Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №822/150/17
адміністративне провадження №К/9901/33311/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2017 (постановлена у складі колегії Майстер П.М., Блонського В.К., Польового О.Л.)
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (постановлена у складі колегії Гонтарука В.М., Граб Л.С., Білої Л.М.)
у справі №822/150/17
за позовом ОСОБА_1
до Апеляційного суду Хмельницької області,
третя особа: Державна судова адміністрація України
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Хмельницької області (далі - відповідач), третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року (далі - Закон №2453-VI);
- стягнути з Апеляційного суду Хмельницької області 271150,00 грн. одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Хмельницької області кошти, належні до виплати одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що право на відставку він здобув задовго до подання заяви про відставку, тому за наслідками реалізації цього права може претендувати на вихідну допомогу у тому розмірі, який був передбачений на час існування таких обставин. З огляду на це вважає відмову відповідача у виплаті одноразової вихідної допомоги протиправною, як наслідок, з метою відновлення свого порушеного права звернувся в суд з вказаними позовними вимогами.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Зазначені рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що у позивача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку позивачем реалізовано після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
05.04.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача, яка 05.03.2018 року була передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
У касаційній скарзі позивач не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга та доповнення до касаційної скарги вмотивовані тим, зокрема, що Закон № 1166-VII, яким виключено статтю 136 із Закону № 2453-VI, не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Посилаючись статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлений вже набутого ним права на вихідну допомогу, а тому Закон № 1166-VII не може бути застосований до скаржника.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 31 грудня 1992 року по 20 серпня 2001 року працював суддею Теофіпольського районного народного суду Хмельницької області, з 21 серпня 2001 року по 17 квітня 2008 року - суддя, голова Нетішинського міського суду Хмельницької області, з 21 квітня 2008 року по 16 вересня 2016 року - суддя Апеляційного суду Хмельницької області.
08.09.2016 року Верховною Радою України прийнято постанову № 1515-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Апеляційного суду Хмельницької області від 16.09.2016 року № 19/05-03 позивача відраховано зі штату суду 16.09.2016 року.
В подальшому, 29.09.2016 року позивач звернувся до голови Апеляційного суду Хмельницької області із заявою, у якій просив виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, у зв'язку з виходом у відставку.
Однак, за результатами розгляду звернення позивача, відповідач листом від 23.11.2016 року №06-231/16 у виплаті такої допомоги відмовив мотивуючи тим, що підстав для здійснення такої виплати не вбачається, оскільки стаття 136 Закону №2453-VI, що передбачала таке право, була виключена з цього Закону на підставі Закону №1166-VII.
Незгода позивача з відмовою Апеляційного суду Хмельницької області у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі місячного заробітку за основною посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.
Так, згідно з частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку
Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VІІІ "Про звільнення суддів", суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.
Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08 вересня 2016 року.
Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Проте, Законом № 1166-VII ", який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.
Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 8 вересня 2016 року № 1515-VIIІ "Про звільнення суддів", якою позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.
При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.
Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.
За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді Н.А. Данилевич
О.В. Кашпур