17 грудня 2019 року
Київ
справа №420/1642/19
адміністративне провадження №К/9901/34299/19
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Державної фіскальної служби та Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Престиж Сервіс» до Державної податкової служби України, Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
10 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної фіскальної служби та Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Частина перша статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною третьою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно частин першої та третьої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи - юридичних осіб мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи, яка від її імені видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Таким чином, у разі участі юридичної особи у судовому процесі через представника, на підтвердження повноважень останнього має бути подано оригінал довіреності, виданої за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами, або ж її копія, засвідчена у визначеному саме законом порядку.
Право підписати довіреність іншими посадовими особами повинно бути встановлено законом або установчими документами.
Статтею 75 Конституції України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Відповідно, виключно у Верховної Ради України наявні повноваження приймати закони.
Стаття 1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника, або представника, повноваження якого, підтвердженні довіреністю, яка видана за підписом керівника.
Право підписати довіреність іншими посадовими особами повинно бути встановлено законом або установчими документами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України регламентується Законом України "Про центральні органи виконавчої влади".
Стаття 3 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначає, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.
Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 "Про Державну фіскальну службу України", а саме підпунктом 1 пунктом 11, визначено що ДФС очолює Голова ДФС, який здійснює керівництво діяльності Служби, представляє ДФС у відносинах з іншими органами, підприємствами, організаціями в Україні та за її межами.
Наведені норми, дають підстави для висновку, що саме на керівника податкового органу покладено обов'язки з керівництва та організації діяльності очолюваної ним юридичної особи та відповідно уповноваження інших посадових осіб на виконання певних функцій.
Касаційна скарга від імені Державної фіскальної служби України підписана представником Р.В. Тарановським, на підтвердження повноважень надано довіреність від 8 лютого 2019 року №2/99-99-11-17, видану та підписану директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Антоненко Іриною Леонідівною на підставі наказу №421 від 2 липня 2018 "Про надання права підпису та засвідчення копій" та завірену особисто представником, втім будь-яких доказів щодо уповноваження цієї посадової особи на вчинення таких дій у розумінні статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України до суду касаційної інстанції не надано.
Крім того, під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексом адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, зокрема, скаржником не зазначено в чому саме полягає неправильне застосування судами при ухваленні судових рішень норм матеріального та/або порушення норм процесуального права.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
В касаційній скарзі, зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано в повному обсязі належної правової оцінки обставинам справи у їх сукупності, рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо повноти дослідження обставин справи. При цьому, обґрунтування скарги зводяться до фактичної переоцінки обставин справи.
Суд звертає увагу на те, що право на касаційний перегляд судових рішень у визначених законом випадках, кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права.
Відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, який діє як суб'єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону; застосування закону, який не підлягає застосуванню; незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
При цьому, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України підлягає поверненню, як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року, та підписана особою без надання доказів щодо уповноваження цієї посадової особи на вчинення таких дій у розумінні статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунено обставини, які зумовили її повернення.
За правилами пункту першого частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо така підписана особою, яка не має права її підписувати.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Державної фіскальної служби та Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Престиж Сервіс» до Державної податкової служби України, Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду Н.Є. Блажівська