18 грудня 2019 року
Київ
справа №580/2342/19
адміністративне провадження №К/9901/34974/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі №580/2342/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії), в якому просив зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) здійснити нарахування та виплатити середній заробіток йому за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з 06 грудня 2015 року до дня фактичного розрахунку.
Позов обґрунтовано тим, що постановою Черкаського адміністративного суду від 25 грудня 2015 року визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року №312 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, майора міліції ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергової частини штабу Лисянського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2016 року постанову Черкаського адміністративного суду від 25 грудня 2015 року залишено без змін.
Однак, на даний час постанова Черкаського адміністративного суду від 25 грудня 2015 року в частині поновлення позивача на посаді не виконана, тому на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, у справі №580/2342/19 позов задоволено частково. Зобов'язано ліквідаційну комісію Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 26 грудня 2015 року по 23 липня 2019 року у сумі 165681,45 грн з утриманням податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має важливе значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту «а» і «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес. Судом не встановлено виключень щодо посади позивача у цій справі в аспекті пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в поєднанні зі статтею 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності і передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, виняткові обставини для їх касаційного оскарження відсутні.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі №580/2342/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (в особі ліквідаційної комісії) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко