13 серпня 2019 року Справа № 160/6480/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.07.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 призначити пенсію відповідно до ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (25 років) з 22 травня 2019 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 :
- до страхового стажу роботи, який дає право на пенсію період його навчання з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року (2 роки 9 місяців 24 дні) в ПТУ №28 міста Молодогвардійська Луганської області, військової служби з 22.06.1993 року по 22.10.1994 року (1 рік 3 місяці 30 днів), роботи з 29.12.1994 року по 07.07.1995 року (6 місяців 9 днів) на ШПУ 2 треста «Краснодоншахтобуд» учнем слюсаря, слюсарем шахтної поверхні, роботи з 08.07.1995 року по 20 квітня 1997 року (1 рік 9 місяців 12 днів) слюсарем поверхні шахти «Самсонівська-Західна» об'єднання «Краснодонвугілля», що складає 6 років 5 місяців 13 днів;
- до пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (20 років провідні процесії), з урахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 р. № 8, період його роботи з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року (13 днів) прохідником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» Державної холдингової компанії «Краснодонвугілля», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля», що з урахуванням коефіцієнту 1,3 загалом складає 20 років 0 місяців 2 дні;
- до пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (25 років), період його роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року (1 рік 8 місяців 9 днів) підземним гірником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» об'єднання «Краснодонвугілля», що загалом складає 5 років 0 місяців 16 днів;
- з 22 травня 2019 року призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», нарахувати та виплатити її.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповіддю Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 04 червня 2019 року №3999/Г ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пільгової пенсії по ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обґрунтувавши відмову тим, що період роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року неможливо зарахувати до пільгового стажу роботи, оскільки відсутні довідки, уточнюючі пільговий характер роботи. Зарахування до стажу роботи періоду навчання в ПТУ №28 з 01.09.1990 по 24.06.1993 по записам трудової книжки неможливо, оскільки відсутня дата видачі диплома №016269. Тому, за розрахунками Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області загальний стаж роботи станом на 22.05.2019 року склав 24 роки 8 місяців 8 днів, пільговий стаж роботи згідно ч. 3 ст. 114 склав 19 років: пільговий стаж на підземних роботах склав - 3 роки 4 місяці 7 днів, провідні професії - 15 років 11 місяців 22 дні, та з урахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 склав 23 роки 29 днів.
Відповідні дії відповідача щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач вважає протиправними, що стало підставою для подачі позову до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в адміністративній справі №160/6480/19 та витребувано докази по справі від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області строк на подання доказів, витребуваних ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року.
Відповідач позов не визнав, 12.08.2019 року надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки, станом на 22.05.2019р. (дату звернення за призначенням пенсії) загальний стаж позивача становив 24 роки 8 місяців 8 днів, у тому числі пільговий стаж на умовах ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 23 роки 29 днів, що є недостатнім, оскільки для призначення пенсії незалежно від віку зайнятість позивача на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії повинна становити не менше 25 років.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до наявної у матеріалах копії довідки Управління соціального захисту населення від 12.03.2018 року № 0000477091 ОСОБА_1 є внутрішньо перемішеною особою (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ).
22.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Тернівського відділу обслуговування громадян в м. Кривий Ріг (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 04.06.2019 № 3999/Г позивачеві відмовлено в призначенні пенсії згідно з частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недостатністю пільгового стажу.
Підставою для відмови у призначенні пенсії позивачеві відповідачем стали:
відсутність уточнюючої довідки за роботу на ПАТ “Краснодонвугілля” з 21.04.1997 по 28.02.2017 в якості учня гірничого робітника, гірничого робітника, прохідника;
неможливість зарахування до пільгового стажу роботи період роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року , оскільки відсутні довідки уточнюючі пільговий характер роботи;
неможливість зарахування по записах трудової книжки до стажу роботи періоду навчання в ПТУ № 28 з 01.09.1990 по 24.06.1993, оскільки відсутня дата видачі диплома № 016269;
за період роботи на ПАТ “ЦГЗК” з 27.02.2018 по 03.05.2019 за даними обліку робочого часу, згідно з довідкою від 03.05.2019 року № 175, стаж роботи в якості прохідника становить 1 рік 1 місяць 28 днів.
У зв'язку з цим, загальний стаж роботи станом на 22.05.2019 року склав 24 роки 8 місяців 8 днів, пільговий стаж роботи згідно ч. 3 ст. 114 склав 19 років: пільговий стаж на підземних роботах склав - 3 роки 4 місяці 7 днів, провідні професії - 15 років 11 місяців 22 дні, та з урахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 склав 23 роки 29 днів, тобто є недостатнім для призначення відповідної пенсії.
Не погодившись з вищенаведеними діями Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області Гордєйчик О.П. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” також визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, для визначення наявного трудового стажу для призначення пенсій необхідно використовувати записи в трудовій книжці і лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення пільгового стажу.
Із записів трудової книжки НОМЕР_1 3624587 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом встановлено, що позивач до вступу на роботу з 22.06.1993 року по 22.10.1994 року відбував військову службу та з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року навчався в ПТУ № 28 міста Молодогвардійська Луганської області, а згодом працював:
- з 29.12.1994 року по 07.07.1995 року на ШПУ 2 треста “Краснодоншахтобуд” учнем слюсаря, слюсарем шахтної поверхні (наказ від 29.12.1994 року № 18 та від 11.02.1995 року № 21к);
- з 08.07.1995 року по 20.04.1997 року - слюсарем поверхні шахти “Самсонівська-Західна” об'єднання “Краснодонвугілля” (наказ від 11.07.1995 року № 86);
- з 21.04.1997 року по 07.05.2002 року - учнем гірника, гірником з повним робочим днем під землею (наказ від 15.04.1997 року № 35 та від 17.06.1997 року № 63);
- з 08.05.2002 року по 13.03.2017 року - прохідником з повним робочим днем під землею (наказ від 07.05.2002 року № 139);
- з 27.02.2018 року і станом на 20.05.2019 року продовжує працювати прохідником з повним робочим днем під землею на шахті імені Орджонікідзе ПрАТ “ЦГЗК” (наказ від 26.02.2018 року № 70)
Згідно з інформацією з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії, ОСОБА_1 до трудового стажу зараховані наступні періоди роботи:
22.06.1993 р. - 20.10.1994 р. (1 рік 3 місяці 29 днів військової служби);
29.12.1994 р. - 07.07.1995 р. ( 0 років 6 місяців 9 днів);
08.07.1995 р. - 20.04.1997 р. ( 1 рік 9 місяців 13 днів);
21.04.1997 р. - 31.12.1998 р. ( 1 рік 8 місяців 11 днів);
01.01.1999 р. - 07.05.2002 р. ( 3 роки 4 місяці 7 днів) (Ст.14. пост.202, підземні, сп.1,р.1, п-р1, п.а-в);
08.05.2002 р. - 31.12.2003 р. ( 1 рік 7 місяців 24 дні) (Ст.14. пост.202, підземні, сп.1,р.1, п-р1, п.а-в);
01.01.2004 р. - 30.06.2006 р. ( 2 роки 6 місяців 0 днів) (Ст.14. пост.202, підземні, сп.1,р.1, п-р1, п.а-в);
01.07.2006 р. - 28.02.2017 р. ( 10 років 8 місяців 0 днів) (Ст.14. пост.202, підземні, сп.1,р.1, п-р1, п.а-в);
24.02.2018 р. - 26.02.2018 р. ( 0 років 0 місяців 3 дні);
27.02.2018 р. - 24.12.2018 р. ( 0 років 9 місяців 28 днів) (Ст.14. пост.202, підземні, сп.1,р.1, п-р1, п.а-в);
25.12.2018 р. - 31.12.2018 р. ( 0 років 0 місяців 7 днів);
01.01.2019 р. - 30.04.2019 р. ( 0 років 4 місяці 0 днів) (Ст.14. пост.202, підземні, сп.1,р.1, п-р1, п.а-в),
що всього складає 24 роки 8 місяців 11 днів.
Стосовно позовної вимоги : «зарахувати до страхового стажу роботи, який дає право на пенсію період навчання з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року (2 роки 9 місяців 24 дні) в ПТУ №28 міста Молодогвардійська Луганської області».
Згідно з абз. 36 ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Цією ж статтею закону визначено, що до стажу роботи зараховується також, зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби та навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Із зазначеною нормою кореспондується частина 1 статті 38 Закону України “Про професійну (професійно-технічну) освіту”, де зазначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Враховуючи зазначене, оскільки позивач навчався з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року в ПТУ № 28 міста Молодогвардійська Луганської області, то відповідний період підлягає зарахуванню до загального стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Щодо позовної вимоги «зарахувати до страхового стажу роботи, який дає право на пенсію період військової служби з 22.06.1993 року по 22.10.1994 року (1 рік 3 місяці 30 днів) суд зазначає, що при розрахунку стажу для пенсії вже зараховано до страхового стажу позивача період з 22.06.1993 р. - 20.10.1994 р. Проте, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 та військового квитка УН №0538742 період військової служби зазначено до 22.10.1994 року.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом врахування 21.10.1994 року та 22.10.1994 року.
Крім того період навчання позивача в ПТУ №28 міста Молодогвардійська Луганської області визначено з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року, тоді як дні 22.06.1993 року, 23.06.1993 року, 24.06.1993 року вже зараховані до страхового стажу в періоді за військову службу.
Таким чином позовна вимога в частині зарахування до страхового стажу роботи, який дає право на пенсію період навчання позивача з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року в ПТУ №28 міста Молодогвардійська Луганської області підлягає частковому задоволенню, а саме: без врахування вже зарахованих до страхового стажу днів 22.06.1993 року, 23.06.1993 року, 24.06.1993 року.
Щодо позовної вимоги «зарахувати до страхового стажу роботи, який дає право на пенсію період роботи з 29.12.1994 року по 07.07.1995 року (6 місяців 9 днів) на ШПУ 2 треста «Краснодоншахтобуд» учнем слюсаря, слюсарем шахтної поверхні».
Згідно доказів, що містяться в матеріалах адміністративної справи, наведеного вище розрахунку проведеного відповідачем, зазначений період врахований до страхового стажу.
Таким чином позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги «зарахувати до страхового стажу роботи, який дає право на пенсію період роботи з 08.07.1995 року по 20 квітня 1997 року (1 рік 9 місяців 12 днів) слюсарем поверхні шахти «Самсонівська-Західна» об'єднання «Краснодонвугілля», судом встановлено, що при розрахунку пенсії до страхового стажу зараховано період з 08.07.1995 року по 20 квітня 1997 року, що дорівнює 1 рік 9 місяців 13 днів. Таким чином позовна вимога в цій частині також безпідставна і не підлягає задоволенню.
Суд зауважує, що трудовий (страховий) стаж та стаж, який дає право на пільгове призначення пенсії не є тотожними поняттями.
Стосовно позовної вимоги: «зарахувати до пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період його роботи з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року (13 днів) прохідником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» Державної холдингової компанії «Краснодонвугілля», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля», - суд зазначає наступне.
Згідно з інформацією з трудової книжки ОСОБА_1 з 08.05.2002 року по 13.03.2017 року він працював прохідником з повним робочим днем під землею на шахті «Самсонівська-Західна» Державної холдингової компанії «Краснодонвугілля», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля».
Прохідники входять до списку виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою КМУ від 24 червня 2016 р. № 461.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (у редакції чинній на момент спірних правовідносин; далі - Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами ст. 113 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 вказаного Закону, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на ПрАТ “Краснодонвугілля”, яке здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
З огляду на вказані норми чинного законодавства суд приходить до висновку, що відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування інформації зі сплати страхових внесків за період з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, за який не сплачено (не обліковуються) страхові внески, до трудового стажу працівника, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. А застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків, нарахованих із заробітної плати цієї особи. Цю відповідальність відповідно до вищезазначених норм закону несе тільки страхувальник (підприємство).
Відмовляючи позивачу в зарахуванні даного періоду роботи до страхового стажу при обчисленні пенсії, відповідач фактично покладає саме на застраховану особу відповідальність за неперерахування страхувальником відповідних страхових внесків, порушуючи тим самим вищенаведені положення чинного законодавства.
