Справа № 620/2329/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
18 грудня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Черпіцької Л.Т.
суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення грошової компенсації, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати дії відповідача щодо виплати йому грошової компенсації замість належного до видачі речового майна у неповному обсязі - протиправними; стягнути з відповідача на його користь недоплачену суму грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в розмірі 49 454,10 грн., без утримання із зазначеної суми податку на доходи фізичних осіб.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження невірного визначення відповідачем розміру грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що у свою чергу не може бути підставою для стягнення із в/ч НОМЕР_1 спірних коштів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_1 у період з 05.02.2018 року по 06.10.2018 року перебував на всіх видах забезпечення у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується наказами від 05.03.2018 року №113 та від 06.10.2018 року №349 (а.с. 14, 56).
04.10.2018 року речовою службою в/ч НОМЕР_1 позивачу було видано довідку №221 про отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна у сумі 44 353,38 грн. (а.с. 15).
Вказана сума була стягнута рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року у справі №620/962/19 (а.с. 42-45) і виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю №35 та скріншотом про виплату коштів (а.с. 29, 54).
Надалі, на запит адвоката позивача, військовою частиною НОМЕР_2 листом від 16.07.2019 року №501/17/8/179 було надано відповідь, зі змісту якої вбачається, що начальником речової служби в/ч НОМЕР_3 перевірено довідку-розрахунок грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, яке належить до видачі капітану ОСОБА_1 , та в ході перевірки встановлено, що розмір компенсації становить 93 806,48 грн. (а.с. 27).
Вважаючи, що відповідач виплатив компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке належить позивачу до видачі, у меншому розмірі, він звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Згідно частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів зауважує, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час звільнення з військової служби військовослужбовець набуває права на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна. При цьому, сума такої компенсації визначається речовою службою військової частини, на забезпеченні якої перебував військовослужбовець, та зазначається у відповідній довідці, форма якої затверджена Порядком №178.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на лист в/ч №0796 від 16.07.2019 року №501/17/8/179, відповідно до якого розмір компенсації за неотримане речове майно становить 93 806,48 грн. (а.с. 27) та на довідку №б/н про вартість речового майна, що належить до видачі (а.с. 16).
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази та вимоги чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази не є належними та допустимими у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, довідка №б/н про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 не містить інформації щодо: осіб, які її видали (підписи, ініціали), дати видачі, речовою службою якої частини вона сформована, на довідці відсутня печатка.
Лист в/ч №0796 від 16.07.2019 року №501/17/8/179 не є належним доказом на підтвердження невірного визначення відповідачем розміру вищевказаної компенсації та не може бути підставою для стягнення із в/ч НОМЕР_1 спірних коштів, оскільки є відповіддю на адвокатський запит. Суд зазначає, що дана відповідь щодо суми боргу видана в/ч НОМЕР_2 , а довідка від жовтня 2018 року №221, на підставі якої позивачу було виплачено грошову компенсацію вартості за належні до видачі предмети речового майна у сумі 44 352,38 грн. була видана в/ч НОМЕР_1 . Доказів того, що в/ч НОМЕР_2 уповноважена перевіряти розміри грошового забезпечення військовослужбовців, які проходили службу у в/ч НОМЕР_1 , суду надано не було.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя: Л.Т. Черпіцька
Судді: Я.Б. Глущенко
О.Є. Пилипенко
Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2019 року.