243/3208/19
Провадження № 1-кп/243/489/2019
18 грудня 2019 року Колегія суддів Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у складі
Головуючого судді ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
За участю:
Секретаря судового засідання ОСОБА_4
Прокурора ОСОБА_5
Обвинуваченого ОСОБА_6
Обвинуваченого ОСОБА_6
Захисника адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №7 м. Слов'янська, кримінальне провадження, що внесене до ЄРДР за №12019050510000080 від 09.01.2019 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України -
В провадження Слов'янського міськрайонного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
В відкритому судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу - тримання під вартою відносно ОСОБА_6 на 2 місяці, мотивуючи його тим, що останній обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який у випадку визнання його винним передбачене передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, усвідомивши можливість отримання такого кримінального покарання, він, при обрані більш м'якого запобіжного заходу, може переховуватися від суду, незаконно впливати на достовірність свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити, подав клопотання, відповідно до якого та просив змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_6 просив у клопотанні прокурора відмовити, а клопотання захисника задовольнити.
Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, а у клопотанні захисника необхідно відмовити, з наступних підстав.
Вирішення питання судом щодо продовження дії запобіжного заходу у відповідності до положень чинного законодавства відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
З огляду на вищевказане колегія суддів зазначає, що проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена свободи. Позбавлення свободи не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, а може мати багато інших форм (Guzzardi проти Італії, § 95). Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв, таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу (Guzzardi проти Італії, § 92; Medvedyev і Інші проти Франції, § 73; Creangг проти Румунії, § 91). Зобов'язання брати до уваги «різновид» і «спосіб імплементації» згаданого заходу дозволяє Суду враховувати особливий контекст і обставини, притаманні іншим обмеженням, ніж класичне ув'язнення в тюремній камері. Важливим фактором, який слід брати до уваги, є контекст, в якому цей захід застосовується, оскільки в сучасному суспільстві нерідко трапляються ситуації, коли громадськість може бути покликана змиритись з обмеженнями свободи пересування або особистої свободи задля загального блага (Nada проти Швейцарії, § 226; Austin і Інші проти Сполученого Королівства. Поняття позбавлення свободи за змістом статті 5 § 1 містить як об'єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб'єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала чинної згоди на таке поміщення (Storck проти Німеччини, § 74; Stanev проти Болгарії, § 117). Право на особисту свободу є занадто важливим в демократичному суспільстві, тому людина повинна мати можливість скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, навіть якщо вона, можливо, сама дозволила взяти себе під варту, особливо, якщо ця людина не має достатньої дієздатності для того, щоб погодитись або не погодитись із запропонованими діями (H.L. проти Сполученого Королівства, § 90; Stanev проти Болгарії.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, перелік яких надано у зазначеній статті.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання неможливості виконання завдань кримінального провадження, передбачені ст. 177 КПК.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Нечипорук і Йонкало проти України" в пункті 175 зазначив, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
У відповідності до п.п. 61,62 Рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.
Колегія суддів зазначає, що суспільний інтерес у справі, полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а тому слід забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальним ризикам, які можуть наступити в разі зміни запобіжного заходу, а саме переховування від суду з метою уникнення покарання, можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, вірогідність незаконного впливу на свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань.
Колегія не погоджується з доводами захисту про необхідність заміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт.
Так відповідно до КПК України, обвинувачений та його захисник має право звернутися з клопотанням про заміну запобіжного заходу.
В той же час, суд не відхиляє доводів на користь обвинуваченого, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків.
Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).
Так, з матеріалів вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, йому повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК України, за який чинним законодавством передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Для відмови в звільненні особи з-під варти застосовуються принципи конвенційного прецедентного права, такі як ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСПЛ «Штегмюллер проти Австрії» 1969 року); ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ «Вемгофф проти Німеччини» 1968 року).
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).
У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010 року п. 36) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі Волосюк проти України).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26.06.1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Із вказаного рішення Європейського суду вбачається, що попереднє ув'язнення може бути застосоване стосовно до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи із самої тяжкості обвинувачення.
При цьому суд враховує відсутність можливості без продовження строку тримання під вартою, встановити обставини, що мають значення в кримінальному провадженні, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Вищевказані обставини у сукупності та дані про особу ОСОБА_6 свідчать про наявність на даний час ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, тому є достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, у зв'язку з чим недостатньо застосовувати відносно нього більш м'який запобіжний захід для запобігання цьому ризику, тому суд, з урахуванням положень частини 5 статті 176 КПК України, вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу виді тримання під вартою відносно обвинуваченого на строк 60 днів, бо саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України. Перебування обвинуваченого під вартою не виходить за межі розумного строку.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177-178,183-184,197-199 КПК України, судова колегія,-
Клопотання прокурора Слов'янської місцевої прокуратури ОСОБА_5 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019050510000080 від 09.01.2019 року про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити застосування обраного відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 лютого 2020 року, включно.
Копії ухвали суду негайно надіслати на адресу Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Донецької області та вручити обвинуваченим.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд протягом семи суток з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3