ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1815/19
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання Полінецька В.С.,
за участю представників сторін:
від ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» - Косцов В.М. (адвокат),
від Одеської митниці Держмитслужби - не з'явився,
від Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області - Свідерська М.Г. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області та Одеської митниці Держмитслужби
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 проголошене о 15:56:45 суддею Мостепаненко Ю.І., у м. Одесі, повний текст якого складено 18.10.2019
у справі № 916/1815/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Містраль»
до відповідачів: 1. Одеської митниці Держмитслужби
2. Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області
про стягнення 844 966,64 грн., -
В червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» (далі - ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль», позивач) в порядку регресу звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської митниці ДФС (правонаступник - Одеська митниця Держмитслужби, далі - Одеська митниця, відповідач І) про стягнення з Державного бюджету України (через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області) 844 966,64 грн. Крім цього, позивач також просив стягнути з Одеської митниці ДФС 12 674,49 грн. судового збору (з врахуванням заяви про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог).
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями Одеської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів на станції Слобідка при проведені митного огляду товару, чим було завдано ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» зазначену шкоду, у зв'язку з цим позивач просить стягнути її з відповідача 1, посилаючить на норми статті 1173 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2019 в якості співвідповідача залучено Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області, відповідач 2).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в сумі 844 966, 64 грн. Також, стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь позивача 12 674,49 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення мотивоване тим, що встановлені у рішеннях Господарського суду Одеської області від 05.09.2018 по справі № 916/890/18 та Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 по справі №815/2876/18 обставини в силу приписів ч.4 ст.75 ГПК України є преюдиційними для господарського суду під час розгляду даної справи та не підлягають повторному доказуванню. Крім цього, в даному спорі наявні всі елементи складу правопорушення, за результатом якого до Одеської митниці ДФС судом може бути застосовано такий вид цивільно-правової відповідальності, як стягнення шкоди у загальному розмірі 844 966,64 грн. Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку, що позовна заява ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» є обґрунтованою і підтвердженою матеріалами справи.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі звернулись до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Так, Одеська митниця в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга Одеської митниці обґрунтована тим, що рішення судом першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням як норм матеріального так і процесуального права, висновки суду викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, господарський суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Крім цього, відповідач 1 зазначає, що огляд вагонів з металобрухтом проводився з ініціативи Управління Служби безпеки України в одеській області, на вкидання доручення останнього, а не з ініціативи Одеської митниці, у зв'язку з цим, апелянт вважає, що кошти які позивач сплатив у зв'язку із затримкою вантажу не можуть бути віднесені до збитків ТОВ «Виробнича-Комерційна фірма «Містраль» внаслідок дій Одеської митниці.
Зазначене, на думку Одеської митниці свідчить про відсутність такого елементу складу правопорушення, з яким закон пов'язує відшкодування збитків, як протиправність дій (бездіяльності) відповідача Одеської митниці ДФС як органу державної влади, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність відповідача.
Скаржник вважає помилковими висновки суду про начебто нездійснення відповідачем 1 визначених законом дій для митного оформлення у строк, встановлений положенням Митного кодексу України, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду в постанові від 18.01.2018 у справі №807/3168/14.
Також, апелянт вважає, що господарський суд не звернув уваги на те, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми.
Скаржник зазначає, що позивачем не надало до суду достатніх та допустимих доказів того, що на момент проведення огляду товарів на залізничній станції Слобідка воно було власником товарів, що переміщувались у залізничних вагонах, а отже грошові кошти, стягнуті за судовими рішеннями у справі № 916/890/18, є збитками саме ТОВ «ВКФ «Містраль», а не іншого суб'єкта господарювання.
Відповідач 1 вважає, що Господарський суд Одеської області, порушив норми процесуального права - частини 1-3 статті 50 ГПК України, відмовивши в задоволенні клопотання Одеської митниці ДФС, та не залучивши до участі у справі Управління Служби безпеки України в Одеській області, що призвело до неправильного вирішення справи.
Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Так, апеляційна скарга відповідача 2 обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Казначейство вважає, що воно не порушувало жодних прав та законних інтересів позивача, а тому не повинно бути відповідачем у даній справі.
На думку відповідача2, кошти у розмірі 844 966,64 грн. повинні стягуватись саме з Одеської митниці (оскільки судом встановлено склад правопорушення та розмір відшкодування) саме по Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а не з Державного бюджету України.
Скаржник звертає увагу суду, що Одеська митниця є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, має відкриті рахунки, обслуговується в Головному управлінні, отже остання може і повинно виконувати рішення суду шляхом безспірного списання коштів з рахунків Одеської митниці.
