Справа № 120/1873/19-а
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач: Кузьменко Л.В.
17 грудня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьменко Л.В.
суддів: Франовської К.С. Совгири Д. І.
за участю:
секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року (рішення ухвалене суддею Жданкіною Н.В. в м.Вінниця, повний текст судового рішення складено 20 вересня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
На обґрунтоввання позовних вимог позивач покликався на те, що 04.01.2018 його було звільнено з військової служби за пунктом "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.02.2018 за №24 позивача знято з усіх видів забезпечення, виключено зі списків особового складу та направлено на облік до Вінницького ОМВК Вінницької області. Проте, вже після звільнення, 07.05.2019, адвокатом позивача в його інтересах був надісланий адвокатський запит №522, на який відповідач листом від 20.05.2019 повідомив, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період з січня 2016 року по лютий 2018 року не здійснювалась. Позивач вказує, що такі обставини призвели до порушення його законних прав та інтересів, зокрема і щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у неправомірному не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення, а також в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні його з військової служби, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року включно.
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не проведенні 05 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 зі Збройних Сил України.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення.
З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, вказує, що протягом 2016-2018 років фондом грошового забезпечення військової частини, затвердженого вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення не було передбачено. Виплата сум індексації грошового забезпечення у межах коштів військової частини, передбачених на виплату грошового забезпечення, є неможливою. Апелянт вважає, що Порядок №1078 не передбачає механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі роки. Крім того, вважає, що доводи позивача щодо поширення на правовідносини з приводу стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні норм КЗпПУ є помилковими, оскільки проходження військової служби врегульовано іншими правовими нормами, які є спеціальними.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції на предмет дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 04.01.2016 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.02.2018 за № 24 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу, направлено на облік до Вінницького ОМВК Вінницької області.
07.05.2019 адвокатом позивача в його інтересах був надісланий адвокатський запит №522 до відповідача щодо роз'яснення чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 05.02.2018.
Листом Фінансово-економічного управління командування Повітряних Сил Збройних Сил України №350/147/2/1737 від 20.05.2019 надано відповідь, у якій вказано, що за результатами опрацювання та інформацією наданою командуванням в/ч НОМЕР_1 , індексація грошового забезпечення майору ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року не виплачувалась та не нараховувалась у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань протягом вказаного періоду.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 05.02.2018 протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частин, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є обов'язковою складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовця, а обов'язок щодо її нарахування у підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, виникає у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно приписів статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У відповідності до частин 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону України №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону України №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Положеннями статті 9 Закону України №1282-ХІІ встановлено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік .
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Отже, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
У свою чергу, відповідачем факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.02.2018 не заперечується, також підтверджується листом Фінансово-економічного управління командування Повітряних Сил Збройних Сил України №350/147/2/1737 від 20.05.2019. Разом з тим, обґрунтовуючи правомірність своїх дій відповідач посилається на відсутність коштів, передбачених на виплату індексації грошового забезпечення.
Щодо посилань відповідача на відсутність протягом 2016 - 2018 років фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є саме по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат та не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на статтю 5 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв'язку з цим індексації з 01.01.2016 вказана норма не містить.
Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 у справі № К/800/3206/16 (368/1047/15-а), в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, щодо того, що бездіяльність відповідача в частині не проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року є протиправною, належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на військову частину НОМЕР_1 обов'язку провести нарахування і виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по дату фактичного виключення зі списків особового складу, тобто по 05.02.2018 року.
З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, то колегія суддів виходить з такого.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Так, статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем при припиненні з ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби 05 лютого 2018 року не виплачено останньому всіх належних йому сум, оскільки при звільненні відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення, яке отримував позивач.
Відтак, з огляду на вказане вище, правильними є висновки суду першої інстанції щодо того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні 05 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.
Правильно також суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Суд правильно вказав, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в цьому випадку застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно задовольнив вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення, з огляду на те, що для проведення розрахунків належної до виплати суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення та документи, що підтверджують середній розмір грошового забезпечення позивача.
Колегія суддів зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.
16 грудня 2019 року представник позивача адвокат Балтак Д.О. подав до суду заяву про вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення судового рішення (в порядку ч.3 ст.143 КАС України), а судовому засіданні 17.12.2019 року до закінчення судових дебатів вказану заяву про стягнення судових витрат після ухвалення рішення по суті підтримав, тому колегія суддів не входить в обговорення питання щодо понесених сторонами судових витрат при ухваленні цієї постанови.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення - скасувати.
Прийняти у цій частині постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 грудня 2019 року.
Головуючий Кузьменко Л.В.
Судді Франовська К.С. Совгира Д. І.