Іменем України
18 грудня 2019 року
Київ
справа №815/1400/17
адміністративне провадження №К/9901/1869/17; К/9901/4947/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - Чорноморська міська рада, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження за якою відкрито
за касаційними скаргами Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області та Чорноморської міської ради на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року (суддя-доповідач - Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.),
І. Суть спору
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Чорноморський МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області), в якому, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати протиправними дії посадових осіб Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області щодо спроб знесення нерухомого майна, що належить їй на праві власності та заборонити відповідачу вчиняти такі дії; зобов'язати посадових осіб Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області припинити спроби його знесення.
2. Позов обґрунтовано тим, що 08 листопада 2011 року між нею та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого позивач набула право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: двоповерхової будівлі з балконами, зазначеної в схематичному плані літерою «А», загальною площею 143,1 кв.м, двоповерхової будівлі з балконами та терасою, зазначеної в схематичному плані під літерою «Б», загальною площею 99,7 кв.м, підпірна стінка-№1, підпірна стінка №2, майданчик №1, майданчик №ІІ. Право власності на ці приміщення зареєстровано 05 травня 2014 року у Державному реєстрі прав власності за реєстраційним номером № 353007751108. Посилаючись на те, що під час розгляду іншої справи їй стало відомо, що придбані нею об'єкти підлягають знесенню у межах виконавчого провадження ВП № 50429987, як самочинно збудовані, просила суд задовольнити позов.
ІІ. Встановлені судами обставини справи
3. Постановою Вищого господарського суду України від 14 січня 2009 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 9-16/100-07-2548 за позовом Іллічівської міської ради до Громадської організації «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз» (далі - ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз») про розірвання договору оренди земельної ділянки і зобов'язання вчинити дії та ухвалено нову постанову про задоволення позову. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,090 га, розташованої за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ, вулиця Паркова,11-П (середній ярус міського пляжу), укладений 23 лютого 2005 року між Іллічівською міською радою та неприбутковою ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз». Зобов'язано ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз» повернути земельну ділянку Іллічівській міській раді та за свій рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно загальною площею 334,4 кв.м по вулиці Парковій, 11-П у місті Іллічівську Одеської області, що визначено у технічному паспорті КП БТІ м. Іллічівська від 03 березня 2007 року під літерою «А» (двоповерхова будівля з двома балконами) та під літерою «Б» (двоповерхова будівля з двома балконами та терасою)(а.с.28-32).
4. На виконання постанови Вищого господарського суду України від 14 січня 2009 року, 13 березня 2009 року Господарським судом Одеської області видано наказ № 9-16/100-07-2548, який з 2009 року перебуває на примусовому виконанні у ДВС Іллічівського МУЮ Одеської області.
5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2009 року змінено спосіб і порядок виконання постанови Вищого господарського суду України від 14 січня 2009 року у справі №9-16/100-07-2548 шляхом знесення за рахунок неприбуткової ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз» самовільно збудованого нерухомого майна та зобов'язано ГО повернути земельну ділянку загальною площею 0,090 га Іллічівській міській раді (а.с.118-120).
6. На виконання ухвали суду 01 лютого 2010 року Господарським судом Одеської області видано наказ про знесення за рахунок неприбуткової ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз» самочинно збудованого нерухомого майна загальною площею 334,4 кв.м по вулиці Парковій, 11-П (середній ярус міського пляжу) у місті Іллічівську Одеської області, що визначено у технічному паспорті Комунального підприємства БТІ в м. Іллічівську від 03 березня 2007року під літерою «А» -двоповерхова будівля з двома балконами та під літерою «Б» - двоповерхова будівля з двома балконами та терасою та зобов'язано повернути земельну ділянку загальною площею 0,090га, яка розташована за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ, вулиця Паркова, 11-П (середній ярус міського пляжу) Іллічівській міській раді (а.с.27).
7. У зв'язку з тим, що після прийняття рішення про знесення спірних об'єктів, боржник у 2009 році їх продав і в подальшому ці приміщення протягом 2009 - 2011 років неодноразово були відчужені. Наразі виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №9-16/100-07-2548 не закінчене.
8. Предметом спору у цій справі є правомірність дій державного виконавця щодо виконання судового рішення про знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомості, які ОСОБА_1 придбала у 2011 році, та знесення спірних об'єктів нерухомості Чорноморським МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області шляхом демонтажу.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у позові відмовлено.
