Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа №820/2883/18
адміністративне провадження №К/9901/60729/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018р. (судді - Тацій Л.В., Григорова А.М., Подобайло З.Г.) у справі за її позовом до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
-визнати неправомірною відмову Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 14.11.2017р. в призначенні їй дострокової пенсії за віком, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як матері дитини-інваліда з дитинства;
-зобов'язати призначити та виплачувати ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як матері дитини-інваліда з дитинства з 14.11.2017р.
В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона має право на дострокове призначення пенсії як матір дитини зі статусом інваліда з дитинства, у призначенні якої відповідачем відмовлено.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2018р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018р., у задоволенні позову відмовлено.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам справи, у зв'язку з чим ухвалено рішення які підлягають скасуванню.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій встановлена інвалідність з 27.11.1997 року.
14.11.2017р. позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, як матері дитини-інваліда з дитинства, до якої додала: копію висновку ЛКК №1558 від 06.11.2017р., в якому зазначено, що інвалідність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вперше оформлена 27.11.1997р., а також копію висновку за місцем витребування (виписки з амбулаторної картки №121765) від 07.11.2017р., де зазначено, що ОСОБА_2 страждає на цукровий діабет з грудня 1996р.
За результатами розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення №745 від 17.11.2017р., яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Вказане рішення вмотивовано тим, що для визначення права на призначення дострокової пенсії позивачем не надано доказів того, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні дострокової пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що мати дитини-інваліда має право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Враховуючи, що донька позивачки визнана інвалідом з дитинства у семирічному віці, суди дійшли висновку, що звернувшись до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії, позивач мала надати відповідачу висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що донька позивача мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною відмови щодо дострокового призначення позивачу пенсії за віком.
При цьому суди зазначили, що позивач не позбавлена права самостійно отримати висновок лікарсько-консультативної комісії з відповідного питання у встановленому порядку і подати його до територіального органу ПФУ.
З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується і вважає їх обгрунтованими з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.
Відповідно до абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу (що у даній справі на є спірним). За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин встановлювався ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. №875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України №2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005р. (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону №2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Колегія суддів звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі №2109-III. При цьому за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317 (далі - Положення №1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту абзацу 4 п. 3 розд. ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, встановлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт встановлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013р. №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно з п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.
Отже, п. 2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону №1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019р. (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014р. (справа №21-133а14), а також у постанові Верховного Суду від 31.10.2019р. (справа №680/852/17), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню ПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2018р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук