Справа № 138/1879/19
Провадження № 22-ц/801/2332/2019
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Денишенко Т. О.
20 грудня 2019 рокуСправа № 138/1879/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в при-міщенні апеляційного суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2019 року, ухвалене в приміщенні суду в м. Могилів-Подільський за головування судді Київської Т. Б., повний текст якого складений 02 вересня 2019 року,
11 липня 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват-Банк» ( далі - АТ КБ «ПриватБанк» ) звернулося у Могилів-Подільський міськ-районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, посилаючись на наступні обставини. З метою отри-мання кредиту в сумі 3 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного лімі-ту на платіжну картку, ОСОБА_1 23 липня 2012 року уклав договір №б/н з позивачем та отримав кредит за умови сплати відсотків за користування цими коштами у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписан-ням договору відповідач прямо та безумовно висловив згоду з прийняття будь-якого розміру встановленого банком кредитного ліміту відповідно до підпункту 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Підписана 23 липня 2012 року ОСОБА_1 анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, Тарифами Банку, викладеними на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складають договір про надання банківських послуг, що підтверджено підписом відповідача в анкеті-заяві. При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Тобто в даному випадку зміст кредитного договору зафіксований у кількох документах: заяві-анкеті позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користу-вання платіжною карткою та Тарифах банку. Між банком та позичальником до-говір укладений у письмовій формі.
Укладення договору таким чином не суперечить чинному законодавству України. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'яз-ковими згідно з актами цивільного законодавства.
Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановлено-му Тарифами банку, викладеними на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується підпунктом 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою.
Банк в обгрунтування позовних вимог зазначав можливість для нього одно-сторонньої зміни Тарифів, інших невід'ємних частин договору. Зокрема розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватися банком за умови інформу-вання позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку у поряд-ку, зазначеному у підпункті 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських по-слуг.
Власник картки на дотримання підпункту 1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг зобов'язаний слідкувати за витратами коштів у межах пла-тіжного ліміту з метою запобігання виникненню овердрафту. Одночасно із свід-ченням про приєднання ОСОБА_1 до договору банку в цілому, дія цьо-го правочину підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів.
Позичальник ОСОБА_1 не надавав банку своєчасно кошти для пога-шення заборгованості за взятими ним борговими зобов'язаннями, за кредитом та відсотками, іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено у розрахунку заборгованості за договором. Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання з повернення коштів згідно з умовами договору належним чином не виконує, станом на 31 травня 2019 року у нього утворилася заборгова-ність у сумі 268 880,38 гривень, яка складається з: 2 990,00 гривень - заборгова-ність за тілом кредиту, 260 121,77 гривня - заборгованість по процентах за ко-ристування кредитом, 5 768,61 гривень - заборгованість з пені та комісії. У зв'язку з ухилянням відповідача від добросовісного виконання власних зобов'я-зань і непогашенням ним наявної заборгованості банк просив суд позов задово-лити та стягнути на свою користь кошти з відповідача у справі у погашення ви-значеної заборгованості за кредитом і процентами за користування кредитом ( а. с. 2-4 ).
Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2019 року позов задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним до-говором від 23 липня 2012 року № б/н станом на 31 травня 2019 року у розмірі 2 990,00 гривень заборгованості за кредитом, 44,90 гривні у відшкодування по-несених банком судових витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 876,10 гривень залише-ні за позивачем АТ КБ «ПриватБанк» ( 54-58 ).
Не погоджуючись з ухваленим 28 серпня 2019 року заочним рішенням суду першої інстанції, представник банку Крилова О. Л. оскаржує його в апеляційно-му порядку, просить скасувати це рішення в частині відмовлених позовних ви-мог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Скаржниця зазначає, що не згідна із оскаржуваним рі-шенням суду в частині незадоволених вимог по стягненню заборгованості з від-сотків, вважає, що в цій частині рішення ухвалене без повного, всебічного, об'-єктивного дослідження усіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі, з порушенням норм процесуального і матерального права, за невідповід-ності висновків суду дійсним обставинам справи ( а. с. 70-75 ).
Ухвалою апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року ( а. с. 84 ) представ-нику АТ КБ «ПриватБанк» Криловій О. Л. поновлений процесуальний строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції від 28 серпня 2019 року.
Відзив відповідача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» Крилової О. Л. у суд апеляційної інстанції не надійшов.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, про-аналізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність, обґрун-тованість оскаржуваного заочного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» Крилової О. Л. задоволенню не підлягає.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам, воно є правильним, обгрунтованим, справедливим.
Згідно з вимогами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися на-лежним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною першою статті 599 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язан-ня є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є віль-ними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або ін-ша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а по-зичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 23 липня 2012 року між Публічним акціонерним то-вариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 3 000,00 гривень шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Позичальник отримав платіжну картку, персональний ідентифі-каційний номер для авторизації, але, користуючись кредитними коштами, не виконує у повному обсязі взяті зобов'язання, через що у нього утворилася за-боргованість, за стягненням якої банк заявив до суду цей позов.
Частково задовольняючи позов, стягуючи на користь банку з відповідача за-боргованість за кредитом у сумі 2 990,00 гривень, суд першої інстанції, керую-чись нормами статей 207, 509, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 526, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», під-креслив, що у заяві-анкеті ОСОБА_1 від 23 липня 2012 року узгоджена сторонами процентна ставка не зазначена. Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, надані позивачем в обгрунтування позову, не містять підтверджень, що відповідач з ними ознайо-мився та погодився. Відсутні також докази того, що вказані документи, як скла-дові договірних стосунків між сторонами у справі, на момент отримання відпо-відачем кредитних коштів узагалі містили окремі умови, що мають значення для вирішення цього позову, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначених банком розмірах і порядку нарахування.
Суд, пославшись на висновок Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), критично оцінив додану позивачем до матеріа-лів справи в якості доказу роздруківку з банківського сайту, вказавши, що цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій банку, який може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.
До правовідносин, що виникли та мають місце між сторонами цього цивіль-ного спору, суд не застосував правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки за наданими позивачем доказами в їх сукупності з огляду на відсут-ність на них підпису ОСОБА_1 , неможливо розцінити їх як стандартну ( типову ) форму кредитного договору приєднання, укладеного 23 липня 2012 року шляхом підписання відповідачем заяви-анкети.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав визнати до-тримання банком при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 норм Закону України «Про захист прав споживачів».
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами на підставі статті 1048 ЦК України позивач не заявив.
На виконання вимог частини другої статті 530 ЦК України, зважаючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти добровільно бан-ку не повернуті, суд задовольнив позов у частині стягнення з боржника на ко-ристь кредитодавця заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 990,00 гривень.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з обгрунтуванням суду пер-шої інстанції, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки воно є вірним, доведеним, об'єктивними, таким, що узгоджуються з висновками Вели-кої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Оскаржуючи заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2019 року в частині відмови у стягненні від-сотків за користування кредитними коштами, представник АТ КБ «Приват-Банк» Крилова О. Л. посилається на порушення судом першої інстанції засад змагальності сторін, оскільки справа розглянута без участі відповідача та його заперечень стосовно заявлених позовних вимог, на безпідставність посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, порушення вимог статей 1048, 1054 ЦК України. Скаржниця наголошує, що відповідач не заперечує умови укладеного публічного договору приєднання, який ним підписаний у ви-гляді заяви-анкети, а відсутність його підпису на Умовах та правилах, Тарифах не свідчить про неознайомлення позичальника з ними, про відсутність договір-них правовідносин і заборгованості з повернення кредитних коштів. У скарзі підкреслюється, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків, порушив-ши таким чином норми матеріального права, ухваливши рішення, що супере-чить нормам цивільного права України і європейським правовим нормам, які регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки.
З доводами апеляційної скарги погодитися не можна. Усі обгрунтування скарги побудовані без урахування або/чи ігнорування змісту оскаржуваного за-очного рішення суду першої інстанції, де викладені усі мотиви, які спростову-ють викладене у скарзі.
У заочному рішенні від 28 серпня 2019 року суд першої інстанції навів грунтовні мотиви, за яких зазначив, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і дове-дені до їх відома. Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного дого-вору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що друга сторона правочину (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Статтями 1048, 1056-1 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не вста-новлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів вста-новлюються договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
На дані норми закону скаржниця посилається, але не звертає увагу, що у за-яві-анкеті позичальника від 23 липня 2012 року процентна ставка не зазначена. А вказуючи на порушення судом вимог статті 1048 ЦК України, ігнорує норми статті 13 ЦПК України, згідно яких суд розглядає справи не інакше як за звер-ненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних су-дом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Колегія суддів апеляційного суду вважає доцільним зауважити, що скарж-ниця, намагаючись домогтися ухвалення судом рішення на користь позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користу-вання кредитними коштами, вдало трактує норми чинного законодавства на ко-ристь позикодавця, але свідомо уникає того беззаперечного та об'єктивного факту, що матеріали справи не містять підтверджень розуміння відповідачем, ознайомлення і погодження його з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витяги з яких надані по-зивачем у цій конкретній справі на доведення позовних вимог. Відсутні також належні і допустимі докази позивача того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, що-до сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядку їх нарахування.
За обставин, що мають місце у даному випадку, без наданих позивачем під-тверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила надан-ня банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості сторін про спла-ту відсотків за користування кредитними коштами, надані банком суду витяги з Тарифів, Умов не можуть розцінюватися як стандартна ( типова ) форма, вста-новлена до укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки не підтверджують вказаних обставин. Доказування згідно з частиною п'ятою стат-ті 81 ЦПК України не може грунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи обгрунтоване прийняття до уваги, посилання суду першої інс-танції на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, скаржниця не бере до уваги, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про не завжди чіткі формулювання законів, через що їх тлумачення та застосування залежить від практики, яка формується найвищим судовим органом країни, який сам стає джерелом правової визначеності.
З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, про яку уже вказу-валося, суд вірно зазначив, що споживачі повинні бути захищені від таких конт-рактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основополож-них свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстроннім судом, встановленим за-коном, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього криміналь-ного обвинувачення. У пункті 33 свого рішення від 19 лютого 2009 року у спра-ві «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що пра-во на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узго-джених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, письмових та речо-вих доказів, висновків експертів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвен-ції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різ-ними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та від-мінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодав-ства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на кон-кретні обставини справи ( Проніна проти України, № 63566/00 параграф 23, Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року ).
Згідно норм статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обста-вини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже позивач перш за все повинен довести свої вимоги, а не вимагати дове-дення зворотного відповідачем, про що, зокрема, йдеться в апеляційній скарзі. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням нею чи невчиненням процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду визнає доводи апеляційної скарги представника банку такими, що не заслуговують на увагу, вони не є достатніми, суттєвими для задоволення скарги та скасування правиль-ного судового рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Ці доводи скарги об'єктивно є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, свідчать про незгоду з висновком суду першої інстанції, ви-кладеним в оскаржуваному судовому рішенні.
Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним су-дом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції зали-шає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матері-ального та процесуального права.
Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК Украї-ни, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької об-ласті від 28 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного това-риства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 -вича про стягнення кредитної заборгованості залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбаче-них пунктом другої частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 20 грудня 2019 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді В. П. Рибчинський
Л. О. Голота