м. Вінниця
19 грудня 2019 р. Справа № 120/3853/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просив:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо проведення виплати пенсії з обмеження її максимального розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплачувати призначену пенсію без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити різницю між нарахованою та отриманою пенсією за період з 01.01.2018 по день, з якого починається виплата призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 1998 року звільнений з військової служби у запас та отримує пенсію за вислугою років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідачем призначено пенсію за вислугу років, яка згідно проведеного розрахунку становить 15580 грн. Однак з урахуванням максимального розміру пенсії застосованого із 01.01.2018 фактична сума виплати пенсії складає менше призначеного розміру пенсії.
25.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру та виплату різницю між нарахованою пенсією відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 з 01.01.2018.
Відповідач листом від 02.07.2019 № 1808/Г-12 відмовив у виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.01.2018, оскільки відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 01.01.2018 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, що становить з 01.01.2018 - 13730 грн., з 01.07.2018 - 14350 грн., з 01.12.2018 - 14970 грн.
На думку ОСОБА_1 відповідачем протиправно обмежено пенсію максимальним розміром, чим порушено його конституційні права. Неправомірне, на думку позивача, обмеження розміру його пенсії стало приводом для звернення із цим адміністративним позовом до суду.
Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача, ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статі 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України. При цьому у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Тому, позивач вважає, що законні підстави для обмеження розміру його пенсії відсутні.
Ухвалою від 29.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
16.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач наголошує, що при обмежені розміру пенсії позивачу керувався нормою статті 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка носила імперативний характер та неконституційною не визнавалась. Згідно норм цієї статті, максимальний розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, на переконання відповідача, відмова виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки за результатом такого обмеження не відбулось зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.
Також у відзиві відповідач наголошує на тому, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 про втрату чинності положенням ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII є безпідставними та не обґрунтованими щодо її застосування у 2018 році, оскільки предметом розгляду на відповідність Конституції України була норма Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, що діяла виключно у період з 01.01.2016 по 31.12.2016. За таких обставин відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим Вінницьким обласним військовим комісаріатом (а.с.9).
У березні 2018 року відповідачем здійснено перерахунок призначеної пенсії позивача з 01.01.2018 та визначено її у розмірі 15580,88 грн. Однак, з 01.01.2018 по 01.07.2018 відповідачем обмежено максимальний розмір пенсії до 13730,00 грн., з 01.07.2018 по 01.12.2018 обмежено максимальний розмір пенсії до 14350,00 грн., з 01.12.2018 по 01.01.2019 обмежено максимальний розмір пенсії до 14970,00 грн., з 01.01.2019 визначено до виплати суму 14970,00 грн., тобто з обмеженням виплати максимального розміру (а.с.10-13).
25.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (а.с.14).
Відповідач листом від 02.07.2019 № 1808/Г-12 відмовив у виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.01.2018, оскільки відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 01.01.2018 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, що становить з 01.01.2018 - 13730 грн., з 01.07.2018 - 14350 грн., з 01.12.2018 - 14970 грн (а.с.15).
Не погоджуючись із діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, а саме доповнено ст. 43 новою частиною - сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність" та доповнено реченням такого змісту "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач при проведенні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що на позивача поширюється дія ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII в редакції чинній на момент перерахунку пенсії позивача та в установленому законодавством порядку неконституційним не визнавались.
Разом з тим, суд зазначає, що ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі від 09.04.1992 № 2262-XII була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не містила норм про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17.
Відтак, аргументи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії ОСОБА_2 є безпідставними та не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.
Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Наведені висновки теж спростовують твердження відповідача про те, що ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII на момент перерахунку пенсії носила імперативний характер та в установленому законодавством порядку неконституційною не визнавалася.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Виходячи із викладеного, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії її максимальним розміром підлягає задоволенню.
Зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягають задоволенню й вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати пенсію без обмеження її розміру та виплатити різницю між нарахованою та отриманою пенсією за період з 01.01.2018, які є похідними від вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії її максимальним розміром, шляхом зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром із 01.01.2018.
Щодо клопотання позивача про встановлення на підставі ч. 1 ст. 382 КАС України судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Будучи ініціатором розгляду процесуального питання про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, позивач в силу норм ст. 77 КАС України, повинен довести можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог та обґрунтувати свої твердження про можливість недобросовісності дій чи бездіяльності відповідача в процесі виконання судового рішення.
Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання, оскільки при прийнятті рішення позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідача в процесі виконання цього рішення. При цьому, у випадку виникнення таких обставин, позивач вправі звернутися із аналогічним клопотанням до суду на стадії виконання рішення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову повністю.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 із 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром з 01 січня 2018 року, із урахуванням виплачених сум.
Стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, в користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Богоніс Михайло Богданович