79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" грудня 2019 р. Справа №914/1772/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Бойко С.М.
Галушко Н.А.
секретар судового засідання Федорів Н.В.
розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства “Львіввугілля” за № 8.1/2103 від 2212.20.18
на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2018 (повний текст рішення складено та підписано 13.12.2018 року, м. Львів, суддя Козак І.Б.)
у справі № 914/1772/18
за позовом Державного підприємства “Регіональні електричні мережі”, м. Київ
до відповідача Державного підприємства “Львіввугілля”, м.Сокаль Львівської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерства енергетики та вугільної промисловості, м. Київ
про розірвання договору на постачання електричної енергії
представники сторін в судове засідання 12.12.2019 не з'явилися.
10.09.2018 до Господарського суду Львівської області звернулося Державне підприємство (надалі - ДП) “Регіональні електричні мережі” із позовною заявою до відповідача ДП “Львіввугілля” про розірвання договору № 19- ЕП від 01.04.2013 про постачання електричної енергії.
Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов договору №19-ЕП від 01.04.2013 щодо оплати вартості електричної енергії та наявністю у нього значного обсягу заборгованості перед позивачем в розмірі 736 983 010,61 грн, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 914/1772/18 та, згодом, ухвалою суду від 20.11.2018 залучено до участі в даній справі Міністерство енергетики та вугільної промисловості як третю особу без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2018 позов у даній справі задоволено. Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд погодився з доводами позивача щодо істотності порушення відповідачем умов договору та дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України.
Відповідач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
У своїй апеляційній скарзі скаржник покликався на те, що оскільки ДП «Львівугілля» є підприємством, яке має стратегічне значення для держави, то розірвання договору суперечитиме суспільним інтересам і потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору. Також скаржник зазначив, що несплата заборгованості не може бути підставою для розірвання договору, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2018 у справі №914/1664/18 заборгованість за договором було стягнуто. Окрім того, підстав для розірвання договору немає, оскільки відповідно до умов чинного законодавства енергопостачальна організація зобов'язана надавати послуги усім споживачам.
На вказану апеляційну скаргу позивач не подав відзиву чи письмових пояснень.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 рішення суду першої інстанції у даній справі було скасовано, а провадження у справі - закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2015 було порушено провадження у справі № 911/4610/15 про банкрутство ДП «Регіональні електричні мережі», а аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому всі спори щодо боржника розглядаються та вирішуються в межах справи про банкрутство.
При цьому, суд послався на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 07.02.2018 у справі № 925/997/17.
Постановою Верховного Суду від 19.09.2019 у даній справі було скасовано вищеназвану постанову суду апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Приймаючи постанову, Верховний Суд виходив з того, що позовні вимоги у даній справі є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, у зв'язку з чим спір не входить до числа тих, що відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство та п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України підлягають розгляду в межах справи про банкрутство. Суд касаційної інстанції, при цьому, послався на аналогічний висновок щодо розгляду позовних вимог про розірвання договору в окремому позовному провадженні, викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №916/738/16.
Зважаючи на вказане, суд касаційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності розгляду заявлених позивачем вимог у даній справі в межах справи про банкрутство позивача. Посилання апеляційного господарського суду на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.02.2018 у справі № 925/997/17, суд касаційної інстанції визначив як безпідставне, оскільки дану позицію викладено з урахування інших обставин справи, які є відмінними та протилежними із даною справою. Так, у справі №925/997/17 предметом судового розгляду була майнова вимога боржника (витребування майна з чужого незаконного володіння), тоді як у даній справі - вимога боржника є немайновою (розірвання договору про постачання електричної енергії).
Після надходження матеріалів справи з Верховного Суду, ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 та 14.11.2019 розгляд справи призначався в судових засіданнях 14.11.2019 та 12.12.2019.
Сторони та третя особа не забезпечили явку своїх представників у жодне із судових засідань, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі за адресами, відомості про які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він зазначив, що 11.06.2017 втратив чинність Закон України «Про електроенергетику» та набрав чинності Закон України «Про ринок електричної енергії». Оскільки позивач постачав відповідачу електричну енергію за договором про постачання електричної енергії за регульованим тарифом, відповідач відповідно до вимог абз.10 п.13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» повинен був у строк до 01.01.2019 обрати собі іншого електропостачальника та укласти з ним договір постачання електричної енергії. Також, з метою реалізації вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», позивач отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу електроенергії терміном дії з 01.01.2019, а дія ліцензій позивача на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електроенергії була анульована з 01.01.2019. Тобто, з 01.01.2019 позивач не проводить господарську діяльність з постачання електричної енергії, а лише надає послуги з розподілу електричної енергії відповідно до отриманої ліцензії.
Відповідач та третя особа не зверталися до суду із жодними поясненнями чи клопотаннями.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представників сторін та третьої особи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
01.04.2013 між Львівською філією ДП “Регіональні електричні мережі” (постачальник) та ДП “Львіввугілля” (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №19-ЕП, відповідно до якого постачальник зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику її вартість та здійснювати інші платежі та розрахунки згідно з умовами цього договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами.
На виконання умов вказаного договору постачальник здійснював поставку електричної енергії, однак споживач неналежним чином виконував умови договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед постачальником.
У листі №291 від 13.08.2018 постачальник просив споживача погасити до 01.09.2018 заборгованість за договором №19-ЕП від 01.04.2013 за період з 2015 по 2018 роки в сумі 717239624,79 грн. та повідомив споживача про можливість застосування до правовідносин між ними положень ч.2 ст. 651 ЦК України про розірвання договору.
У листі №292 від 14.08.2018 постачальник звернувся до споживача із попередженням про обмеження постачання електроенергії у зв'язку з наявністю значної заборгованості.
Листом №332 від 06.09.2018 постачальник проінформував споживача про те, що розмір його заборгованості станом на 01.09.2018 становить 736 983 010,61 грн.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В підтвердження тієї обставини, що у відповідача існує значна заборгованість перед позивачем, останній покликався, зокрема, на те, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/1664/18, предметом якої було стягнення заборгованості за договором №19-ЕП від 01.04.2013.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2018 у справі № 914/1664/18, яке набрало законної сили, було стягнуто з ДП “Львіввугілля” на користь ДП “Регіональні електричні мережі” 628 102 724,88 грн. заборгованості, 27 684 279,01 грн. три проценти річних, 98 223 109,52 грн. інфляційних втрат та 116 287,97 грн. пені.
Зі змісту вказаного рішення випливає, що вищезазначена заборгованість виникла у зв'язку із невиконанням споживачем умов договору №19-ЕП від 01.04.2013 та несплати ним вартості поставленої електроенергії за період з жовтня 2015 року по вересень 2018 року.
Зважаючи на наведене, позивач стверджує про істотність вказаного порушення умов договору та наявність підстав для розірвання цього договору у судовому порядку згідно ч.2 ст. 651 ЦК України.
З матеріалів даної судової справи вбачається, що стосовно ДП “Регіональні електричні мережі” було порушено провадження у справі про банкрутство №911/4610/15. Однак, станом на момент ухвалення місцевим господарським судом рішення у даній справі, вказана обставина не впливала на можливість розгляду даної справи в окремому провадженні, про що зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 19.09.2019, яка є обов'язковою до врахування в силу ст. 316, 317 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі договору постачання електричної енергії.
Згідно ч.1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.6 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору, який може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст. 276 ГК України).
Відповідно до п. 2.2.3 договору, споживач зобов'язувався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №9 «Порядок розрахунків» та додатку №8 «Зняття показів засобів обліку електричної енергії».
Пунктом 3 та 4 додатку № 9 до договору передбачено, що остаточний розрахунок за куплену у ДП «Регіональні електричні мережі» електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється відповідачем у наступному порядку: перший плановий платіж до 10 числа розрахункового місяця у розмірі 40 % від вартості заявленого обсягу споживання; другий плановий платіж до 15 числа розрахункового місяця у розмірі 30 % від вартості заявленого обсягу споживання; третій плановий платіж до 25 числа розрахункового місяця у розмірі 30 % від вартості заявленого обсягу споживання. Споживач сплачує планові платежі самостійно шляхом подання до установ банків платіжних доручень. Останній плановий платіж здійснюється не пізніше 3-х банківських днів до кінця розрахункового періоду (місяця).
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2018 у справі № 914/1664/18 підтверджується існування у відповідача перед позивачем основної заборгованості за договором №19-ЕП від 01.04.2013 у розмірі 628102724,88 грн., яка виникла внаслідок несплати вартості поставленої електроенергії за період з жовтня 2015 року по вересень 2018 року.
Вказану обставину відповідач не заперечує, як і не заперечує факту звернення позивача до нього із листами про сплату заборгованості та про можливість застосування до правовідносин між сторонами положень ч.2 ст. 651 ЦК України.
За загальним правилом, яке визначене у ч.1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Натомість, частиною 2 вказаної статті встановлено виняток, відповідно до якого договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Здійснюючи перевірку доводів сторін та правильність висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що при встановленні тієї обставини, чи допущене відповідачем порушення договору було істотним, слід враховувати наступні обставини: а) матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем умов договору в частині вчасної оплати отриманої електроенергії; б) невиконання відповідачем умов договору, укладеного в квітні 2013 року, мало місце протягом тривалого періоду, а саме з жовтня 2015 року по вересень 2018 року (тобто тривало біля трьох років); в) основна заборгованість відповідача перед позивачем є значною та становить 628102724,88 грн. Окрім того, у відповідача перед позивачем існує зобов'язання зі сплати трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені; г) стосовно ДП «Регіональні електричні мережі» порушено провадження у справі про банкрутство.
З огляду на сукупність вказаних факторів, які свідчать про те, що постачальник був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору №19-ЕП від 01.04.2013 (отримання прибутку за поставку електроенергії) та, більше того, внаслідок того, що споживачі (в т.ч. й відповідач) не сплачували постачальнику відповідних коштів, щодо нього було порушення провадження у справі про банкрутство, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про істотність порушення відповідачем умов договору №19-ЕП від 01.04.2013 та наявність підстав для його розірвання на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, які будуються на тому, що ДП «Львівугілля» є підприємством, яке має стратегічне значення для держави, оскільки вказана обставина не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати кошти за поставлений йому товар та не спростовує вищенаведених висновків суду про те, що допущене відповідачем порушення договору було істотними.
Стосовно твердження скаржника про те, що несплата заборгованості не може бути підставою для розірвання договору, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2018 у справі №914/1664/18 заборгованість за договором було стягнуто, то такі є необґрунтованими, оскільки: а) наявність судового рішення про стягнення заборгованості не є підставою для незастосування ч.2 ст. 651 ЦК України; б) наявність судового рішення не свідчить про те, що вказана заборгованість була погашена. Як зазначалося вище, відповідач не подав жодних доказів того, що він здійснив погашення (чи часткове погашення) існуючої заборгованості перед позивачем.
З приводу доводів скаржника про те, що позивач в силу закону зобов'язаний надавати послуги із постачання електроенергії усім споживачам, які до нього звернулися, то колегія суддів також відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки позивач не відмовляв відповідачу в укладенні відповідного договору, а спір у даній справі стосується виконання та припинення договору, який був укладений.
Окрім того, суд враховує пояснення позивача, що стосуються набрання чинності Законом України «Про ринок електричної енергії» та анулювання з 01.01.2019 дії ліцензій позивача на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електроенергії в силу положень вказаного Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача.
Із врахуванням того, що в судове засідання, призначене на 12.12.2019, сторони не з'явилися, відповідно до положень ч.5 ст.240 ГПК України, суд зазначає, що датою прийняття постанови у даній справі є дата складення повного тексту постанови.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2018 у справі №914/1772/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства “Львіввугілля” - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80000, Львівська обл., м.Сокаль, вул. Б.Хмельницького, 1, ідентифікаційний код 32323256) на користь Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, ідентифікаційний код 32402870) 3524 грн. судового збору за розгляд справи в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.??
Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ст. 287, 288 ГПК України.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя С.М. Бойко
суддя Н.А. Галушко