10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України та судове рішення є обов'язковим до виконання. Вирішуючи спір, суд першої інстанції взяв до уваги висновки судів у справі №2а-2216/10/1570, у якій вирішувалось питання правомірності дій органу державної виконавчої служби (далі - орган ДВС) щодо знесення спірних об'єктів нерухомості, які ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз», після ухвалення судового рішення про їх знесення, продало іншим особам. У цій справі № 2а-2216/10/1570 суд касаційної інстанції зазначив, що незважаючи на те, що нерухоме майно, що підлягає знесенню за наказом Господарського суду Одеської області №9-16/100-07-2548, придбано іншими особами, сторони виконавчого провадження змінені не були, тому ДВС Іллічіського міського управління юстиції Одеської області, здійснюючи виконавчі дії, діяла у межах, спосіб та у порядку, визначених законом. Враховуючи те, що позов заявлено особою, як власником самочинного будівництва, підстави для визнання неправомірними дій відповідача у цій справі щодо знесення нежилих приміщень за рішенням суду, що набрало законної сили, до набуття ОСОБА_1 такого права, відсутні.
11. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії державного виконавця Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Колечка Д. М. щодо виконання наказу Господарського суду Одеської області від 01 лютого 2010 року у справі № 9-16/100-07-2548 без проведення заміни боржника у виконавчому провадженні з ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бріз» на ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні та залучення нового власника спірних приміщень ОСОБА_1 органом ДВС не вирішено, тому з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та недопущення незаконного та свавільного позбавлення власника його майна, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами частини другої статті 11 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та прийняти рішення про припинення дій органу ДВС з виконання наказу Господарського суду Одеської області до заміни сторони у виконавчому провадженні та допуску до участі у проведенні виконавчих дій позивача ОСОБА_1 .
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін.
13. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Чорноморська міська рада та Чорноморський МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області подали касаційні скарги, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
14. У касаційній скарзі Чорноморський МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області вказав, що судове рішення не відповідає приписами статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки примусові дії у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення господарського суду здійснювалися і іншими державними виконавцями, у тому числі виконавчою групою, проте неправомірними визнано лише дії державного виконавця Колечка Д.М.
15. Визнавши неправомірними дії державного виконавця з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 01 лютого 2010 року № 9-16/11-07-2548, суд апеляційної інстанції фактично визнав неправомірним виконання судового рішення, що набрало законної сили, що суперечить вимогам статті 129-1 Конституції України, статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України та іншим нормативно-правовим актам, якими встановлено обов'язковість виконання судових рішень на всій території України.
16. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам відповідача про те, що орган ДВС під час розгляду господарськими та адміністративними судами інших справ, пов'язаних з предметом спору у цій справі, неодноразово посилався на зміну власника спірних приміщень, проте, не зважаючи на ці обставини, суди дійшли висновку, що вживаючи заходів щодо знесення самочинно збудованих об'єктів орган виконавчої служби діяв правомірно. Водночас вирішення державним виконавцем питання про заміну сторони у виконавчому провадженні можливе за умови звернення до нього з такою заявою сторони виконавчого провадження. Крім того, поза увагою суду залишилися доводи відповідача про те, що постановою Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області від 07 березня 2017 року ОСОБА_1 залучено до участі у виконавчому провадженні ВП № 50429987.
17. Судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано норми Закону України від 05 червня 2012 року №4901-IV «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки боржник за наказом Господарського суду Одеської області від 01 лютого 2010 року не є особою щодо майна якої заборонено вчиняти дії з його примусової реалізації.
18. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області.
19. У касаційній скарзі Чорноморська міська рада послалася на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав договір про задоволення прав іпотекодавця від 08 листопада 2011 року доказом правонаступництва ОСОБА_1 у правовідносинах, пов'язаних з придбанням нею самочинно збудованих об'єктів, що підлягають знесенню за рішенням суду, прийнятим ще у січні 2009 року.
20. Заявник зазначив, що ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз», яке суд зобов'язав за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно загальною площею 334,4 кв.м по вулиці Парковій, 11-П у місті Іллічівську Одеської області продовжує діяльність і не перебуває у процедурі ліквідації. Тому ОСОБА_1 не є та не може бути його правонаступником.
21. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Чорноморської міської ради.
22. Заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надійшли.
V. Джерела права й акти їх застосування
23. Частинами першою - другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
24. За приписами частини п'ятої статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на час ухвалення постанови Вищого господарського суду України від 14 січня 2009 року у справі № 9-16/100-07-2548) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
25. Положення зазначеної норми Конституції України кореспондувались з нормами, закріпленими у процесуальному законодавстві України. Зокрема, у статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення у справі № 9-16/100-07-2548) було зазначено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
26. З 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII, яким Конституцію України доповнено статтею 129-1, згідно з якою суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
27. Також з 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» статтею 13 якого встановлено гарантії щодо обов'язковості судових рішень. Так, згідно з частинами другою - четвертою зазначеної норми судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
28. Отже, незалежно від того, коли були прийняті судові рішення, що набрали законної сили, їх виконання є обов'язковим на всій території України. У пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначено, що обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя і виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. Водночас, розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
29. На час виникнення спірних правовідносин, умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII). Тому саме відповідно до вимог цього Закону необхідно перевірити та надати оцінку діям державного виконавця щодо вчинення ним виконавчих дій.