06.12.2019 до суду апеляційної інстанції від ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеської митниці, в якому позивач вважає доводи апелянта надуманими, а саму апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
16.12.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської митниці надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження та заміну відповідача 1 його правонаступником.
Ухвалою апеляційного суду від 18.12.2019 клопотання Одеської митниці в частині про заміну відповідача 1 його правонаступником було задоволено, а в частині зупинення апеляційного провадження відмовлено.
Представник Одеської митниці в судове засідання 18.12.2019 не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 20.11.2019, 27.11.2019, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Проте, така неявка представника Одеської митниці не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 та 26.11.2019 явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.
В судовому засіданні 18.12.2019 представник відповідача 2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити останню, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні 18.12.2019 заперечував проти апеляційної скарги та просив суд, рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача 2 та позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.09.2018 по справі №916/890/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018, стягнуто з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» на користь ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» 476 939,16 грн. - плати за користування вагонами, 339 963,00 грн. збору за зберігання вантажу у вагонах, 14 551,08 грн. збору за проведення маневрової роботи, 1 024,40 грн. збору за повідомлення (телеграфне) та 12 489,00 грн. судового збору.
28.12.2018 на примусове виконання зазначеного рішення суду Господарським судом Одеської області видано відповідний наказ.
На виконання наказу ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» було сплачено Регіональній філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» 844 966,64 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (т. 1, а.с. 31-34):
При розгляді справи №916/890/18 судами було встановлено наступне.
У серпні 2017 року зі станцій відправлення - Харків-Балашівський, Київ-Петрівка, Камянець-Подільський вантажовідправником - ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» на адресу вантажоотримувача - ВАТ «Молдавський металургійний завод», станція призначення - Рибниця, Республіка Молдова на підставі залізничних накладних № 43696319, 43684562, 43684570, 43684596, 34035675, 34035717, 34035683, 34035709, 34053967, 34110999, 34153460, 34153445, 34107961, 34107953, 43745082, 43745033, 43745025, 43745017 були відправлені вагони з вантажем - відходи (чорний металобрухт).
На шляху прямування на станцію Одеської залізниці Слобідка прибули на підставі вищевказаних залізничних накладних залізничні вагони №№ 64459340, 67845339, 67917559, 67891325, 67190785, 67870907, 67877944, 67652578, 65286825, 65883100, 60674439, 67723114, 68789882, 66239633, 67918979, 65620106, 67910679, 67382812 з задекларованим вантажем.
В межах справи № 916/890/18 судомами встановлено, що факт затримки вагонів документально підтверджено наявними в матеріалами справи доказами, зокрема, складеними позивачем актами загальної форми, на підставі яких було розраховано плату за користування вагонами (476 939,16грн.), маневрову роботу (14 551,08грн.), зберігання вантажу (339 963, 00грн.), надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення) (1 024,40грн.) - на загальну суму 832 477,64 грн. Зазначені акти загальної форми відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. 129 Статуту залізниць є підставами для матеріальної відповідальності вантажовідправника - ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль».
При цьому, господарськими судами встановлено, що затримка вагонів відбулась у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначених вагонах.
Крім цього, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 по справі №815/2876/18, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019 та постановою Верховного Суду від 10.09.2019 визнано протиправними дії Одеської митниці ДФС щодо проведення митного огляду товарів, які знаходились у залізничних вагонах № 64459340, №67845339, №67917559, № 67891325, №67190785, №67870907, №67877944, №67652578, №65286825, №67882365, №65883100, №60674439, №67723114, №68789882, №66239633, №67918979, №65620106, №67910679, №67382812 лише 29.08.2017 року.
Так, в межах адміністративної справи № 815/2876/18, суди дійшов висновку, що, всупереч нормам чинного законодавства, Одеською митницею не було проведено митний огляд вантажу у можливо короткий строк.
При цьому, позивач посилаючись на встановлений, межах розгляду адміністративної справи № 815/2876/18, судами факт протиправності дій та бездіяльності Одеської митниці щодо проведення митного огляду товарів, що призвело до затримки залізничних вагонів, якими здійснювалось вивезення чорного металобрухту за межі митної території України на виконання позивачем зобов'язань за контрактами від 03.04.2017 № 03/04-17, 07.06.2017 № 07/06-17 (встановлено судами в межах розгляду адміністративної справи № 815/2876/18) останній вказував на те, що ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» змушене було сплатити на користь перевізника за час затримки вагонів донараховані платежі та збори у загальному розмірі 844 966,64 грн.
У зв'язку із наведеними обставинами позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив покласти на державу Україна обов'язок з відшкодування понесених ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» витрат на оплату затримки вагонів із товаром на залізничній станції Слобідка внаслідок неправомірних дій Одеської митниці.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, а доводи скаржників вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.
Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Разом з тим, як правильно враховано судом першої інстанції, в даному випадку суб'єктом відповідальності за завдані позивачу збитки виступає орган державної влади, а тому застосування такої відповідальності має особливості, які полягають в наступному.
Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Положеннями ст. 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
З огляду на викладені положення вбачається, що на відміну від загального правила застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, унормованого положеннями ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, спеціальна норма ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, положення яких і обґрунтовується позивачем звернення з даним позовом до суду, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Отже, необхідною умовою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення збитків є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, доведення наявності яких покладається на особу, яка і звернулася з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Так, адміністративними судами при розгляді справи №815/2876/18 було встановлено, що саме з вини Одеської митниці ДФС сталася безпідставна затримка вагонів при проведені їх митного огляду, та Одеською митницею ДФС не було здійснено жодних дій щодо можливості проведення митного огляду залізничних вагонів в найкоротших строк, як того вимагають приписи ст.388 Митного кодексу України.
Адміністративний суд встановив, що комісійний огляд вказаних вище вагонів (митний огляд) був проведений Одеською митницею ДФС понад встановлений Статутом Залізниць України та пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажу (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644) термін безоплатного зберігання вантажів у вагонах.
При цьому, адміністративний суд визнав такими, що не відповідають дійсності, твердження Одеської митниці ДФС щодо відсутності навантажувально-розвантажувальної техніки для огляду затриманих вагонів, яку не зміг вчасно забезпечити перевізник (Акціонерне товариство «Укрзалізниця»), що й стало причиною затягування митного контролю. Адміністративний суд встановив, що затримання залізничних вагонів працівниками залізниці та пред'явлення їх до огляду відбулося тією ж датою, що й надані від Одеської митниці ДФС заявки від 1, 2, 8, 10 серпня 2017 року.
Отже, у межах провадження в адміністративній справі №815/2876/18 було встановлено факт неправомірної поведінки Одеської митниці ДФС як елементу цивільного правопорушення, що не спростовано Одеською митницею ДФС ані під час розгляду даної справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного провадження.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрзалізниця», як виконавцем послуг з організації перевезення спірного вантажу позивача залізничними вагонами було здійснено нарахування позивачу до сплати зборів 832 477,64 грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, правомірність відповідних нарахувань та здійснення їх саме за час затримки спірних вагонів на станції Одеської залізниці Слобідка на підставі заявок Одеської митниці з метою проведення комісійного (митного) огляду була предметом дослідження Господарським судом Одеської області у справі №916/890/18 (залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018) за наслідками розгляду яких судовими рішеннями було стягнуто відповідні кошти з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль», оплата яких підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.
Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, враховуючи суб'єктний склад учасників даної справи та справ №916/890/18, №815/2876/18, судові рішення за результатами розгляду яких набрали законної сили у встановленому ГПК України порядку, колегія суддів дійшла висновку про доведеність та обґрунтованість вищенаведених обставин, а саме, протиправності поведінки Одеської митниці ДФС та суми понесених ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» витрат за час затримки вантажу, які мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність позивачем наявності всіх складових цивільного правопорушення в діях відповідача-1 в розумінні приписів ст. 1173 Цивільного кодексу України, що свідчить про правомірність заявлених ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» до стягнення збитків у розмірі 844 966,64 грн.
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги Одеської митниці, що Господарський суд в порушення частини 1-3 статті 50 ГПК України, не залучив до участі у справі Управління Служби безпеки України в Одеській області, оскільки рішення суду у даній справі не впливає на права та обов'язки Управління Служби безпеки України в Одеській області.
Щодо доводів апеляційної скарги Казначейства, що кошти у розмірі 844 966,64 грн. повинні стягуватись саме з Одеської митниці (оскільки судом встановлено склад правопорушення та розмір відшкодування), а не з Державного бюджету України, судова колегія зазначає наступне.
У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, у даній справі, предметом якої є стягнення збитків з Державного бюджету України, завданих неправомірними діями митного органу, відповідачем є саме держава Україна, в особі відповідного органу.
У відповідності до ст.ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України №460/2011 від 13.04.2011, забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, а також здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду покладено саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Містраль» до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Одеської митниці в повному обсязі та стягнення з Державного бюджету України 844 966,64 грн. в рахунок відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок неправомірної поведінки Одеської митниці.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Одеської області від 08.10.2019 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг необхідно покласти на скаржників відповідно до положень ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 року залишити без змін, апеляційні скарги Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області та Одеської митниці Держмитслужби - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18.12.2019.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді: Діброва Г.І.
Принцевська Н.М.