Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №813/3046/14
адміністративне провадження №К/9901/13909/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №813/3046/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» до Державної екологічної інспекції у Львівській області про скасування припису, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, ухвалену у складі головуючого судді Братичак У.В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Ніколіна В.В., суддів: Гінди О.М., Качмара В.Я.,
У квітні 2014 року ТОВ «Верболіз» 16. звернулося до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області про скасування припису №2246/06/ від 05.11.2013.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що висновки Інспекції, викладені у акті перевірки №2246/06/1856 від 23.10.2013, на підставі якого винесено спірний припис, не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначав, що позивач ніколи не утворював і не розміщує будь-яких відходів, які потребують утилізації. Під час проведення перевірки позивачем були надані відомості, що підтверджують надання послуг із збирання та вивезення відходів, договір підряду про оброблення відпрацьованих нафтопродуктів. Також зазначав, що ТОВ «Верболіз» не повинно вести журнал первинного обліку кількості забраної води, оскільки під час проведення перевірки позивачем було надано довідку за період 2012-2013рр. про використання води для обприскування полів, а також повідомлено, що Товариство не здійснює забір підземних прісних вод, не перевищує об'єми використання води без спеціального дозволу. На цих підставах, просив позов задовольнити.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що на підставі наказу від 18.10.2013 №706-і/п та направлення №2175 від 23.10.2013 Інспекцією проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ «Верболіз», за наслідками якої складено акт № 2246/06/1856 .
Перевіркою виявлено порушення позвиачем, зокрема: ст.ст. 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», п. 7 ст. 44, ст.ст. 48, 49, 110 Водного кодексу України та ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено припис №2246/06 від 05.11.2013, яким зобов'язано позивача:
- розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, копії наказу та плану заходів надати Державній екологічній інспекції у Львівській області в 10-денний строк з дня отримання припису;
- не здійснювати бездозвільне розміщення та безлімітне утворення і розміщення відходів;
- отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів до 05.04.2014;
- розробити та погодити у встановленому порядку паспорти на всі відходи підприємства у строк до 05.04.2014р;
- вести журнал первинного обліку відходів;
- отримати спеціальний дозвіл на користування надрами до 05.05.2014;
- вести журнал обліку зібраної води із свердловини;
- отримати дозвіл на спеціальне водокористування.
Не погоджуючись з вказаним приписом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наявність договорів на передачу відходів не звільняє Товариство від обов'язку отримати відповідний дозвіл на розміщення та ліміт на утворення відходів, що прямо передбачено ст. 32 Закону України «Про відходи». Також, зазначили, що реалізація права землевласника та землекористувача видобувати підземні води без спеціального дозволу можлива лише при сукупності всіх умов, передбачених ст.23 Кодексу України про надра, однак позивач не являється ані власником ані користувачем земельної ділянки, також ним не ведеться облік забору та використання вод, як того передбачає ст. 44 Водного кодексу України.
Не погоджуючись із таким судовими рішеннями, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду контролю у сфері господарської діяльності».
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
За приписами ст. 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів, забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію, на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 32 вказаного Закону з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється, зокрема, вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.
Згідно ст. 33 цього Закону на кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.
Як встановлено судами, на підприємстві на період проведення перевірки були відсутні паспорти на відходи, які утворюються під час виробничої діяльності підприємства, відсутній дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів, не ведеться журнал первинного обліку відходів, що є порушенням ст.ст. 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», хоча під час діяльності підприємства утворюються відходи, зокрема, відпрацьовані шини, брухт чорних металів, тверді побутові відходи, які належать до 4 класу небезпеки, а також відпрацьоване технічне масло, машинне масло, які належать до 2 класу небезпеки.
Крім того, відповідно до п. 7 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Пунктом 9 цієї статті встановлено, що водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
За приписами п. 1 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Судом встановлено, що ТОВ «Верболіз» здійснює забір води з шахтного колодязя за допомогою технічного пристрою (водяного насоса), що використовується для поливу полів та приготування розчину пестицидів при зрошуванні полів без отримання дозволу на спеціальне водокористування та без сплати за таке водокористуваня. Також здійснюється самовільне користування надрами підземних прісних вод на виробничі потреби, що є порушенням ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.
Відповідно до ст.19 Кодексу України про надра надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Таким чином, реалізація прав землевласника та землекористувача видобувати підземні води без спеціального дозволу можлива за наявності умов, передбачених ст. 23 Кодексу України про надра, зокрема: бути власниками чи користувачами земельної ділянки, використовувати підземні води для господарських та побутових потреб, продуктивність водозабору не повинна перевищувати 300 кубічних метрів на добу.
Як встановлено, позивач користується шахтним колодязем, який знаходиться на території, на якій розташоване орендоване Товариством приміщення згідно договору позички від 01.11.2014, який не містить умов щодо передачі в користування земельної ділянки. Вода із шахтного колодязя використовується для поливу полів та приготування розчину пестицидів при зрошуванні полів, тобто для виробничих потреб підприємства, а не господарських та побутових потреб, що свідчить про недотримання Товариством ст.23 Кодексу України про надра.
Окрім того, позивачем не ведеться облік забору та використання вод, як того передбачає ст. 44 Водного кодексу України, що свідчить про неможливість встановлення продуктивності водозаборів підземних вод.
За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного припису №2246/06/ від 05.11.2013 та, у зв'язку з цим, відсутність підстав для його скасування.
Отже, зважаючи на обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги - відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду