Справа № 509/6056/19
16 грудня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Кочко В.К.,
при секретарі - Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду у смт. Овідіополь матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та поділ майна
Позивач ОСОБА_1 , звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та поділ майна.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
25.09.2009 р. позивач та відповідач, зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Болградського районного суду Одеської області від 16.09.2019 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 від цього шлюбу народився син - ОСОБА_3 , який проживає разом з позивачкою. Вихованням дитини та її забезпеченням займається позивач, сторони не дйшли згоди щодо місця проживання їхньої спільної дитини ОСОБА_3 .
За час шлюбу сторони набули квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 перешкоджає позивачу та її дітям у доступі до вищевказаної квартири.
Посилаючись на викладені обставини справи, позивач просить суд: визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з його матір"ю ОСОБА_1 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати квартиру, загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та визначити ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишивши квартиру загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у їх спільній частковій власності з наступним розподілом: за ОСОБА_1 1/2 частину квартири загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 1/2 частину квартири загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов"язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у доступі та користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.11.2019 року відкрито провадження в справі.
Представник позивача у судове засідання не з"явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з"явився, надав до суду заяву про визнання позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши зібрані в справі письмові докази, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі в підготовчому засіданні, у зв'язку з існуванням визначених ч.3 ст.200 ЦПК України умов, та задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 25.09.2009 р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Болградського районного суду Одеської області 16.09.2019 р. було розірвано.
Від подружнього життя у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України,- мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 160 Сімейного кодексу України,- місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Щодо вимоги позивача про поділ майна, суд приходить до наступного.
Згідно свідоцтва про право власності від 10.11.2015 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складається з 3 кімнат, житлою площею 43,1 кв.м., загальною площею 77,2 кв.м.
Судом достовірно встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що вищевказана квартира була придбана за спільні кошти позивача та відповідача в період шлюбу і є спільною сумісною власністю відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
За правилами ч.1-3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 - статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Таким чином, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу і відповідач не заперечує проти поділу даної квартири в рівних частинах, суд вважає за можливе виділити у власність за позивачем та відповідачем по 1/2 частини спірної квартири.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.4 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України), у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Абзацом 6 п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановлено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
З огляду на вищевикладене, проаналізувавши межі заявлених вимог та відповідність їх нормам матеріального права, оцінивши матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги те, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 12-13, 15, 76-81, 89, 141, 206, 263- 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з його матір"ю ОСОБА_1 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати квартиру, загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 77,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов"язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у доступі та користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Кочко В.К.