ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2019Справа № 910/14774/19
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 27 309,13 грн.,
Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (надалі - ПрАТ «ММК ім. Ілліча») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 27 309,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором перевезення вантажу, а саме незабезпечення залізницею збереження вантажу в процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 27 309,13 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
Ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 31.10.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050902530, проте АТ «Укрзалізниця» своїм правом на подання відзиву на позов не скористалось, свої пояснення з приводу даного спору до суду не подало.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», (перевізник) та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) (замовник) укладено договір №00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 2.1 Договору замовник зобов'язався надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС «Месплан». В свою чергу, у п. 2.3.2 Договору виконавець зобов'язався приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС «Месплан», доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору.
У розділі 4 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги.
Згідно з п. 12.1 Договору договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС «Месплан» або в АС «Клієнт УЗ» або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договорі діє з 19.02.2018 до 31.12.2018.
На виконання договору №245/108/16СБ від 01.02.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (в подальшому реорганізовано в приватне акціонерне товариство), 01.05.2019 на станцію призначення Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці надійшов вантаж, а саме, кокс доменний, одержувачем якого є позивач, що підтверджується залізничною накладною №49540289 від 29.04.2019.
На станції одержувача залізницею проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено, що частину товару у вагоні №53453445 було втрачено, про що складено комерційний акт №485604/485 від 01.05.2019.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 27 309,13 грн.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України «Про залізничний транспорт».
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України).
Матеріалами справи (накладна №49540289 від 29.04.2019) підтверджується прийняття вантажу до перевезення АТ «Українська залізниця» (перевізник) від Публічного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення - Маріуполь - Сортувальний.
За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладної №49540289 від 29.04.2019, виявлено його часткову втрату у вагоні №53453445, на підтвердження чого перевізником складено відповідний комерційний акт.
Зокрема, зі змісту комерційного акту №485604/485 від 01.05.2019 вбачається, що на підставі попутного акта №10905 від 30.04.2019 станції Волноваха, Донецької залізниці, здійснювалось комісійне зважування вагону №53453445 за відправкою вказаною на лицьовій стороні акта. За документом значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100 т): брутто - не вказано, тара - 23 500 кг., нетто 38 450 кг. При переважуванні виявилося: брутто - 58 350 кг., тара - 23 500 кг., нетто - 34 850 кг, що менше документа на 3 600 кг. При комерційному огляді виявлено: навантаження у вагоні вище рівня бортів на 400-500 мм, «шапка». Вантаж марковано по центру поздовжньою смугою шириною 400-600 мм вздовж вагону вапняком. По ходу поїзда, з правої сторони, над 1-7 люками наявна виїмка у розмірі 12 000мм*2000мм*500мм в глиб вагону, маркування порушене, що відповідає акту загальної форми №10905 від 30.04.2019 ст. Волноваха. Вагон прибув у технічному стані справний. Течі вантажу немає.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст.ст. 113, 114 Статуту залізниць України).
За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційному акті №485604/485 від 01.05.2019, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.
Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копії рахунку-фактури №92516939 від 29.04.2019 та сертифіката якості за партією №27033, які складено вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» та які, з огляду на ст. 113 Статуту залізниць України, приймаються судом в якості належних та допустимих доказів.
При цьому, рахунок-фактури №92516939 від 29.04.2019 повністю сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №4500055319 від 20.06.2019.
Позивачем правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу, оскільки з перевізних документів вбачається, що вантаж - кокс доменний був відправлений у вологому стані.
При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 27 309,13 грн.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 27 309,13 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код 00191129) суму збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 27 309 (двадцять сім тисяч триста дев'ять) грн. 13 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий