересня 2016 року вбачається, що відеозаписи, зроблені поліцейськими під час події, надати немає можливості у зв'язку з ненаданням ОСОБА_1 носія для завантаження та зберігання відеозаписів. Крім того, зазначено, що провівши належну перевірку, встановлено, що можливих правопорушень у діях працівників УПП у м. Києві ДПП не виявлено (т. 1, а.с. 50-53).
Позивач зазначає, що про необхідність надати носій для завантаження та зберігання відеозаписів, зробленими поліцейськими на нагрудні камери (відеореєстратори), його не повідомили під час його звернення з заявою та скаргою і така підстава для відмови не передбачена жодним нормативним актом.
Разом з тим, закон визначає обов'язок державного органу надати можливість особі отримувати копії документів, відеозаписів та інших матеріалів, які безпосередньо її стосуються. Позивач такої можливості не був позбавлений, оскільки у відповіді Управління патрульної поліції в м. Києві його повідомили про дії, що необхідно вчинити для отримання запитуваних копій.
До Управління патрульної поліції в м. Києві як і до інших державних органів надходить велика кількість таких звернень від громадян і забезпечити здійснення копіювання на окремі носії може не бути об'єктивної технічної можливості. Обов'язку використовувати для надання суб'єктам звернення інформації на окремих власних носіях суб'єкта владних повноважень закон також не покладає, тому повідомлення про необхідність надання такого носія вимогам закону не суперечить.
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління патрульної поліції в м. Києві з заявою про ознайомлення з матеріалами справи та проханням надати копії відеозаписів, і до цієї заяви додав носій для завантаження та зберігання відеозаписів (т. 1, а.с. 59).
З відповіді Управління патрульної поліції в м. Києві від 11 листопада 2016 року вбачається, що у зв'язку з постійною відеофіксацією роботи працівників патрульної поліції і неможливим забезпеченням тривалого зберігання відзнятих відеозаписів із нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) на серверах поліції, дана інформація зберігається в межах 30 діб з моменту фіксування події на відповідний прилад. Оскільки з дати фіксації події пройшло більше 30 днів, забезпечити виконання запиту про надання відеозаписів не є можливим (т. 1, а.с. 60).
Вбачається, що в діях Управління патрульної поліції в м. Києві відсутні ознаки неправомірності та вимога позивача в цій частині задоволенню не підлягає.
Позивач ОСОБА_1 також просить суд визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненадання відповіді на його скаргу від 21 вересня 2016 року.
З пояснень представника Департаменту патрульної поліції вбачається, що оскільки порушені позивачем у скарзі від 21 вересня 2016 року питання стосувалися дій інспектора, який проходить службу в Управлінні патрульної поліції в м. Києві, то розгляд скарги здійснювався саме управлінням. У визначений законом строк Управління патрульної поліції в м. Києві, яке знаходиться в структурі Департаменту патрульної поліції, надало позивачу відповідь на його скаргу.
Сторона позивача вважає, що окрему відповідь на скаргу мав надати і Департамент патрульної поліції, до якого вона також спрямовувалась.
З тексту скарги, що міститься в матеріалах справи вбачається, що вона була адресована до Управлінні патрульної поліції в м. Києві, а до Департаменту патрульної поліції направлялась лише її копія (т. 1, а.с. 39-49).
Вбачається, що на зазначену скаргу своєчасно (30 вересня 2016 року) була надана відповідь Управлінням патрульної поліції в м. Києві, яке є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції. У відповіді надавались розяснення та повідомлялась інформація щодо всіх доводів заявника (т. 1, а.с. 50-53).
Суд вважає, що за таких обставин у Департаменту патрульної поліції не виникало обов'язку надавати окрему відповідь заявнику за скаргою. Законом визначається право громадян звертатись зі скаргами для їх розгляду уповноваженими державними органами для захисту порушених прав, і такі дії були вчинені уповноваженим органом - Управлінням патрульної поліції. Обов'язку здійснювати розгляд однієї і тієї ж скарги всіма органами, яким направляється її копію закон не містить.
За таких обставин, факт протиправної бездіяльності Департаменту патрульної поліції не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами.
У зв'язку з цим, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача 3264 гривень 24 копійок на відшкодування майнової шкоди та 140000 гривень на відшкодування моральної шкоди, які є похідними від первісних вимог позивача.
З огляду на наведене, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволені адміністративного позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 122-2, 130, 245, 246, 251, 254, 256, 258, 261, 268, 265-1, 266, 268, 276, 278, 288, 289, 293 КпАП України, статтями 31, 34, 35 Закону України «Про Національну поліцію», Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 Про Правила дорожнього руху, Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, яким затверджена Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, статтями 9, 21, 72-78, 90, 121, 123, 139, 205, 241-246, 250, 251, 286 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до інспектора 3-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_2 (м. Київ, вул. Народного ополчення, 9), Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, 3), Управління патрульної поліції в м. Києві (м. Київ, вул. Народного ополчення, 9), Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6), Державної казначейської служби України в Київській області (м. Київ, пл. Л. Українки, буд. 1) про визнання дій і бездіяльності протиправними, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: