вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.12.2019м. ДніпроСправа № 904/5168/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Владимиренко І.В. за участю секретаря судового засідання Сечиної Ю.Ю.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІН ЛТД", м. Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Соборна, 18-б; код ЄДРПОУ 05393043)
про стягнення заборгованості у розмірі 42 083,65 грн.
Представники:
від позивача представник Середа Л.І. дов. № б/н від 03.12.19р.
від відповідача представник не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "РІН ЛТД" (далі-позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 42 083,65 грн.
Ухвалою суду від 11.11.19р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті, яке відбудеться 04.12.2019р. о 12:15 год.
Ухвалою суду від 04.12.19р. відкладено розгляд справи по суті на 17.12.2019р. о 09:50 год.
16.12.2019р. відповідач надав до суду відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позову та зазначив, що договором поставки № 19-0840-02 від 24.07.2019 року (надалі-Договір), укладеним між позивачем та відповідачем передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах, передбачених у Специфікаціях, що додаються до Договору. Пунктом 4.2 Договору визначено, що розрахунки за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця в порядку, зазначеному в Специфікаціях.
Специфікацією № 1 до Договору сторони узгодили поставку товару - прокладка (в асортименті) на загальну суму 41 520,00грн, на умовах виготовлення та поставки: протягом 30-ти календарних днів з дати направлення листа про запуск у виробництво з правом дострокової поставки та направлення Покупцем письмової заявки про необхідність поставки. Умови оплати - 100% факт поставки з наступною оплатою, впродовж 10 календарних днів віддати поставки товару на підставі виставленого рахунку.
05.08.2019 року за видаткового накладною № 233 від 30.07.2019 року Товар, в об'ємі передбаченому Специфікацією надійшов на склад - «Нова пошта». При цьому в експрес -накладній не зазначена наявність вкладення, а саме рахунку по факту поставки.
Факт відсутності розрахункового документу підтверджується також змістом акту про фактичну якість продукції від 06.08.2019 року № 523/014 пр в графі «Розрахункові документи» якого зазначено про їх відсутність на момент приймання.
Також, в додатках до позовної заяви відсутні докази направлення Позивачем Відповідачеві рахунку, а відтак, оскільки, 3% річних та інфляційні втрати є величинами розрахунковими, необхідно чітко встановити момент, з якого мало б починатись нарахування 3% річних, інфляційних втрат.
Оскільки позивачем не доведений момент надання рахунку на оплату на адресу Відповідача, останній вважає, що у нього відсутній обов'язок оплати поставленого товару. Таким чином, і нарахування 3% річних та інфляційних втрат є також не обґрунтованими, а тому, вимоги по їх стягненню не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідач просить суд відкласти розгляд справи по суті на іншу дату, строків визначених Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи по суті, оскільки вважає за необхідне бути присутнім у судовому засіданні по розгляду справи по суті, однак на день розгляду справи по суті за його участю призначені до розгляду також справи в інших судах, в часовий період, який співпадає із часом розгляду справи № 904/5168/19, а саме: в Третьому апеляційному адміністративному суду справа № 160/3518/19 на 10.30 -в Третьому апеляційному адміністративному суді справа № 160/4493/19 на 11.20, у зв'язку з чим Відповідач просить відкласти розгляд справи по суті на іншу дату, строків визначених Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи по суті.
Представник позивача, заперечив поти відзиву відповідача та зазначив, що на виконання умов укладеного між Сторонами Договору та Специфікації №1, Позивачем було поставлено весь визначений товар, за допомогою перевізника ТОВ «Нова пошта», що підтверджується копією експрес-накладної №10034823064 від 30.07.2019 року, Згідно офіційної інформації, розміщеної на сайті перевізника ТОВ «Нова пошта» вказана продукція отримана Відповідачем 05.08.2019 року.
Також факт поставки та прийняття продукції підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною №233 від 30 липня 2019 року.
Додатково позивач зазначає, що на його адресу було направлено оригінал довіреності №591/04 на отримання матеріальних цінностей від 30.07.2019 року, з якого вбачається, що відповідач уповноважив на отримання товару від позивача за спірним Договором інженера 2 кат. ОСОБА_1 Олену Сергіївну, яка і здійснила підписання видаткової накладної №233 від 30 липня 2019 року.
Отже, з урахуванням того, що фактично товар було отримано 05.08.2019 року, у строк по 15.08.2019 року відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар. Отже, Відповідачем допущено порушення зобов'язання з оплати з 16.08.2019 року.
Стосовно відкладення розгляду справи, позивач також заперечив та зазначив, що відповідач мав можливість замість одно представника забезпечити явку іншого представника, а тому просить суд залишити клопотання відповідача про відкладення без задоволення.
Дослідивши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд прийшов до висновку про залишення даного клопотання без задоволення на підставі наступного.
Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Згідно ст.. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу. Органи та інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.
Частиною 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно п. 3.9.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ст. 58 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 73 - 76 ГПК).
Представником відповідача неможливість прибути в судове засідання замість себе іншого представника відповідно до вимог діючого законодавства, господарському суду не доведена.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд вирішив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.
Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 17.12.2019 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
24.07.2019 року між ТОВ «РІН ЛТД» (далі - Позивач, Продавець) та Публічним Акціонерним Товариством «ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ» (далі - Відповідач, Покупець) було укладено договір поставки №19-0840-02 (далі -Договір), згідно п. 1.1. якого «Продавець» зобов'язується виготувати та поставити, а «Покупець» прийняти та оплатити продукцію, вказану в Специфікаціях, які додаються до цього договору, іменовану надалі «товар».
