Справа № 606/2018/19
10 грудня 2019 року м. Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Марціцкої І.Б.
при секретарі Пасько І.Б.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Матвійчука В.В.
відповідача ОСОБА_2 ,
представника служби у справах дітей Теребовлянської РДА - Ходинецької Н.М.
розглянувши відкритому у судовому засіданні в м. Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - служба у справах дітей Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області про визначення місця проживання малолітньої дитини , -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Теребовлянської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 із ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог позивач вказує, що 26.05.2012 року між ними було зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір" ю та перебуває на її утриманні та вихованні. У звязку з цим просить визначити місце проживання дитини із нею. Проживання дитини з нею буде відповідати інтересам їхньої доньки.
Представник позивача та позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити, додатково відмітили, що відповідач не має сталого заробітку, а поїздки позивача за кордон мають короткочасний характер.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що хотів би, щоб дитина проживала з ним. Просив взяти до уваги ту обставину, що позивач часто їздить за кордон, а дитина залишається з бабусею.
Дослідивши та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
26.05.2012 року сторони зареєстрували шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 26.05.2012 року Довгенською сільською радою Теребовлянського району Тернопільській області, актовий запис №2.
Від даного шлюбу у сторін народилася: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 29.10.2012 року, виданим Микулинецькою селищною радою Теребовлянського району Тернопільській області, про що зроблено актовий запис за №44.
Згідно з довідки №09-04/12/187 від 22.07.2019 року, виданої виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , та разом із нею проживає її донька ОСОБА_3 , 2012 року народження.
Відповідно до довідки виданої Довгенською ЗОШ 1-3 ст. від 15.10.2019 року №75, ОСОБА_3 навчається в першому класі Довгенської ЗОШ 1-3 ст., що знаходиться в комунальній власності Теребовлянської міської ради.
Як вбачається із висновку органу опіки та піклування Теребовлянської РДА Тернопільської області №02-1489/02-18 від 07.10.2019 року, під ча вивчення обставин справи встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір" ю , прабабусею, бабусею та дідусем зі сторони матері в житловому будинку який належить на праві власності прабабусі ОСОБА_5 . Дитина живе з мамою в 1 кімнаті, має місце для сну, навчання, зберігання особистих речей, зберігання книг іграшок та малюнків, навчається у 1 класі Довгенської Школи ЗОШ 1-3 ст., відвідує школу мистецтв в м. Теребовлі. Зі слів дитини стало відомо, що вона хоче спілкуватися з батьком, але лише по телефону, бо коли він приїжджає до неї в с. Довге то каже, що забере з собою в смт. Микулинці, а вона нікуди їхати не хоче, Соломія сказала, що хоче жити з мамою. Батько дитини ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 зі своєю матір"ю, офіційно не працює. Орган опіки та піклування Теребовлянської РДА, зважаючи на те, що батько не має стабільного доходу, на особисту прихильність Соломії до матері, на вік дитини, а також беручи до уваги рішення комісії з питань захисту прав дитини РДА від 04.10.2019 року №936, вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері ОСОБА_1 .
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.
Крім того, згідно з вимогами ч. 2,3 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Встановлено, що донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із матір "ю по АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні.
Устатті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятоюстатті 157 цього Кодексу.
В силу вимог ст.ст. 7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Положенням пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків
За частинами першою, другоюстатті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
В силу вимог ч. 4 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Як зазначено у висновоку, який висловлений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 402/428/16-ц у постанові від17 жовтня 2018 року щодо застосування статті 161 СК Українита принципу 6 Декларації прав дитини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Верховний Суд зауважує, що найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом при розгляді справ про визначення місця проживання дітей.
Висновком органу опіки і піклування встановлено, що дитина ОСОБА_3 проживає з матір" ю , у якої наявні всі умови для проживання дитини та її гармонійного розвитку.
Враховуючи наведене визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.
Вищенаведені обставини свідчать про наявність між дитиною та матір"ю тісного зв'язку.
З огляду на викладене та оцінюючи матеріали справи, приймаючи до уваги вік дитини, суд приходить до висновку, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 саме з матір'ю, відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та забезпечить її права на належне утримання, виховання, лікування, розвиток, оздоровлення та безпеку.
Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
В силу ст.141 ЦПК України із відповідача ОСОБА_2 в користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 160 СК України, суд, -
Позов задоволити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Теребовлянський районний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 20 грудня 2019 року
Головуючий суддя І.Б. Марціцка