30. За визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
31. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).
33. Умови та підстави, за яких може бути відкладено або зупинено виконавчі дії визначені розділом IV Закону № 1404-VIII.
34. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п'ята статті 15 Законом № 1404-VIII).
35. На час звернення позивача до суду, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначалися статтею 181 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до частини першої якої, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
36. Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
37. За загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим. За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки.
38. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що гарантії щодо обов'язковості виконання судових рішень, встановлені Конституцією України, реалізуються як у добровільному порядку так і через механізм застосування примусу, який забезпечують органи виконавчої служби. Норми Закону № 1404-VIII спрямовані саме на забезпечення безумовного виконання судового рішення і винятки з цього правила також регламентовані цим законом. Це означає, що у кожному конкретному випадку суди мають надати оцінку діям державного виконавця на предмет наявності або відсутності обставин, які об'єктивно перешкоджали або унеможливлювали виконання ним судового рішення. Питання щодо правонаступництва у разі припинення боржника-юридичної особи також вирішується у межах виконавчого провадження на підставі документів, які підтверджують такий факт. Водночас особа, яка вважає, що її права порушені діями органу ДВС, має права вимагати припинити примусове виконання судового рішення, що набрало законної сили, виключно у випадках передбачених законом.
VІ. Висновки Верховного Суду
39. Вирішуючи спір, суди встановили, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало судове рішення про знесення самочинно збудованого об'єкта, що набрало законної сили 14 січня 2009 року і з 2009 року органом ДВС вчинялись дії, спрямовані на примусове виконання цього рішення. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, після прийняття Вищим господарським судом України постанови про знесення самочинно збудованих об'єктів, ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз» з 23 січня 2009 року продало спірні приміщення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які намагались у судовому порядку вирішити питання щодо збереження цього комплексу, після прийняття рішення про його знесення.
40. Так, на розгляді в Одеському окружному адміністративному суді перебувала справа № 2216/10/1570 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області, в якому позивачі, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2009 року вони є співвласниками нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , просили суд визнати неправомірними дії органу ДВС щодо знесення вказаних споруд за наказом Господарського суду Одеської області від 01 лютого 2010 року у справі №9-16/100-07-2548. У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився Вищий адміністративний суд України, у позові відмовлено. Надалі спірні приміщення були неодноразово відчужені іншим особам, а ОСОБА_1 набула їх у 2011 році за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 08 листопада 2011 року, укладеним на підставі іпотечного договору від 04 листопада 2011 року № 292. Згідно з пунктом 3 цього договору, вказані нежилі приміщення їй передано у забезпечення виконання договору позики у сумі 1000000,00 грн, що еквівалентно 91 000,00 євро, яку вона надала попереднім покупцям самочинного будівництва, яке підлягало знесенню.
41. Перевіряючи обставини справи, судом першої інстанції встановлено, що з 2009 року відповідач намагався виконати судове рішення, проте за незалежних від державного виконавця підстав вказане виконавче провадження наразі не закінчене. Надаючи оцінку діям органу ДВС, суд першої інстанції зазначив, що державний виконавець, діяв у межах та у порядку визначених законом, оскільки ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бріз» продало спірні приміщення після прийняття судом рішення про їх знесення і нові набувачі цієї нерухомості також відчужили ці приміщення після початку процедури знесення самочинно збудованих об'єктів.
42. Водночас, перевіряючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, апеляційний суд дійшов висновку, що дії державного виконавця є неправомірними без проведення заміни боржника у виконавчому провадженні з ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз» на ОСОБА_1 . Проте за встановлених судами обставин у цій справі, ОСОБА_1 не є правонаступником юридичної особи, яка не ліквідована і у матеріалах справи відсутні відомості щодо припинення діяльності боржника - ГО «Спортивний клуб з пляжних видів спорту «Бриз». Тому висновок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам частини п'ятої статті 15 Законом №1404-VIII, яка допускає заміну сторони у виконавчому провадженні виключно її правонаступником.
43. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання неправомірними дій відповідача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №9-16/100-07-2548.
44. Верховний Суд наголошує, що у разі коли суд вже визнав об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом і, як наслідок, зобов'язав знести цю споруду особу, що її збудувала, подальший продаж такого об'єкту іншим особам, не є підставою для не виконання судового рішення, що набрало законної сили. Питання щодо набуття права власності на самочинне будівництво вирішується відповідно до норм статті 376 ЦК України. Тому особа, яка в подальшому придбала таке майно за цивільним правочином, має право ставити питання про захист своїх прав у межах цивільного судочинства, у тому числі вимагати відшкодувати шкоду, завдану недобросовісним продавцем, який його їй відчужив.
45. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
46. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції. Тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року скасуванню, із залишенням в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року.
VІI. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139,140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційні скарги Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області та Чорноморської міської ради задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року залишити в силі.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська