Справа № 826/13815/17 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
18 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу
Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 року № 45446-1305.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначила, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить Ѕ нежилого приміщення № 1, розташованого за адресою: м АДРЕСА_1 , літ «Г» загальної площею 166,60 кв.м., що підтверджується наявним у матеріалах справи договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 14.12.2007року та реєстраційним посвідченням № 037341, виданим 20.12.2007 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
28.04.2017 року Головним управлінням державної фіскальної служби у м. Києві на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54, п. 286.5 ст. 286 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 45446-1305, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб у сумі 12 149,31 грн.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункту 274.1 статті 274 ПК України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно ст. 289 ПК України для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу ( п.286.5 ст. 286 ПК України).
Згідно пункту 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно 1, 2 статті 120 Земельного Кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
В даному випадку належне позивачці нежиле приміщення є частиною багатоквартирного жилого будинку.
Оскільки позивач є власником нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку, то виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (відповідні нежилі приміщення).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №826/27202/15.
Колегія суддів зазначає, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку земель», Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 №18/15/21/11 затверджений Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогоспо-дарського призначення та населених пунктів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 року за № 388/12262. Даний Порядок діяв у період спірних правовідносин.
Пунктом 1.7 вказаного Порядку встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб'єктами оціночної діяльності, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 №1378-IV технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (зокрема, з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 № 565/565 введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та визнано такою, що втратила чинності: технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 43/1877).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07липня 2011 року № 3613-VІ та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-ІV з 01 січня 2013 року ведення державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадстр), який здійснює свої функції, втому числі через свої територіальні органи.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку про те, що надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з зазначенням коефіцієнту індексації та коефіцієнту на функціональне використання землі покладено у даному випадку виключно на ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
В матеріалах справи наявна копія витягу з технічної документації №Н-00508/2008 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки, виданий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.
За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статей 271 та 289 ПК України.
Системний аналіз норм Земельного кодексу України і Податкового кодексу України свідчить про те, що дійсно власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов'язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі. Втім, такий податок нараховується контролюючий органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що, як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
В письмових запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідачем було розраховано пропорційну частку.
Так, сума земельного податку на 2017 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 становить: 60,38 кв.м. х 3535,27 x 2,0 x 1,5 x 1,433 x 1,249 x 1,06 х 1% = 12149,31 грн., де: 60,38 кв.м. - частина земельної ділянки щодо якої визначається податок; 3535,27 грн. базова вартість 1 кв.м. землі (згідно з рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення зі змінами від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення», яке введено в дію з 01.07.2015 року); 1,5 - локальний коефіцієнт; 2,0 - коефіцієнт на функціональне використання землі; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року №6-28-0.22-201/2-16 та ст.289 ПК України; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держагенства від 14.01.2015 року №6-28-0-22-215/2-15; 1,0 6- коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року №22-28-0.22-443/2-16; 3% - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не надано належних та достатніх доказів встановлення ставки податку за земельну ділянку, нормативно-грошову оцінку якої проведено, саме в розмірі 3%.
Зі змісту п. п. 5.3.3.8., 5.3.3.29 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923) із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 22.12.2016 року № 791/1795, вбачається:
- ставка податку за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, становить 0,1% від нормативно-грошової оцінки;
- ставка податку для власників нежилих приміщень (його частин) у багатоквартирних жилих будинках, за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, становить 1,0% від нормативно-грошової оцінки.
До ставки податку з 1 січня по 31 грудня 2017 року застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75.
У пункту 5.6. Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923), зазначено: «Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення» був визнаний незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили (Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 року у справі № 826/10434/16, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 року).
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи без поважних причин не надано суду обґрунтованого розрахунку спірної суми земельного податку, а тому, на думку суду не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 12149,31 грн.
У той же час, під час розгляду даної справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано доказів на підтвердження розрахунків, наведених у апеляційній скарзі ГУ ДФС у м. Києві, деталізації/конкретизації цих розрахунків та обґрунтованих пояснень щодо дотримання правил п. 287.8. ПК України про проведення нарахувань з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, даних щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок.
Враховуючи наведене в сукупності колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачем, як вже зазначалося, не дотримано правил п. 287.8. ПК України про проведення нарахувань з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, даних щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок, тобто, складових формули нарахування податку.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 18.12.2019 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І.Мєзєнцев