18.12.2019
Справа №489/4263/19
Провадження №2/489/2034/19
18 грудня 2019 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Середою А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання відповідачів, такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивував тим, що він є власником вказаного житлового будинку на підставі Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.09.2016, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.11.2016 за № 17250494.
Разом із ним в будинку зареєстровані відповідачі, які проживають в частині житлового будинку, якій надано окремий адрес: АДРЕСА_2 . Відповідачі, не зареєстрували своє місце проживання за новою адресою і на неодноразові його звернення про необхідність зміни місця реєстрації, відмовляють у такій посилаючись на те, що в них відсутня домова книга.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.09.2016, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.11.2016 за № 17250494 (а. с. 9-12; 13).
Згідно з відомостями про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку Департаменту з надання адміністративних послуг ММР від 09.07.2019 за № 19.03.03-25/І/3509/19, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 14).
Згідно з відомостями з відділу обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Миколаївській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Миколаївської міського ради за № 120 від 26.02.2016, 6/25 частин житлового будинку, що належить ОСОБА_5 , надано окрему адресу: АДРЕСА_2 ( а. с. 24-30).
Позивач зазначає, що відповідачі проживають у частині житлового будинку, якій надано окрему адресу: АДРЕСА_2 , на його неодноразові звернення з приводи зміни ними адреси реєстрації, не знялися з реєстрації за адресою належного йому житлового будинку, а його вимоги залиши поза уваги.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні та розпорядженні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16 зазначив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
У відповідності з ст. 150 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі №6-709цс16.
За таких обставин, оскільки відповідачі не проживають в спірному житловому будинку, витрати на його утримання не несуть, за комунальні послуги не сплачують, суд вважає, що факт реєстрації відповідачів в будинку позивача порушує його права як власника, а тому вимога про визнання відповідачів такими. що втратили право користування, підлягає задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 802,80 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 802 грн. 80 коп., з кожного по 267 грн. 60 коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Ленінського районного
суду міста Миколаєва Н.О. Рум'янцева
Повний текст судового рішення складено «20» грудня 2019 року.