Справа № 320/1425/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
18 грудня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Черпіцької Л.Т.
суддів: Пилипенко О.Є., Глущенко Я.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України (правонаступник Державної фіскальної служби України) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових консультацій, -
ФОП ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України в якому просив визнати протиправними та скасувати індивідуальні податкові консультації від 23.04.2018 № 1825/С/99-99-13-01-02-14/ІПК та від 15.06.2018 № 2659/С/99-99-13-01-02-14/ІПК з урахуванням інформації, викладеної з цього питання в Інформаційно-аналітичному журналі «Вісник. Офіційно про податки» - офіційному виданні Державної фіскальної служби України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його прийнятим в результаті неправильного та неповного дослідження доказів, з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених вимог.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем заявлялось клопотання про заміну неналежного відповідача по справі - Державну фіскальну службу України, на належного відповідача - Державну податкову службу України.
У відповідності до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України вирішено задовольнити клопотання скаржника та змінено неналежного відповідача по справі - Державну фіскальну службу України, на належного відповідача - Державну податкову службу України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 18 грудня 2019 року о 10:00 годині.
В призначене судове засідання сторони не з'явились, про дату, час, та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за відсутності уповноважених представників не заявляли.
За пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
На підставі викладеного, подальший розгляд справи колегія суддів вирішила здійснити в порядку письмового провадження.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення через необґрунтованість доводів скаржника.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець, що займається наданням послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, звернувся до Державної фіскальної служби України щодо отримання індивідуальної податкової консультації з питання включення до витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування витрат на запасні частини для ремонту вантажних автомобілів.
В наданій податковій консультації, згідно листа від 23.04.2018 №1825/с/99-99-13-01-02-14/ІПК, ДФС України зазначила, зокрема, що ФОП на загальній системі оподаткування не має право включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на утримання вантажних автомобілів, у тому числі причепів, які призначені для перевезення вантажів.
Надалі ФОП ОСОБА_1 повторно звернувся до ДФС України з метою отримання індивідуальної податкової консультації, оскільки у вищевказаній відповіді ДФС України не вказувалось про можливість віднесення до складу витрат, витрати на придбання запасних частин та витратних матеріалів для вантажних автомобілів.
У податковій консультації від 15.06.2018 №2659/С/99-99-13-01-02-14/ІПК ДФС України у відповідь на звернення позивача серед іншого вказала, що технічне обслуговування та ремонт є операціями з утримання вантажних автомобілів та причепів до них, та відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України такі витрати не включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця.
Не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду адміністративним позовом.
У своєму позові із посиланням на приписи статті 177 Податкового кодексу України заявлені вимоги позивач обґрунтовував зокрема тим, що вантажний автомобіль не є основним засобом подвійного призначення, оскільки він не використовується в будь-яких інших цілях, окрім надання послуг з метою отримання доходу, а тому витрати на запасні частини до них можуть бути віднесені до відповідного складу витрат, пов'язаних з отриманням доходів.
Суд першої інстанції аналізуючи відповідні норми Податкового кодексу України, а також беручи до уваги інформацію, викладену у Інформаційно-аналітичному журналі «Вісник. Офіційно про податки» - офіційному виданні Державної фіскальної служби України від 26.05.2017 №20 (924), згідно якої до виробничої собівартості перевезень включаються витрати на всі види ремонту, техогляд і техобслуговування рухомого складу, який безпосередньо бере участь у перевезеннях: вартість запчастин, приладів, обладнання, палива і матеріалів, що витрачаються для виконання ремонту власними підрозділами; вартість ремонтних робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями; витрати на оплату праці та відрахування єдиного соціального внеску працівників, які виконують ремонт і обслуговування транспортних засобів; вартість інструментів, виданих для поновлення їх запасу на транспортних засобах; вартість матеріалів, витрати на утримання законсервованих транспортних засобів, витрати на їх консервацію та розконсервацію; витрати на страхування транспортних засобів у разі їх ремонту за кордоном, задовольняючи вимоги позивача виходив з того, що при наданні податкової консультації податковий орган повинен був дати тлумачення всіх норм права, котрі присвячені регламентуванню порушеного платником податків питання.
Зазначаючи, що позивач отримав ліцензію серії АВ №610982, згідно рішення №39 від 07.03.2012 Міністерства транспорту та зв'язку України, на надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, для здійснення підприємницької діяльності використовує власні вантажні автомобілі у кількості 10 одиниць та причепи до них, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку вантажний автомобіль не є основним засобом подвійного призначення, адже він не використовується в будь-яких інших цілях, окрім надання послуг з метою отримання доходу, а отже вбачав доводи позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції скаржник навів відповідні приписи законодавства, на підставі яких були зроблені висновки, викладені у наданих позивачу податкових консультаціях.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач також посилався на ті норми законодавства, якими обґрунтовувались заявлені позовні вимоги.
Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-17.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177.2 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно підпунктами 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: - витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; - витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); - суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; - інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Законом України від 21.12.2016 №1797-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (із змінами та доповненнями) пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України доповнено зокрема підпунктами 177.4.5 та 177.4.6.
Так, відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
При цьому, підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до основних засобів подвійного призначення віднесено: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Отже, Податковим кодексом України не передбачено можливості фізичній особі-підприємцю при визначенні об'єкта оподаткування включати до витрат, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення до яких відносяться, у тому числі, вантажні автомобілі.
Наведене у сукупності свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про протиправність віднесення відповідачем вантажних автомобілів до основних засобів подвійного призначення у наданих позивачу, та оскаржуваних ним, індивідуальних податкових консультаціях.
Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судова колегія робить висновок про необхідність задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст 241-243, 246, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - задовольнити.
2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року - скасувати.
3. В позові фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових консультацій, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя: Л.Т. Черпіцька
Судді: Я.Б. Глущенко
О.Є. Пилипенко
Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2019 року.