Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"17" грудня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/874/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Чубар С.В., довіреність №2802/014 від 31.10.19;
від відповідача: Олянюк В.Л., наказ №302-ОД від 11.10.19,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" (м.Київ)
до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (смт.Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області)
про стягнення 193625,81грн
Державне підприємства "Київський бронетанковий завод" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" заборгованості у розмірі 193625,81грн, з яких: 89240,76грн основного боргу, 69659,14грн пені, 28146,54грн інфляційних втрат та 6579,37грн 3% річних.
Ухвалою від 18.09.19 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.10.19.
15.10.19 на адресу суду від Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" надійшли заява №02/3283 від 11.10.19 про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені та відзив від 11.10.19 на позовну заяву, у якому зазначено, що позивачем дійсно виконано зобов'язання щодо проведення випробування двигунів на суму 29746,92грн та 44620,38грн (всього на суму 74367,30грн) відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №10 від 23.02.17 та №14 від 02.03.17; щодо виконання робіт на суму 14873,46грн до позовної заяви приєднано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №15 від 10.03.17, який не підписаний ні позивачем, ні відповідачем, іншого відповідного акта не надано. Крім того, відповідач не погодився з проведеними позивачем розрахунками з огляду на допущені останнім помилки при визначенні дати початку та періоду прострочки, навів власний контррозрахунок, згідно з яким розмір річних становить 2255,47грн, розмір інфляційних втрат - 7362,36грн (а.с.58-60).
У відповіді на відзив №2735/81 від 24.10.19 позивач з твердженнями відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, не погодився та зазначив, що підписавши акт звірки взаєморозрахунків за період І півріччя 2019 року відповідач підтвердив заборгованість по договору у розмір 89240,76 та визнав виконання позивачем робіт в тому числі по акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №15 від 10.03.17 на суму 14873,46грн. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.93-94).
Ухвалою суду від 11.11.19 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 18.12.19; відкладено підготовче засідання на 02.12.19.
Ухвалою від 02.12.19 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/874/19 до судового розгляду по суті на 17.12.19.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги визнав частково на суму 74367,30грн основного боргу, в решті позовних просив відмовити за безпідставністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.17 між Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" (підрядник, позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (замовник, відповідач) укладено договір підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 (а.с.12-13), за умовами якого підрядник зобов'язався провести випробування двигунів УТД-20 та 5Д20-240 (далі-робота), а замовник зобов'язався прийняти й оплатити виконані роботи (п.1.1 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк виконання робіт зазначається у додатках (специфікаціях) до даного договору.
Згідно п.3.1 договору замовник приймає виконані роботи за адресою підрядника. За результатом такого приймання сторони підписують акт здачі-приймання виконаних робіт, що були відремонтовані.
Ціна договору за проведення випробувань двигунів зазначається у додатках (специфікаціях) до даного договору. Загальна вартість виконаних робіт вказується у додатках (специфікаціях) до даного договору та актах здачі-приймання виконаних робіт (п.5.1 договору).
У пункті 5.2 договору визначено, що розрахунки по даному договору здійснюються в наступному порядку:
- Замовник сплачує підряднику попередню оплату у розмірі 100% від вартості поставлених двигунів замовнику для проведення випробувань.
Як зазначив позивач, на виконання умов вищевказаного договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6, позивачем були належним чином виконані роботи по випробуванню двигунів на загальну суму 89240,76грн, в підтвердження надав:
- акт здачі-приймання робіт №10 від 23.02.17 на суму 29746,92грн (підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств);
- акт здачі-приймання робіт №14 від 02.03.17 на суму 44620,38грн (підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств);
- акт здачі-приймання робіт №15 від 10.03.19 на суму 14873,46грн (не підписаний жодною зі сторін).
Однак, відповідач в порушення умов договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17 не здійснив розрахунок за виконані роботи.
01.08.18 позивач направив на адресу Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" претензію №1840/81 від 01.08.18 з вимогою сплатити заборгованість, яка виникла на підставі договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17 протягом 7 календарних днів з моменту її отримання (а.с.18-22).
У відповіді на претензію №01-11/2487 від 03.09.18, відповідач повідомив, що заборгованість за надані послуги буде перерахована на рахунок позивача у найближчий час, однак відповідних оплат не здійснив (а.с.23).
За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи на підставі договору підряду №КБТЗ/ПВВ від 23.02.17, з яких: 89240,76грн основного боргу, 69659,14грн пені, 28146,54грн інфляційних втрат та 6579,37грн 3% річних.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами підряду, згідно яких у відповідача внаслідок прийняття робіт виконаних позивачем на підставі договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17, виник кореспондуючий обов'язок оплатити їх.
Згідно із ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Приписами ч.1 ст.853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частина 4 ст.882 ЦК України передбачає, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Судом встановлено, що акт наданих послуг (виконаних робіт) №10 від 23.02.17 на суму 29746,92грн та акт №14 від 02.03.17 на суму 44620,38грн підписано повноважними представниками обох сторін та скріплено печатками підприємств, що свідчить про прийняття робіт відповідачем (а.с.14-15).
Натомість акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №15 від 10.03.17 на суму 14873,46грн не містить ні печаток, ні підписів уповноважених представників замовника - ДП "Житомирський бронетанковий завод" та підрядника - ДП "Київський бронетанковий завод" (а.с.16).
