Справа №127/29414/19
Провадження №1-в/127/646/19
17 грудня 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
засудженого ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці клопотання заслуженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого вироком Херсонського обласного суду від 26.02.1998 року, зміненого постановою Херсонського обласного суду від 28.08.2000 року, за ст. ст. 229-6 ч.1, 102, 94, 93 п.п. «г, ж», 42 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі, про умовно-дострокове та дострокове звільнення його від відбування покарання, а також про приведення вироку у відповідність до норм закону, який діяв під час постановлення вироку,-
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове та дострокове звільнення його від відбування покарання, а також про приведення вироку у відповідність до норм закону, який діяв під час постановлення вироку.
Клопотання мотивоване тим, що 29 грудня Конституційний Суд України визнав положення законів України, які передбачали покарання у виді смертної кари неконституційними. 22 лютого 2000 р. на виконання рішення Конституційного суду України були внесені зміни до Кримінального, Кримінально - процесуального та Виправно - трудового кодексів України про виключено з виду покарань смертну кару. Водночас в законодавчому полі України утворилась юридична прогалина з 29.12.1999 року до 04.04.2000 року в період якої суди були позбавлені можливості призначати покарання у виді довічного позбавлення волі. Засуджений вважає, що це дає підстави вважати, що до 04 квітня 2000 року максимальне покарання не перевищувало 15 років позбавлення волі.
Крім того, засуджений ОСОБА_4 просить звільнити його умовно- достроково на підставі ст. 81, 82 КК України, посилаючись на рішення ЄСПЛ «Петухов проти України» від 12.03.2019 року, де Європейський суд з прав людини визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування права перегляду його вироку в частинні скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечать ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Звертає увагу суду на те, що для задоволення вимог ст. 3 Конвенції довічне покарання має бути зменшуваним (п. 98, справа «Кафкаріс проти Кіпру» від 12.02.2008 р.). Щоб встановити, чи було таке покарання зменшуваним, має існувати перспектива звільнення від довічного ув'язнення, яка має бути не тільки де юре, а й де факто реалістичною (п. 196, справа «Окалан проти Туреччини» від 18.03.2014 р.).
Засуджений ОСОБА_4 просить суд врахувати дану практику Європейського суду з прав людини, як джерело права при розгляді даного клопотання по суті та звільнити його достроково від подальшого відбування покарання або привести покарання у відповідність до норм закону, який діяв на час постановлення вироку.
Захисник засудженого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.
Засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, вважає, що підстави для задоволення клопотання відсутні, оскільки ОСОБА_4 засуджений до довічного позбавлення волі, яке не є строковим покаранням. Чинне законодавство України не передбачає можливість умовно-дострокового звільнення для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали особової справи засудженого, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України слідує, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
На даний час засуджений ОСОБА_4 відбуває покарання в межах територіальної юрисдикції Вінницького міського суду Вінницької області - в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)».
Судом встановлено, що ОСОБА_4 засуджено вироком Херсонського обласного суду від 26.02.1998 року, зміненого постановою Херсонського обласного суду від 28.08.2000 року за ст. ст. 229-6 ч.1, 102, 94, 93 п. п. «г, ж», 42 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі (а. с. 19-20, 24).
Відповідно до вимог ст. 81 КК України, засуджений може бути звільнений умовно-достроково від відбуття призначеного покарання після фактичного відбуття певного строку покарання та за умови, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26.04.2002 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Кримінальним кодексом України, а саме ст. 51 КК України визначено два види покарання у виді позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Виходячи із вищезазначених положень, можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачене ст. 81 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Разом з тим, законодавство України про кримінальну відповідальність передбачено механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 87 КК України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Посилання засудженого ОСОБА_4 на порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке розтлумачене в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 липня 2013 року у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» та на рішення від 12.03.2019 року в справі «Пєтухов проти України» у частині необхідності з боку держави передбачення можливості та механізму умовно-дострокового звільнення засудженого до довічного позбавлення волі або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; встановити проміжки часу для його повторення, а також встановити чіткі критерії, на підставі яких він має відбуватись, суд вважає недоцільним, оскільки в такому випадку на виконання рішень Європейського суду держава повинна внести зміни до законодавства на усунення встановлених судом порушень, а відтак, до прийняття відповідного Закону, вирішення судом порушених в клопотанні засудженого питань законодавчо не передбачено. В той же час, частиною першою статті 87 КК України, передбачено можливість заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, актом про помилування, який відповідно до ч. 1 ст. 87 КК України належить до компетенції Президента України.
У справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20.05.2014 Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава-відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати особам засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.
Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що встановлення судом порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою-відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.
Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини. Такою можливістю вправі скористатися ОСОБА_4 .
Що стосується вимоги засудженого ОСОБА_4 щодо приведення покарання у відповідність до норм закону, який діяв на час постановлення вироку, то дана вимога є необґрунтованою та такою, що не ґрунтується на нормах закону, оскільки, у зв'язку із прийняттям Закону України від 22 лютого 2000 року «Про внесення змін у Кримінальний, Кримінально - процесуальний та Виправно - трудовий кодекси України», постановою Херсонського обласного суду від 28.08.2000 року вирок відносно ОСОБА_4 було змінено в частині призначення покарання у виді смертної кари та засуджено його за ст. ст. 229-6 ч.1, 102, 94, 93 п. п. «г, ж», 42 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що підстави для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_4 відсутні, а тому в його задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 81 КК України, ст. ст. 367, 369-372, 376, 537, 539 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове та дострокове звільнення його від відбування покарання, призначеного вироком Херсонського обласного суду від 26.02.1998 року, зміненого постановою Херсонського обласного суду від 28.08.2000 року, за ст. ст. 229-6 ч.1, 102, 94, 93 п. п. «г, ж», 42 КК України (в редакції 1960 року) у виді довічного позбавлення волі, а також про приведення вироку у відповідність до норм закону, який діяв під час постановлення вироку - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 7 днів з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк, з дня отримання копії ухвали.
Копію ухвали вручити засудженому та прокурору.
Суддя: