Справа № 523/17558/19
Провадження №2/523/5279/19
"19" грудня 2019 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого - судді Аліної С.С.
за участю секретаря - Вовкович І.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якому просила визнати поважними причини пропущення строку позовної давності та зобов'язати ОСОБА_2 укласти договір з ОСОБА_3 про збільшення позовної давності по факту отримання ОСОБА_2 у лютому 2006 р. грошових коштів у розмірі 15000 доларів США.
Свої вимоги позивачка мотивує тим, що в лютому 2006 року позивачка ОСОБА_3 надала у борг ОСОБА_2 (по усній домовленості) грошову суму у розмірі 15 000 доларів США, для викупу майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка ОСОБА_3 зверталася до відповідача з проханням повернути грошові кошти, однак, ОСОБА_2 пояснив, що грошей у нього не має і він віддає вбиральню, яка належить йому на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 зверталася з заявою про вчинення кримінального проступку, однак кримінальне провадження було закрито, так як в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину передбачений ст. 190 КК України.
В судове засідання позивачка не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином, надала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву в якій позовні вимоги не визнав, в позові просив відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
У зв'язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача, який був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280-282 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З позовної заяви вбачається про те, що в лютому 2006р. ОСОБА_3 надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 15 000 дол. США, однак, дані грошові кошти ОСОБА_2 так і не повернув.
ОСОБА_3 зверталася до Хаджибеївського ВП Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП України в Одеській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, однак, дане провадження було закрито.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25.10.2019р. у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого Хаджибеївського ВП Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП України в Одеській області про закриття провадження - відмовлено (а.с.10-11).
Позивачкою ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження викладених в позові обставин та факту надання в борг ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 15 000 дол. США.
В своєму позові ОСОБА_3 просить суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, однак, жодних доказів поважності пропущення строку позовної давності надано до суду не було.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а ч. 4 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-2469цс16, у постанові суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв'язку із спливом встановленого законом строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 259,263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 261, 265 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Копію заочного рішення направити сторонам по справі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Повне рішення суду складено 19.12.2019 року.
Суддя Аліна С.С.