Надаючи правову оцінку акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №15 від 10.03.17 на суму 14873,46грн суд зазначає про те, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за N 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В даному ж випадку, за відсутності належним чином оформленого акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №15 від 10.03.17 та наявності заперечень відповідача щодо факту виконання робіт відповідно до вищевказаного акта, відсутні підстави для визнання за відповідачем заборгованості перед позивачем на суму 14873,46грн, оскільки до справи не надано належних доказів (первинних документів) виконання підрядником та прийняття замовником робіт з випробування двигунів.
Щодо наданого позивачем акта звірки взаєморозрахунків за період 1 півріччя 2019 року (а.с.17), незалежно від вказаних в ньому відомостей, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: виконання робіт, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Відтак, суд дійшов висновку, що в сукупності представлені позивачем докази підтверджують факт виконання ДП "Київський бронетанковий завод" робіт на підставі договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17 на загальну суму 74367,30грн, відповідно до актів №10 від 23.02.17 на суму 29746,92грн та №14 від 02.03.17 на суму 44620,38грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд вважає за необхідне відзначити, що порядок розрахунків за виконані роботи врегульовано в розділі 5 договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17. Зокрема, як вже зазначалося вище, відповідач зобов'язався до моменту проведення випробувань двигунів здійснити повністю його передоплату. Однак, матеріалами справи підтверджується, що від такого порядку виконання робіт та розрахунків сторони двосторонньо відійшли, оскільки з боку відповідача не було виконано обов'язок щодо 100% передоплати за виконані роботи, а зі сторони позивача було виконано роботи без отримання повної такої передоплати.
Таким чином, за наявності наведених обставин, строк виконання зобов'язання з оплати за виконані роботи слід обраховувати виходячи з ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем претензію №1840/81 від 01.08.18 про сплату заборгованості вручено відповідачу 03.08.18 (а.с.61).
Таким чином, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за виконані роботи до 10.08.18 включно.
Відповідач не надав суду доказів оплати виконаних позивачем робіт згідно договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 74367,30грн основного боргу такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині стягнення 14873,46грн основного боргу документально не підтверджені та задоволенню не підлягають.
Також позивач за порушення строків оплати виконаних підрядних робіт просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 69659,14грн, яка обрахована згідно акта №10 від 23.02.17 на суму 29746,92грн за період з 23.02.17 по 14.08.19; згідно акта №14 від 02.03.17 на суму 44620,38грн за період з 10.03.17 по 14.08.19; згідно акта №15 від 10.03.17 на суму 14873,46грн за період з 10.03.17 по 14.08.19 (а.с.5-7).
Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Прписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16).
Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору підряду №КБТЗ/ПВВИ/17/6 від 23.02.17, суд встановив, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв'язку з чим при нарахуванні пені за в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч.6 ст. 232 ГК України.
Проте визначаючи порядок нарахування пені за невиконання зобов'язання за договором підряду, позивач не врахував вимоги ч.6 ст.232 ГК України та необґрунтовано здійснив розрахунок пені з лютого 2017 року по серпень 2019.
Разом з тим, відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частинами 3 та 4 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Разом з тим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Аналогічна правова позиція наведена у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №911/1563/18, від 22.08.19 у справі №914/508/17.
З огляду на те, що термін прострочення оплати за виконані роботи розпочався 11.08.18 (зі спливом семиденного строку з моменту отримання відповідачем претензії №1840/81 від 01.08.18), то період нарахування пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання є таким: 11.08.18 - 10.02.19. З урахуванням річної позовної давності та дати подання позову 23.08.19 (штемпель на поштовому конверті (а.с.43)), нарахування позивачем пені за період з 23.08.19 по 10.02.19 здійснено в межах позовної давності, визначеної ст.258 Цивільного кодексу України.
При цьому, позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені за період з 11.08.18 по 22.08.18.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок пені по акту №10 від 23.02.17 та акту №14 від 02.03.17, разом на загальну суму 74367,30грн, суд дійшов висновку, що розмір пені за період з 23.08.18 по 10.02.19 становить 12585,39грн. Позовні вимоги в частині стягнення 57073,75грн заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.
Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ГПК України 6579,37грн 3% річних та 28146,54грн інфляційних (а.с.5-7).
Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Як встановлено судом, термін прострочення оплати за виконані роботи розпочався з 11.08.18, тому правомірним буде нарахування інфляційних та 3% річних з 11.08.18 по 14.08.19.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних втрат та 3% річних суд вважає, що розмір інфляційних за вищевказаний період становить 6787,56грн, 3% річних - 2255,47грн.
В іншій частині позовних вимог про стягнення 21358,98грн інфляційних та 4323,90грн 3% річних слід відмовити.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ст.ст. 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).
З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 95995,72грн, з яких: 74367,30грн основного боргу, 12585,39грн пені, 2255,47грн 3% річних та 6787,56грн інфляційних витрат.
Суд відмовляє в позові в частині стягнення 14873,46грн основного боргу, 57073,75грн пені, 4323,90грн 3% річних та 21358,98грн інфляційних як необґрунтовано заявлених.
Судовий збір, відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, 1, код ЄДРПОУ 07620094) на користь Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" (02093, м.Київ, вул.Бориспільська, 34-А, код ЄДРПОУ 14302667)
- 74367,30грн основного боргу;
- 12585,39грн пені;
- 2255,47грн 3% річних;
- 6787,56грн інфляційних;
- 1439,94грн судового збору.
3. В позові відмовити в частині стягнення 14873,46грн основного боргу, 57073,75грн пені, 4323,90грн 3% річних та 21358,98грн інфляційних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 18.12.19
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 3 прим.
1- в справу
2,3- сторонам (рек. з повід)