Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №813/1240/17
адміністративне провадження №К/9901/37000/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Західний Буг" на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 у складі судді Братичак У.В. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 у складі колегії суддів: Старунського Д.М., Багрія В.М., Рибачука А.І. у справі №813/1240/17 за позовом Приватного підприємства "Західний Буг" до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, треті особи: Приватне підприємство "Ротен", ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення,
ПП "Західний Буг" (надалі по тексту - позивач) звернулось до суд з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївського районного управління юстиції Львівської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23395804 від 04.08.2015 щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 4620681200:22:000:0193, винесене на підставі договору оренди землі б/н від 15.01.2015, укладеного між ПП "Ротен" та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем неправомірно здійснено реєстрацію оренди земельної ділянки за іншим орендарем, в той час коли за позивачем така оренда була зареєстрована раніше і відповідно він вважається правомірним орендарем спірної земельної ділянки.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року, закрито провадження у даній справі.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у даній справі відсутній цивільно-правовий спір щодо земельної ділянки між ПП "Західний Буг" та будь-якими іншими особами, а фактично існує лише публічний-правовий спір між ПП "Західний Буг" та органом владних повноважень щодо вчинення реєстрації дії.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Приватного підприємства "Західний Буг" на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у справі № 813/1240/17.
Касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року справу № 813/1240/17 за позовом Приватного підприємства "Західний Буг" до Головного територіального управління юстиції Львівської області, треті особи: Приватне підприємство "Ротен", ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з оскарженням учасником справи рішень судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Повертаючи справу до Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 12 листопада 2019 року вказала, що існує усталена практика Великої Палати Верховного Суду у спорах про скасування дій та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно, ініційованих особою, яка не була заявником щодо оскаржуваних реєстраційних дій та рішень. Зокрема, правова позиція про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб'єктного складу, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Закриваючи провадження по справі, судом першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказано, що спір у даній справі виник у зв'язку з вчиненням реєстраційної дії щодо земельної ділянки, яка перебуває у власності фізичної особи та щодо якої укладено договори оренди земельної ділянки, тому наявний спір про право власності на земельну ділянку, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на розгляду справи судами попередніх інстанцій, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших.
Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки спрямоване на захист прав позивача від їх порушення іншими особами, за якими зареєстроване право оренди на туж земельну ділянку .
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.
Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особами права оренди земельної ділянки і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку стосовного того, що спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Західний Буг" залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
С.Г. Стеценко