Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №824/883/16-а
адміністративне провадження №К/9901/66153/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 (постановлена у складі колегії Дембіцького П.Д., Брезіної Т.М., Левицького В.К.)
та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 (постановлена у складі колегії Сушка О.О., Залімського І.Г., Смілянця Е.С.)
у справі № 824/883/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України,
третя особа - Державна казначейська служба України,
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Чернівецької області (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2, ДСАУ), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Чернівецької області щодо не нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку із відставкою;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Чернівецької області відповідні кошти на виплату вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 гривень;
- стягнути з апеляційного суду Чернівецької області вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 гривень.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.01.2014 року відповідно до статті 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подав до Вищої ради юстиції та Верховної ради України заяву про звільнення з посади у зв'язку з виходом у відставку. В результаті протиправної бездіяльності Верховної Ради України, лише через 11 місяців після звернення 25.12.2014 року відставка була прийнята та постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» позивач був звільнений з посади судді у зв'язку з відставкою, про що був виданий наказ голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2 к. Відповідно до вимог частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(в редакції чинній станом на час звернення позивача до Вищої ради юстиції та до Верховної Ради України), судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, при звільненні з посади у зв'язку з відставкою позивачу не була нарахована і виплачена вихідна допомога. Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо ненарахування вихідної допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання виплатити йому вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Зазначені рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування його зі штату апеляційного суду Чернівецької області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями позивачем 17.11.2018 до касаційного суду подано касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду надійшла від 27.11.2018 відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У касаційній скарзі позивач не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга вмотивована тим, зокрема, що Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Посилаючись статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлений вже набутого ним права на вихідну допомогу, а тому Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" не може бути застосований до скаржника. Також зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що постановою Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року №21-195а-15 визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді, а відтак відмова у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з посиланням на те, що на момент прийняття відставки та звільнення її з посади дія статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" була змінена, а норма, яка регулювала питання вихідної допомоги, виключена, є неправомірною
У відзиві на касаційну скаргу відповідач 2, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач 1 просить розглянути касаційну скаргу за наявними у матеріалах справи доказами.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15.03.2002 року по 25.06.2007 року ОСОБА_1 працював суддею апеляційного суду Чернівецької області.
З 25.06.2007 року ОСОБА_1. - голова апеляційного суду Чернівецької області.
24.01.2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про звільнення з посади судді у зв'язку з виходом у відставку.
25.12.2014 року Постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом в.о. голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2-к відповідно до Постанови Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.
22.04.2016 року в.о. голови Державної судової адміністрації України розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за № Ч 400-16-514/16 повідомлено про те, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими стаття 136 вказаного Закону, що врегульовувала питання вихідної допомоги суддів, виключена. Постанова Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» прийнята 25.12.2014 року, тому згідно з діючим на той момент законодавством підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.
18.05.2016 року позивач звернувся до апеляційного суду Чернівецької області із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.
Головою апеляційного суду Чернівецької області розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за № 01-30/Ч від 25.05.2016 року повідомлено позивача про те, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року (в редакції Закону № 192- VIІІ від 12.02.2015 року, який діяв на момент виникнення правовідносин), відповідно до якого була прийнята його відставка, не передбачена виплата суддям вихідної допомоги.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Водночас, за правилами частин другої, шостої статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав чинності 01 квітня 2014 року було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з поміж іншого, виключено статтю 136 даного Закону, якою було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII «Про звільнення суддів», тобто на час, коли положення про вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", втратили чинність.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 скористався правом оскаржити протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та відповідною постановою Верховного Суду України від 16.09.2015 року №21-195 а-15 було визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду подання про звільнення позивача.
Однак вказаним судовим рішенням не визнано протиправною та не скасовано постанову Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII «Про звільнення суддів», визначивши іншу дату звільнення позивача, а відтак датою звільнення позивача у відставку є 25 грудня 2014 року.
Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.
При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.
Водночас, доводи позивача стосовно того, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковими, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.
Крім того, рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.
За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
судді Н.А. Данилевич
О.В. Кашпур