264/3797/19
2/264/1260/2019
"19" грудня 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Пустовойт Т. В., за участю секретаря судового засідання Родіної Н., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який під час розгляду справи було уточнено, до відповідачів ОСОБА_2 , Маріупольської міської ради про визнання права власності на 5/6 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. В обґрунтування позову вказала, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був власником земельної ділянки, площею 0,0479 га, що розташована по АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, зокрема, на вищенаведену земельну ділянку. ОСОБА_4 , яка була дружиною ОСОБА_3 , належало право власності на1/2 частку в спільному сумісному майні, придбаному подружжям під час шлюбу, зокрема, на земельну ділянку, площею 0,0479 га, що розташована по АДРЕСА_1 , про що нотаріусом видано відповідне свідоцтво. Інша частина земельної ділянки (1/2 частка) була успадкована в рівних частках по 1/3 частці ОСОБА_4 - дружиною, ОСОБА_5 - сином та ОСОБА_1 - донькою. Тобто, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вищевказана земельна ділянка належала дружині померлого - ОСОБА_4 у розмірі 2/3 часток (1/2 + 1/6), синові ОСОБА_5 - 1/6 частки та доньці ОСОБА_1 - 1/6 частки. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , яка заповіла належне їй майно на користь ОСОБА_1 Її брат ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак, за життя не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . При цьому позивачка наголошує, що ОСОБА_5 завжди казав, що уся земельна ділянка повинна перейти саме позивачці, оскільки вона за цією адресою проживала майже усе своє життя, а також перед смертю матері тривалий час за цією ж адресою про неї піклувалася та проживала разом з нею. 22.02.2019 року позивач звернулася до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , однак нотаріусом їй було відмовлено постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №553/02-31 від 22.02.2019 року, оскільки частки у спільній власності не вказані. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, які зазначено у витязі №НВ-1400580212013 за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 значиться по 1/3 частки у спільній частковій власності. Оскільки документально підтверджено наявність та визначеність частки у спільній частковій власності ще під час отримання свідоцтв про спадщину та даними державного земельного кадастру, позивач вважає відмову нотаріуса безпідставною, та просить визнати за нею право власності в порядку спадкування на 2/3 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_4 . Крім того, за договором дарування від 22.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шпарага С.С. (зареєстровано в реєстрі за №3229), ОСОБА_5 подарував позивачці 47/600 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , з належними до цієї частки надвірними прибудовами та спорудами, що знаходяться на земельній ділянці, яка належить дарувальнику на праві приватної власності. З урахуванням чинного на час вчинення угоди законодавства позивач фактично набула право власності на земельну ділянку, яка належала її братові ОСОБА_5 , за договором дарування, укладеним між ними, однак, право власності на земельну ділянку на той час зареєстровано належним чином не було, оскільки цього не вимагали вимоги діючого законодавства. Тому позивачка просить визнати за нею право власності на 1/6 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , а загалом визнати за нею право власності на 5/6 часток вказаної земельної ділянки.
В судове засідання позивачка не з'явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутність та про підтримання уточнених позовних вимог в повному обсязі.
Від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи в її відсутність та про визнання позовних вимог в повному обсязі.
Від представника відповідача Маріупольської міської ради також надійшла заява про розгляд справи в його відсутність, просив прийняти рішення на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був власником земельної ділянки, площею 0,0479 га, що розташована по АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на землю, виданого Маріупольською міською радою народних депутатів 26.08.1999 року, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинено запис за №3701/1313.
Після його смерті відкрилась спадщина, зокрема, на вищенаведену земельну ділянку.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 05.06.2002 року, виданого державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Костецькою Н.Г., на підставі ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинного на момент видачі свідоцтва) посвідчено, що ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні, придбаному подружжям під час шлюбу. Спільне сумісне майно складається, зокрема, з: земельної ділянки, площею 0,0479 га, що розташована по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на землю, виданого Маріупольською міською радою народних депутатів 26.08.1999 р., про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинено запис за №3701/1313. Свідоцтво на право власності зареєстровано в реєстрі за №1-782, спадкова справа №114, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 04.12.2003 року.
Крім того, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05.06.2002 року, виданим державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Костецькою Н.Г., посвідчено, що спадкоємцями 2/3 долям спадкового майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є у рівних долях кожний: ОСОБА_4 - дружина та ОСОБА_5 - син. Зокрема, до спадкового майна у 2/3 долі входить земельна ділянка, площею 0,0479 га, що розташована по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на землю, виданого Маріупольською міською радою народних депутатів 26.08.1999 року, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинено запис за №3701/1313. Свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано в реєстрі за №1-785, спадкова справа №114. Крім того зазначено, що на 1/2 частку майна видано свідоцтво про право власності та на 1/3 частку спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за законом ще не видано.
24.12.2004 року державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Костецькою Н.Г. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого зазначено, що спадкоємцем 1/3 частки майна громадянина ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 , донька, ІПН НОМЕР_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0479 га, що розташована по АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на землю виданого Маріупольською міською радою народних депутатів 26.08.1999 року, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинено запис за №3701/1313. Свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано в реєстрі за №1-2779, спадкова справа №114/2002 рік.
ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.07.2002 року №1-758, свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2004 року №1-2779 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - серія ДН 159521, про що в Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю вчинено запис №01.05.162.00857 від 30.05.2005 року. Згідно зі списком співвласників зазначено: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.07.2002 року №1-785, свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2004 року №1-2779 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - серія ДН 159522, про що у Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю вчинено запис №01.05.162.00858 від 30.05.2005 року.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.07.2002 року №1-785 свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2004 року №1-2779 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - серія ДН 159524, про що у Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю вчинено запис №01.05.162.00859 від 30.05.2005 року. Кадастровий номер на вищенаведену земельну ділянку один, а саме: 1412300000:03:017:0144.
Таким чином судом встановлено та підтверджено вищенаведеними доказами та документами, що після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вищевказана земельна ділянка належала дружині померлого - ОСОБА_4 у розмірі 2/3 часток (1/2 + 1/6), синові ОСОБА_5 - 1/6 частки та доньці ОСОБА_1 - 1/6 частки.
Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , яка є дружиною померлого ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_5 (сина) та ОСОБА_1 (доньки). Вона заповіла належне їй майно на користь доньки ОСОБА_1
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак, як вбачається з отриманих документів, він за життя не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . Як зазначає позивачка у позові та це не спростовано сторонами, ОСОБА_5 за життя казав, що уся земельна ділянка повинна перейти саме позивачці, оскільки вона за цією адресою проживала майже усе своє життя, а також перед смертю матері тривалий час за цією ж адресою про неї піклувалася та проживала разом з нею.
При цьому суд зазначає, що відповідачка у справі - ОСОБА_2 , яка є дружиною померлого ОСОБА_5 та його спадкоємицею, позовні вимоги визнала.
Також судом встановлено, що 22.02.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , а саме, на належну їй частку земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . За результатами розгляду заяви державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Папуш П.С. 22.02.2019 року видано Постанову №553/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Постанова обумовлена тим, що до складу спадкового майна входить частка земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 , яка набута спадкодавцем як спадщина. У державному акті на право власності зазначено, що земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (частки у спільній власності не вказані). Тобто, позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на належну їй частку земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на 11.01.2005 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України в тій самій редакції зазначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п.1.1., 1.2. п.1 Наказу №43 від 04.05.1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею Право власності на землю посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку» Зареєстровано в Міністерстві м.Київ юстиції України 4 червня 1999 року за №354/3647. Форми державного акту на право власності на земельну ділянку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року №449.
Відповідно до ч.1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Пунктом В частини 1 статті 87 ЗК України визначено, що право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами.
Відповідно до п.3.1. Листа ВССУ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-132 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування зазначено, що якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.ст. 328, 392, 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (ст.1218), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (ст.328) та власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує право власності.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Аналізуючи заявлені вимоги та надані докази суд робить висновок, що до позивача, як до спадкоємця перейшло право власності в порядку спадкування на 1/3 долю від 1/2 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 , а до ОСОБА_4 - дружини та ОСОБА_5 - сина - 2/3 долі від 1/2 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 , в рівних частках, тобто по 1/3 частки спадкового майна (1/2 частини). Тобто, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вищевказана земельна ділянка належала дружині померлого ОСОБА_4 у розмірі 2/3 часток (1/2 + 1/6), синові ОСОБА_5 - 1/6 частки та доньці ОСОБА_1 (позивачу) - 1/6 частки.
Частинами 3, 4 статті 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, які зазначено у витязі №НВ-1400580212013 за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 значиться по 1/3 частки у спільній частковій власності.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що документально підтверджено наявність та визначеність частки у спільній частковій власності ще під час отримання свідоцтв про спадщину та даними державного земельного кадастру, а отже, відмова нотаріуса є безпідставною, а позовні вимоги про визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на 2/3 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Інші позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , також підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що за договором дарування від 22.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шпарага С.С. (зареєстровано в реєстрі за №3229), ОСОБА_5 подарував позивачці ОСОБА_1 47/600 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , з належними до цієї частки надвірними прибудовами та спорудами, що знаходяться на земельній ділянці, яка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 3-ою Маріупольською державною нотконторою, 05.06.2002 року зареєстровано в реєстрі за №1-785, зареєстровано у БТІ згідно з витягом №2177978 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 3750039, номер запису 12160 в книзі 17 від 04.12.2003 року.
За змістом статті 377 ЦК України (у редакція, яка була чинною на час набуття позивачем права власності на частину житлового будинку), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно зі статтею 120 ЗК України (у редакція, яка була чинною на час набуття позивачем права власності на частину житлового будинку) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
У відповідності до підпункту «ґ» пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року №997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак, земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Зазначений правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року №6-2225цс16.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачка фактично набула право власності на земельну ділянку, яка належала її братові ОСОБА_5 , за договором дарування, укладеним між ними, однак право власності на земельну ділянку на той час зареєстровано належним чином не було, оскільки цього не вимагали вимоги чинного законодавства. Тому слід захистити права позивачки та визнати за нею право власності на 1/6 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , а загалом визнати за нею право власності на 5/6 часток вказаної земельної ділянки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 328, 377, 392, 1216, 1218, 1225, 1233 ЦК України, ст.ст. 79-1, 86, 87, 120, 125 ЗК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування -задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , мешкає в АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування на 2/3 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (кадастровий №1412300000:03:017:0144), які належали ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також право власності на 1/6 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , а загалом визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/6 часток вказаної земельної ділянки.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Т.В. Пустовойт