Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №160/3470/19
адміністративне провадження №К/9901/26125/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Калашнікової О.В., Соклова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І.)
у справі №160/3470/19
за позовом ОСОБА_1
до Криворізького міського відділу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області
про виплату грошової допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку.
I. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 13 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 22 жовтня 2018 року по день постановлення рішення суду, з розрахунку 372 грн 58 коп середньоденного розміру грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Криворізького міського відділу управління поліції охорони в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Зобов'язано Криворізький міський відділ управління поліції охорони в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 13 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у розмірі 25 441 грн 52 коп. Cтягнуто з Криворізького міського відділу управління поліції охорони в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 23 жовтня 2018 року по 12 червня 2019 року, з розрахунку 378 грн 97 коп середньоденного розміру грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку у розмірі 60 256 грн 23 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Криворізького міського відділу управління поліції охорони в Дніпропетровській області.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині визначення суми 25 441 грн 52 коп зобов'язання Криворізький міський відділ управління поліції охорони в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 13 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також стягнення з Криворізького міського відділу управління поліції охорони в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 23 жовтня 2018 року по 12 червня 2019 року, з розрахунку 378 грн 97 коп середньоденного розміру грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку у розмірі 60 256 грн 23 коп - скасовано та прийнято в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову. В частині розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції змінено зменшено суму стягнення на користь ОСОБА_1 пропорційно задоволеним вимогам, визначити належну до стягнення суму у розмірі 512 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4. Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить її скасувати в частині, якою скасовано рішення суду першої інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилаючись на правомірність постанови суду апеляційної інстанції просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Криворізького міського відділу управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 17 жовтня 2018 року №130 о/с ОСОБА_1 звільнений з 22 жовтня 2018 року з посади лейтенанта поліції (спеціальний жетон №0020814), заступника командира взводу реагування Криворізького міського відділу управління поліції охорони в Дніпропетровській області, з утриманням коштів за використану чергову відпустку в кількості 01 доба. Вислуга на день звільнення в календарному обчисленні складає: 13 років 00 місяців 00 днів, в пільговому обчисленні 13 років 02 місяця 27 днів. Підстава для звільнення: підпункт 7 пункту 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію». Посада, яку займав позивач, відноситься до категорії посад, служба на яких дає право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
7. Позивач вважає протиправним невиплату відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявні всі достатні та необхідні правові підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні і невиконання відповідачем обов'язків щодо виплати такої допомоги обумовлює виникнення у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
9. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції лише в частині наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, однак, зазначив, що обраховувати розмір такої допомоги має роботодавець на підставі судового рішення, а тому скасував рішення суду першої інстанції в частині визначення суми одноразової грошової допомоги та ухвалив нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову. Також зазначив, що фактичний розрахунок позивачу на день його звернення до суду проведено не було, оскільки відповідач закон розумів так, що допомогу не слід виплачувати взагалі, а тому спір у цій справі стосується розміру належних звільненому працівникові сум, а відтак дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в силу приписів статті 117 КЗпП України, не можуть бути задоволені судом. У зв'язку з чим, також скасував рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відмовив в їх задоволенні.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Скаржник в обґрунтування касаційної скарги зазначив, що судом апеляційної інстанції безпідставно, невмотивовано та не надаючи жодного аргументу та посилань на нормативні акти скасовано рішення суду першої інстанції в частині визначення судом першої інстанції суми 25 441 грн 52 коп. Аргументуючи свою позицію суд апеляційної інстанції лише зазначив, що обрахувати розмір такої допомоги має роботодавець на підставі судового рішення.
11. На думку скаржника, суд першої інстанції вірно розрахував 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до посадового (місячного) окладу, що передував події (звільненню), з якою пов'язана відповідна виплата, а саме 7 828 грн 19 коп. Виходячи з викладеного, 25 відсотків місячного грошового забезпечення складає 1957 грн 04 коп (7 828 грн 19 коп х 25%). Отже одноразова грошова допомога, яка підлягала виплаті за 13 повних відпрацьованих років становить 25 441 грн 52 коп (1957 грн 04 коп х 13). У зв'язку з чим, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції в частині визначення суми грошової допомоги, що підлягає нарахуванню та виплаті.
12. Щодо висновку апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, то такий, на думку скаржника, є необґрунтований та зроблений на підставі аналізу окремих положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), однак, без врахування та аналізу частини другої статті 117 цього кодексу.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; в редакції, що діяла після 15 грудня 2017 року), вважає за необхідне зазначити наступне.
14. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 102 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських і виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
16. Частиною другою статті 9 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
17. Крім того, порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
18. Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
19. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на час звільнення зі служби позивач мав вислугу понад 13 років, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
21. Встановивши наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції, зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу здійснивши її розрахунок на підставі поданої позивачем довідки сектору фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Криворізького міського відділу УПО в Дніпропетровській області від 7 грудня 2018 року.
22. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення суми одноразової грошової допомоги, суд апеляційної інстанції, зазначив лише, що в даному випадку достатньо констатації права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, а обрахунок розміру такої допомоги має здійснювати роботодавець на підставі судового рішення.
23. Однак, апеляційний суд дійшов такого висновку без будь-якого посилання на нормативно-правові акти та відповідне мотивування, яке б зазначало причини, достатні для відповіді на суттєві аспекти фактичної та юридичної аргументації сторони (позивача).
24. Тому такий висновок не може вважатися обґрунтованим, таким, що відповідає принципу верховенства права та охоплюється вимогами справедливого судочинства критерії якого визначені в статті 129 Конституції України, що кореспондує зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
25. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
26. Тому доводи скаржника в касаційній скарзі про те, що рішення апеляційного суду в частині суми одноразової допомоги не можна визнати законним та обґрунтованим знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим його рішення в цій частині підлягає скасуванню.
27. Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що в межах спірних правовідносин наявність лише рішення про визнання за позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги не може бути належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.
28. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України.
29. Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
30. Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
31. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
32. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 встановлено, що під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.
33. З огляду на наведене та враховуючи те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні то, відповідно, він має право на її стягнення в конкретній сумі. Тож, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової грошової допомоги в конкретній сумі є правильним.
34. Верховний Суд, звертає увагу на те, що мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановлює обставини справи, права й обов'язки сторін.
35. Однак, висновки апеляційного суду про відмову в частині стягнення суми одноразової грошової допомоги не містять належного посилання в мотивувальній частині на положення законодавства, що передбачено положеннями статті 246 КАС України.
36. Враховуючи вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та КАС України щодо обґрунтування, про що зазначено в пунктах 24, 25 цієї постанови, у мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України, а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини, однак, саме лише посилання в мотивувальній частині на будь-яке з вказаних рішень без належного наведення мотивів не може вважатися належною юридичною кваліфікацією, оскільки мотивувальна частина повинна містити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.
37. Однак, мотивувальна частина рішення апеляційного суду вимогам процесуального закону, що встановлені статтею 246 КАС України, не відповідає.
38. Враховуючи те, що апеляційний суд не перевіряв рішення суду першої інстанції на правильність розрахунку суми одноразової грошової допомоги, а відповідач не погодився з таким розрахунком про що зазначив в апеляційній скарзі, то рішення в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
39. Що ж стосується стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то суд першої інстанції правильно зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з Державної кримінальної виконавчої служби, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
40. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
41. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
42. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
43. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
44. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
45. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
46. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
47. Як вбачається зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, суд встановивши наявність між учасниками справи спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум, дійшов висновку про безпідставність застосування статті 117 КЗпП України. При цьому, проігнорував та не надавав оцінки положенню частини другої статті 117 КЗпП України.
48. Виходячи з цієї позиції апеляційного суду наявність спору щодо розмірів (права) на отримання одноразової грошової допомоги взагалі виключає можливість отримання працівником середнього заробітку за весь час затримки належних йому виплат під час звільнення, що в свою чергу є хибним та безпідставним.
49. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичного розрахунку з позивачем відповідач не провів, однак, оскільки правильність розрахунків в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції не перевіряв та відповідної оцінки їм не надавав то, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині також підлягає скасуванню та направленню на новий розгляд.
50. Верховний Суд зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення суми одноразової грошової допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
51. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
52. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
53. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
54. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
55. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду в частині стягнення суми одноразової грошової допомоги 25 441 грн 52 коп. та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 23 жовтня 2018 року по 12 червня 2019 року, з розрахунку 378 грн 97 коп середньоденного розміру грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку у розмірі 60 256 грн 23 коп.
56. При новому розгляді спору в цій частині апеляційному суду необхідно взяти до уваги наведене в цій постанові, надати оцінку всім твердженням та аргументам сторін, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги щодо правильності розрахунків і, залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.
57. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не є предметом касаційного оскарження.
58. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року в частині стягнення суми одноразової грошової допомоги 25 441 грн 52 коп. та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 23 жовтня 2018 року по 12 червня 2019 року, з розрахунку 378 грн 97 коп середньоденного розміру грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку у розмірі 60 256 грн 23 коп. скасувати, справу №160/3470/19 в цій частині та направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.В. Калашнікова
В.М. Соклов,
Судді Верховного Суду