Таким чином, період роботи, за який підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.
Тому, суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання ПрАТ «Краснодонвугілля» обов'язку по своєчасній сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідний висновок щодо застосування норм права узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, які суд має враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно з приписам частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, позивач не зобов'язаний був сплачувати страхові внески у період з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року, оскільки це прямий обов'язок його роботодавця утримати з його заробітної плати відповідні кошти та здійснювати перерахування страхових внесків.
Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини2 (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Крім того, у рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2001 року в справі «Кіпр проти Туреччини» також наголошував, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це б становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Суд звертає увагу на положення частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Крім цього, суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з аналізу чинного законодавству та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що зазначений період з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року має бути зарахований, як до страхового так і до пільгового стажу.
Щодо позовної вимоги : «зарахувати до пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року (1 рік 8 місяців 9 днів) підземним гірником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» об'єднання «Краснодонвугілля», суд зазначає наступне.
Відповідач при призначенні пенсії відмовляючи у призначенні пенсії посилався на неможливість зарахування до пільгового стажу роботи період роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року, оскільки відсутні довідки уточнюючі пільговий характер роботи, зарахувавши даний період до трудового стажу.
Проте згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 3624587 ОСОБА_1
- 21.04.1997р. - переведено учнем гірника підземного з повним робочим днем на підземній роботі. Наказ №57 від 15.08.1996р. Пер.зап.№35 від 15.04.1997р.;
- 17.06.1997р. - переведено підземним гірником 2 розряду з повним робочим днем на підземній роботі. Пер.зап. №63 від 17.06.1997р.;
- 18.03.1996р. - Робоче місце атестовано по умовах праці. Наказ №124 від 18.03.1996р.
- 26.05.1998 - переведено гірником 3 розряду з повним робочим днем на підземній роботі. Наказ №30/к від 29.05.1998р.
Згідно з частиною 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461.
До цього, відповідні списки виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджувалися постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10, що діяла до 11 березня 1994 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, що діяла до 16 січня 2003 року, постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36, що діяла до 24 червня 2016 року та зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461, що діє на даний час.
Згідно з п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Як вже зазначено вище за даними трудової книжки ОСОБА_1 з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року позивач працював учнем гірника та гірником з повним робочим днем під землею. Робоче місце атестоване за умовами праці відповідно до наказу по підприємству від 18.03.1996 року № 124.
Тому, відповідно до частини 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст. 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, позивач, безперечно, має право на зарахування періоду його роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року до пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд ще раз наголошує на пріоритеті трудової книжки.
Посилання відповідача на відсутність довідок уточнючих пільговий характер роботи, суд не приймає до уваги, оскільки у разі наявності трудової книжки та відповідних записів у ній, подача такої довідки позивачем не є обов'язковою.
З огляду на вищевикладене позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищенаведене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення постанови.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу період роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року учнем підземного гірника, підземним гірником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» об'єднання «Краснодонвугілля» є протиправною.
Отже, позовна вимога про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі на адресу позивача від 26.04.2019 №2995/к-09, підлягає задоволенню судом.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.3 ст114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, проте вважає за потрібне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 22.05.2019 про призначення пенсії та провести розрахунок стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 21 від 08.07.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 384,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно з частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недостатністю пільгового стажу, викладену в листі відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 04.06.2019 № 3999/Г.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1990 року по 24.06.1993 року в ПТУ №28 міста Молодогвардійська Луганської області без врахування вже зарахованих до страхового стажу днів 22.06.1993 року, 23.06.1993 року, 24.06.1993 року та частину неврахованого періоду військової служби, а саме: 21.10.1994 року, 22.10.1994 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового та пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на пенсію відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи позивача з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року прохідником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» Державної холдингової компанії «Краснодонвугілля», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 21.04.1997 року по 31.12.1998 року, учнем підземеного гірника, підземним гірником з повним робочим днем на підземній роботі на шахті «Самсонівська-Західна» об'єднання «Краснодонвугілля».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.05.2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384,20 гривень (триста вісімдесят чотири гривні, 20 коп).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Юхно