Справа № 620/2147/19 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.
19 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Агрофірма Прогресс" до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Агрофірма Прогресс" з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 травня 2019 № 00001291400.
Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю та необґрунтованістю висновків контролюючого органу на підставі яких було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись обставини аналогічні викладеним в Акті перевірки та відзиві на позовну заяву просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
За наведених у відзиві обставин, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року без змін.
Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили.
За наведених обставин та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України судова колегія вирішила здійснити апеляційний розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у період з 28 березня 2019 року по 03 квітня 2019 року посадовими особами ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства "Агрофірма Прогресс" щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Еко - Лайнс" за травень 2018 року, за результатами якої складений акт № 244/14/38759520 від 08 квітня 2019 (а.с.13-20).
Як вбачається зі змісту вказаного Акта під час перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 707850,00 грн. згідно податкової декларації з ПДВ за травень 2018 року.
Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивач отримав від ТОВ "Еко - Лайнс" паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку.
На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 06.05.2019 № 00001291400, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 707850 грн. (а.с. 11, 12).
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. При цьому, судом не встановлено жодного фактичного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Крім того, судом першої інстанції було враховано, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.05.2019 № 00001291400 прийнято відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є протиправним і підлягає скасуванню.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з абзацом одинадцятим статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9 вказаного Закону).
Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
В силу підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
У відповідності до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1. статті 44 Податкового кодексу України).
Згідно підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
В силу пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 04 травня 2018 року між ТОВ "Еко-Лайнс" (продавець) та Приватним підприємством "Агрофірма Прогресс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № КД-04/05/18-01, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти і сплатити за товарно-матеріальні цінності згідно специфікацій на кожну окрему партію на умовах даного договору (а.с. 23).
Згідно специфікації № 1 від 16.05.2018 до вищевказаного договору продавець постачає, а покупець отримує карбамідно-аміачну суміш марки КАС-32 в кількості 358 т загальною вартістю з ПДВ 3544200,00 грн. (а.с. 24).
Позивачем на підтвердження виконання умов даного договору були надані суду: видаткові накладні № 37, 38, 43, 44 від 16.05.2018; товарно-транспортні накладні № 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 від 16.05.2018; податкові накладні № 25, 26, 27, 29 від 16.05.2018; виписки по особовому рахунку (а.с. 25-49).
Також, між ТОВ "Еко-Лайнс" (виконавець) та Приватним підприємством "Агрофірма Прогресс" (замовник) було укладено договір про надання послуг № ПОІН-05/05/18-01 від 05.05.2018, згідно якого виконавець зобов'язується на свій ризик, власними силами та засобами надати замовнику визначені в специфікаціях до цього договору послуги з виконання сільськогосподарських механізованих польових робіт у 2018 році на земельних площах замовника власною сільськогосподарською технікою у суворій відповідності до агротехнічних вимог: послуги по внесенню карбамідно-аміачної суміші марки КАС-32 в асортименті й кількості відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору, технікою виконавця (а.с. 49-50).
Згідно специфікації № 1 від 31.05.2018 до вищевказаного договору про надання послуг виконавець надає послуги по внесенню рідких добрив карбамідно-аміачної суміші марки КАС-32 на площі 1562 га на загальну суму 702900 грн. (а.с. 51).
На підтвердження виконання умов даного договору були надані суду: акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 29, 30 від 31.05.2018; податкові накладні № 41, 64 від 31.05.2018; виписки по особовому рахунку (а.с. 52-56).
Також на підтвердження реальності господарських операцій позивачем було надано суду договори про відступлення права вимоги № ВПВ-1 та № ВПВ-2 від 04.04.2019, згідно яких ТОВ "Еко-Лайнс" передало ТОВ "Комерційна фірма "Техніка Регіону" право вимоги за договором купівлі-продажу № КД-04/05/18-01 від 04.05.2018 та договором про надання послуг № ПОІН-05/05/18-01 від 05.05.2018 на суму заборгованості, акти приймання-передачі від 04.04.2019, платіжні доручення № 475 від 11.04.2019, № 491 від 19.04.2019, № 474 від 11.04.2019 (а.с. 95-97, 100-105).
Таким чином, наявним у матеріалах справи доказами підтверджується, що придбані у контрагента позивача товар та послуги було використано позивачем у межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку.
Разом з цим, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта про те, що контрагент позивача ТОВ «Еко-Лайнс» є фігурантом кримінальних проваджень, як обставину, що свідчить про нереальність наведених господарських операцій, оскільки сам по собі факт наявності кримінального провадження, без ухвалення судового рішення, яким би було встановлено певні обставини, не може свідчити про фіктивну діяльність підприємства, та разом з цим не свідчить про зв'язок кримінального провадження безпосередньо з діяльністю позивача.
Крім того, згідно частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16, постанові від 05.02.2019 у справі № 2а-0870/7162/11, постанові від 29.03.2019 у справі № 808/3412/16, постанові від 11.04.2019 у справі № П/811/1761/16 (провадження № К/9901/1185/19), постанові від 03.09.2019 у справі № 810/3790/17, постанові від 24.09.2019 у справі № 520/300/19, постанові від 25.09.2019 у справі № 817/992/15, постанові від 01.10.2019 у справі № 808/4051/14.
Натомість, судовою колегією встановлено, що відповідачем не наведено доводів щодо постановлення вироків у відповідних кримінальних провадженнях.
Долучені до матеріалів справи ухвали судів, прийняті в ході досудового розслідування є процесуальними судовими документами про надання тимчасового доступу до речей та документів інших осіб, навіть не ТОВ «Еко-Лайнс» та тим більше не ПП «Агрофірма Прогресс», а також проведення експертизи.
При цьому, апелянтом не спростовано доводів позивача про те, що відповідні кримінальні провадження на які посилається контролюючий орган є закритими.
Також безпідставним на переконання колегії суддів є і посилання апелянта на наявність помилок в оформленні окремих документів, зокрема, таких як товарно-транспортні накладні, не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов'язкові реквізити, визначені законом, у той час як товарно-транспортна накладна не є підставою для нарахування податкового кредиту.
Разом з цим, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на лист ТОВ "Авангард-2014" (а.с. 78), зважаючи на те, що наведений лист не був однією з підстав для прийняття оскаржуваного рішення. При цьому, доводи апелянта про те, що контролюючому органу необхідний був певний час на отримання вказаної інформації є необґрунтованими з огляду на те, що контролюючим органом не доведено неможливості здійснення відповідного запиту без попереднього отримання відповіді сервісного центру. При цьому, судом встановлено, про особу перевізника ТОВ «Аванганрд - 2014» позивачу було відомо станом на час проведення перевірки.
Колегією суддів також встановлено, що доводи контролюючого органу щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "Еко-Лайнс".
При цьому, як правильно було зазначено судом першої інстанції, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
За наведених обставин у сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.
Судом апеляційної інстанції також не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту, у той час як сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
При цьому, апелянтом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
З огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, яке було прийнято на підставі помилкових висновків Акта перевірки. У той же час, наведені апелянтом доводи не спростовують вказаного висновку суду першої інстанції.
Отже, на підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович