Справа №235/8923/19
Провадження № 2-о/235/1191/19
18 грудня 2019 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
в складі : головуючого судді Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання Григор'євої С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №7 м. Покровська цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Покровський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, -
До Красноармійського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Покровський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
В заяві зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Сніжне Донецької області померла його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте даний факт підтверджений документами, які складені без урахування вимог чинного законодавства України, а саме лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті було видано медичною установою, що знаходиться на тимчасово окупованій території у Донецькій області. Заявник звернувся до Покровського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з проханням зареєструвати смерть матері, однак в видачі свідоцтва про смерть було відмовлено. На даний час заявник є спадкоємцем після смерті померлої та має намір оформити спадщину, одержати допомогу на поховання, - однак відсутність свідоцтва про смерть є перешкодою у цьому. Ці обставини зумовили потребу в зверненні до суду.
Заявник до судового засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник заінтересованої особи - Покровського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - до судового засідання не з'явився, по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заперечень проти заявлених вимог не надали.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Заявник по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Сніжне Донецької області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Згідно лікарського свідоцтва про смерть №75, виданого 04.12.2019 Амбулаторією первинної медико-санітарної допомоги №1 Центру первинної медико-санітарної допомоги м. Сніжне Міністерства охорони здоров'я так званої Донецької Народної Республіки, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: хронічна судинна недостатність, церебральний атеросклероз з гіпертензією.
Крім того, 04.12.2019 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , згідно копії цього документу, його видано (далі мовою оригіналу) - «отделом ЗАГС Снежнянского городского управления юстиции Министерства юстиции Донецкой Народной Республики».
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів № 1085р від 07.11.2014 року м. Сніжне Донецької області є містом, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 07 листопада 2011 року, з 01 грудня 2014 року, відділення державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходились на тимчасово неконтрольованій території переміщені на контрольовану українською владою територію. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 919/5 від 12.06.2014 року проведення державної реєстрації актів цивільного стану та видача витягів з Державного реєстру актів цивільного стану за заявами громадян України, які проживають в районі проведення антитерористичної операції, здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.
Заявник звернувся до Покровського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області для отримання свідоцтва про смерть матері ОСОБА_2 , однак йому було відмовлено в проведенні державної реєстрації смерті, в зв'язку з неможливістю прийняти документи, видані на непідконтрольній території, як такі, що підтверджують факт смерті, при цьому роз'яснено потребу для звернення до суду для вирішення питання щодо встановлення факту смерті.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року заяви про встановлення факту смерті особи в певний час (п. 7 ст. 273 ЦПК України) приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК.
З урахуванням вищезазначеного, а саме що надані заявником документи не можуть бути прийняті органом державної реєстрації актів цивільного стану у якості підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , отримати свідоцтво про смерть на бланку українського (державного) зразка, очевидно не може з об'єктивних причин, суд вказує про необхідність застосування інших механізмів, передбачених законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів заявника.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ст. 77 та ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Надаючи оцінку допустимості наданих заявником доказів, а саме документів, виданих на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, суд керується ч. 2 ст.19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» приділено значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, за логікою вказаного рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою].
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Такий висновком узгоджується з правовою позицією, викладеною Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 15.04.2016, за змістом якої документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України, суд як виняток приймає до уваги дані про смерть (дату, місце), які зазначені у вищенаведених документах, виданих на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дослідженими у справі доказами доведено факт смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Сніжне Донецької області, та підтверджено неможливість реєстрації такого факту в органах реєстрації актів цивільного стану України, відтак, оскільки встановлення відповідного факту необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть встановленої законом України форми та реалізації наслідків, передбачених законодавством у зв'язку зі смертю матері, заява підлягає задоволенню.
Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.98) рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Згідно з ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 265, 268, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Покровський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Н-Павлівка Неклинівського району Ростовської області, громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Сніжне Донецької області, Україна, причина смерті: хронічна судинна недостатність, церебральний атеросклероз з гіпертензією.
Рішення суду підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа: Покровський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, знаходиться за адресою: Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, буд.148, код ЄДРПОУ 26551594.
Суддя С.М. Хмельова