17 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11467/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.
за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року про закриття провадження (суддя - Братичак У.В., м. Львів, повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Червоноградської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 13.05.2019 звернувся до суду з позовом до Червоноградської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати бездіяльність Червоноградської міської ради протиправною по залишенні без розгляду вимоги ОСОБА_1 від 05.03.2019 про визнання права користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 46 11 80 000:02:009:0056, 46 11 80 000:02:012:0025, 46 11 80 000:02:009:0057, 46 11 80 000:02:005:0045, 46 11 80 000:02:003:0049, 46 11 80 000:02:009:0021, 46 11 80 000:02:005:0047, 46 11 80 000:02:005:0028, 46 11 80 000:02:005:0029, 46 11 80 000:02:001:0016, 46 11 80 000:02:005:0046; зобов'язати Червоноградську міську раду визнати право користування ОСОБА_1 на умовах договорів суборенди з ОСОБА_3 земельними ділянками з кадастровими номерами: 46 11 80 000:02:009:0056, 46 11 80 000:02:012:0025, 46 11 80 000:02:009:0057, 46 11 80 000:02:005:0045, 46 11 80 000:02:003:0049, 46 11 80 000:02:009:0021, 46 11 80 000:02:005:0047, 46 11 80 000:02:005:0028, 46 11 80 000:02:005:0029, 46 11 80 000:02:001:0016, 46 11 80 000:02:005:0046; зобов'язати відділ земельних відносин Червоноградської міської ради провести державну реєстрацію договорів суборенди земельних ділянок ОСОБА_1 у ОСОБА_3 з кадастровими номерами: 46 11 80 000:02:009:0056, 46 11 80 000:02:012:0025, 46 11 80 000:02:009:0057, 46 11 80 000:02:005:0045, 46 11 80 000:02:003:0049, 46 11 80 000:02:009:0021, 46 11 80 000:02:005:0047, 46 11 80 000:02:005:0028, 46 11 80 000:02:005:0029, 46 11 80 000:02:001:0016, 46 11 80 000:02:005:0046.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року провадження у справі №459/1333/19 закрито у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Разом з тим, позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з відсутністю його представника. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції вважає таке необґрунтованим, оскільки жодних доказів на підтвердження обставин щодо неможливості прибути в судове засідання представника позивача не надано. Крім того, не наведено підстав, які б перешкоджали безпосередній участі ОСОБА_1 у судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку владного суб'єкта, а стосується захисту його приватних інтересів, у зв'язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: -хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або -хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або -хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2018 року (справа №914/870/17) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі. Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері оформлення права власності може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи встановлено, що 05.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до Червоноградської міської ради з вимогою, в якій просив визнати за ним право на користування земельними ділянками на правах суборенди з 07.07.2017 з кадастровими номерами: 46 11 80 000:02:009:0056, 46 11 80 000:02:012:0025, 46 11 80 000:02:009:0057, 46 11 80 000:02:005:0045, 46 11 80 000:02:003:0049, 46 11 80 000:02:009:0021, 46 11 80 000:02:005:0047, 46 11 80 000:02:005:0028, 46 11 80 000:02:005:0029, 46 11 80 000:02:001:0016, 46 11 80 000:02:005:0046.
Червоноградська міська рада 11.03.2019 скерувала позивачу відповідь на його вимогу, в якій зазначила, що до повноважень міської ради не належить розгляд питання про визнання права на користування земельними ділянками, а тому така не може бути задоволена.
Разом з тим, судом при розгляді справи встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу бажання позивача визнати право на користування земельними ділянками на умовах суборенди на підставі договорів з ОСОБА_3 . Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на користування земельними ділянками на умовах суборенди, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність на право користування земельними ділянками.
Предметом розгляду є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо визнання права користування земельними ділянками, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.
Спір щодо захисту цивільних прав, що виник із земельних відносин, має не публічний, а приватно - правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Червоноградської міської ради по залишенні без розгляду вимоги позивача від 05.03.2019 про визнання права користування земельними ділянками та вимоги про зобов'язання відділу земельних відносин Червоноградської міської ради провести державну реєстрацію договорів суборенди земельних ділянок ОСОБА_1 у ОСОБА_3 з відповідними кадастровими номерами, є похідними від вимоги позивача про визнання за ним права користування земельними ділянками на умовах суборенди на підставі договорів з ОСОБА_3 , а відтак такі також не можуть бути самостійним предметом адміністративного позову та розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом щодо захисту його речового права у сфері земельних відносин, що означає, що спірні правовідносини виникли поза межами публічно-правових відносин.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у спірному випадку позивач формально оскаржує управлінське рішення владного суб'єкта, проте прагне захистити право цивільне щодо земельної ділянки.
Тому колегія суддів вважає, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку владного суб'єкта, а стосується захисту його приватних інтересів, у зв'язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим, статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи з приводу порушеного права позивача на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у аналогічних категоріях справ, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки її розгляд належить до юрисдикції загального суду.
Отже, суд першої інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад дійшов правильного висновку про необхідність закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Червоноградської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року про закриття провадження - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 18 грудня 2019 року.