Справа № 467/1410/19
3/467/513/19
20.12.2019 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Садове Арбузинського району Миколаївської області, працюючої в ПП «Шабоєв», проживає за адресою : АДРЕСА_1 , раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась,
за ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов'язків щодо «неналежного» виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме : не відвідує його з 20 серпня 2019 року у Миколаївському обласному будинку дитини та станом на 15 жовтня 2019 року не вживає заходів для повернення дитини додому.
Дії ОСОБА_1 при складанні протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженою особою кваліфіковані за ч.1 ст. 184 КУпАП.
Сама ж ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належно двічі, що підтверджується даними рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, причин свого неприбуття не вказала, будь - яких заяв чи то клопотань до суду не направляла.
Тому, з огляду на норму ст. 268 КУпАП, ураховуючи той факт, що при розгляді такого роду справи участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою, відсутні об'єктивні перешкоди для проведення судового засідання за відсутності ОСОБА_1 .
За такого, суд, вивчивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення, дослідивши матеріали, що додані до нього, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом, виходив із такого.
Зокрема, адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Тож, очевидно, що вказана правова норма є бланкетною, що, у свою чергу, зобов'язує уповноважену особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, вказати нормативний акт, який встановлює ті чи інші обов'язки батьків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Однак, у цьому випадку протокол про адміністративне правопорушення не містить жодного посилання на будь - який нормативно - правовий акт, у той час, як обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, є недодержання певної вимоги/обов'язку, що встановлений конкретною правовою нормою.
Між тим, уповноважена особа конкретної норми закону у протоколі про адміністративне правопорушення не вказала, тим самими поклавшись при її виборі на розсуд суду.
Та суд вкотре наголошує, що він позбавлений можливості самостійно відредактовувати протокол із цього питання, адже ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Як наслідок, таке формування фабули обвинувачення, як у цьому випадку, тобто без відображення усіх ознак об'єктивної сторони правопорушення, є неприйнятним, позаяк, порушує конвенційні права особи відносно якої складається такий протокол, зокрема право знати у чому її звинувачують та мати можливість будувати належний захист, у той час, як суд розглядає провадження саме на підставі висунутого у протоколі твердження (обвинувачення), у той час, як інші матеріали, що додані до нього, є лише доказами висунутого у протоколі твердження.
Інакше кажучи, нормами якого саме закону установлено обов'язок ОСОБА_3 відвідувати свою дитину, яка перебуває у державному закладі, залишається незрозумілим.
Тобто, сама вже фабула обвинувачення, висунутого у цьому випадку ОСОБА_3 , є сумнівною за своєю суттю.
При цьому, слід вказати, що сам по собі факт невідвідування своєї дитини у закладі автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Більш того, невідвідування дитини за період з 20 серпня 2010 року по 15 жовтня 2019 року може мати місце з поважних причин.
Та уповноважена особа, складаючи протокол про адміністративне правопорушення, не встановила і не визначила причин такої поведінки ОСОБА_3 , з урахування того факту, що остання стверджувала про факт відвідин дитини та вказала причини, із яких робить це не часто.
Крім цього, має бути беззаперечно доведено, що що відвідування дитини у дитячому закладі та вжиття заходів щодо її повернення є дійсно обов'язком, а не правом батьків чи одного з них.
Проте, у цьому провадженні цього зроблено не було.
Зокрема, посилання Служби у справах дітей Арбузинської РДА Миколаївської області на те, що відповідно до п.8 постанови КМУ від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» ОСОБА_1 повинна була звернутись до суду із заявою про повернення дитини та відвідувати її у закладі, є недоречним, позаяк, цей нормативний акт не установлює такого роду обов'язків батьків чи то одного із них, а визначає механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, тобто, регулює діяльність самого органу опіки та піклування у визначених ним же випадках.
У разі ж, якщо матір не проявила до дитини, яка перебуває у дитячому закладі, батьківського піклування, то це може мати інші правові наслідки за умови дійсності визначених законом обставин.
Тож, з огляду на установлені фактичні обставини у цьому провадженні, суд тлумачить усі сумніви щодо норми, яка ймовірно, була порушена у даному випадку, на користь особи, яка притягається до адміністратвиної відповідальності, оскільки, стаття 62 Конституції України вказує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення, який, по суті, містить у собі фабулу обвинувачення, є сумнівним, оскільки відображена у ньому кваліфікація дій особи у контексті об'єктивної сторони інкримінованого правопорушення, не випливає із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), а наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» ( рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»).
Тим самим, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, не доведена «поза розумним сумнівом».
Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 184 КупАП підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю у її діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно, виходячи із змісту норм п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП , судовий збір не підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суд,-
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП - закрити на підставі п.1 ст.247 цього ж Кодексу у зв'язку з відсутністю у її діях складу цього адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя І.В. Явіца