Згідно п.1.2. Договору, кількість, номенклатура, ціна, терміни поставки та умови оплати «товару» визначені в Специфікаціях, які додаються до цього договору, що складають його невід'ємну частину.
Відповідно до п.2.2. Договору 2.2. сума договору на момент підписання, згідно Специфікації № 1, становить 41 520,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 6 920,00 грн., і буде змінена на суму кожної наступної Специфікації, що підписується обома сторонами.
Згідно п. 3.1. Договору поставка «Товару» здійснюється на умовах передбачених у Специфікаціях, що додаються до Договору і складають його невід'ємну частину, відповідно до «Інкотермс-2010».
Пунктом 3.2. Договору визначено, що датою поставки та переходу права власності вважається дата одержання «Товару», зазначена «Покупцем» в товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній, далі іменовані товарно-супровідними накладними.
Згідно п. 3.3. Договору, «Товар» вважається поставленим «Продавцем» і прийнятим «Покупцем»: за кількістю - згідно з даними, вказаними у товарно-супровідних накладних; за якістю - згідно сертифікату якості виробника, або іншим документом, що підтверджує якість «Товару».
Відповідно до Специфікації №1 до Договору, було визначено і погоджено продукцію, яка підлягає поставці Продавцем Покупцю, а також інші умови поставки.
Так, позивачем та відповідачем було погоджено поставку наступного товару: Прокладка Ш-образна №5 товщею 1 мм кількістю 600 шт. на загальну суму 12 000,00 грн. без ПДВ, Прокладка Ш-образна №7 товщею 0,5 мм кількістю 400 шт. на загальну суму 6 000,00 грн. без ПДВ, Прокладка П-образна ст 3 товщею 0,5 мм кількістю 300 шт. на загальну суму 1 500,00 грн. без ПДВ, Прокладка П-образна ст 3 товщею 1 мм кількістю 400 шт. на загальну суму 2 400,00 грн. без ПДВ, Прокладка П-образна ст 3 товщею 2 мм кількістю 500 шт. на загальну суму 4 000,00 грн. без ПДВ, Прокладка П-образна ст 3 товщею 3 мм кількістю 450 шт. на загальну суму 4 500, 00 грн. без ПДВ, Прокладка П-образна ст 3 товщею 4 мм кількістю 350 шт. на загальну суму 4200,00 грн. без ПДВ на загальну суму 41 520,00 грн.
Специфікацією також було визначено, що умови поставки (згідно ІНКОТЕРМС-2010): СРТ, м. Кам'янське, склад ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».
Також вказаною Специфікацією №1 було визначено наступні умови оплати: 100% факт поставки з наступною оплатою, впродовж 10 календарних днів від дати поставки товару на підставі виставленого рахунку.
На виконання умов укладеного між сторонами договору та Специфікації №1, позивачем було поставлено весь визначений товар, за допомогою перевізника ТОВ «Нова пошта», що підтверджується копією експрес-накладної №10034823064 від 30.07.2019 року, Згідно офіційної інформації, розміщеної на сайті перевізника ТОВ «Нова пошта» вказана продукція отримана Відповідачем 05.08.2019 року.
Також факт поставки та прийняття продукції підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною №233 від 30 липня 2019 року.
Додатково позивач зазначив, що на його адресу було направлено оригінал довіреності №591/04 на отримання матеріальних цінностей від 30.07.2019 року, з якого вбачається, що відповідач уповноважив на отримання товару від позивача за спірним Договором інженера 2 кат. ОСОБА_1 Олену Сергіївну, яка і здійснила підписання видаткової накладної №233 від 30 липня 2019 року.
Отже, з урахуванням того, що фактично товар було отримано 05.08.2019 року, у строк по 15.08.2019 року відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар, отже, відповідачем допущено порушення зобов'язання з оплати з 16.08.2019 року.
Станом на день звернення позивача до суду з даним позовом оплата за поставлений товар відповідачем не здійснена.
Позивачем була направлена на адресу відповідача претензія у зв'язку із невиконанням зобов'язання з оплати за поставлений товар за Договором поставки № 19-0840-02, однак вказана претензія залишилися без відповіді та без задоволення.
Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільніправа та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст. 11 509 Цивільного кодексу України укладені між сторонами договори купівлі-продажу є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, слід приймати Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
Частиною 1 та 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Як встановлено ч. 1 ст.265 Господарського кодексу України, ст. 655, ч.1ст. 691 Цивільного кодексу України, Покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Даний обов'язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця (ст. 664 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(ст.610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Нездійснення своєчасного розрахунку є порушенням відповідного грошового зобов'язання у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України.
В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано 3% річних за період з 16.08.2019 по 04.11.2019 у розмірі 273,01 грн., суд погоджується з даним розрахунком та вважає, що до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 273,01 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", оскільки нарахування ним здійснено за неповні місці.
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за вересень 2019 року становлять 290,64грн.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 41 520,00 грн., 3% річних 273,01 грн. та інфляційні втрати - 290,64 грн.
Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІН ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 42 083,65 грн. - задовольнити.
Стягнути Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Соборна, 18-б; код ЄДРПОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІН ЛТД" (69009, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20Е, код ЄДРПОУ 13625948) суму основного боргу у розмірі 41 520 (сорок одна тисяча п'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп., 3% річних - 273 (двісті сімдесят три) грн. 01 коп., інфляційні втрати - 290 (двісті дев'яносто) грн. 64 коп. та 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.12.2019р.
Суддя І.В. Владимиренко