12 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/9917/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Большакової О.О.,
за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,
представника позивача Штинди О.В.,
представника відповідача Тістечка Ю.Я.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.002516 (рішення ухвалено в м. Львові, головуючий суддя Костецький Н.В.) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА-ГРУП ПЛЮС" до Львівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними і скасування рішень,
ТзОВ "ДІА-ГРУП ПЛЮС" 20.05.2019 звернулося в суд із адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10.07.2019 просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200305/2 від 02.03.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200449/2 від 26.03.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200453/2 від 27.03.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200452/2 від 27.03.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200476/2 від 01.04.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200796/2 від 22.05.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200798/2 від 22.05.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200827/2 від 27.05.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200828/2 від 27.05.2019;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/200829/2 від 27.05.2019.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем було пред'явлено вимогу надати додаткові документи без передбачених на те ч.ч. 3, 4 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України) підстав, а оскаржувані рішення вважає необґрунтованими та такими що не відповідають встановленим ч. 2 ст. 55 МК України та п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, вимогам до їх змістуВказує, що нею подано відповідачеві разом з митними деклараціями документи на підтвердження митної вартості товарів відповідно до положень ст. 53 МК України, які містять повні та достовірні відомості про заявлену митну вартість товарів, чітко ідентифікують придбаний товар та містять об'єктивні й достовірні дані.
Зазначає, що обґрунтування відповідача застосування митних декларацій №UA 209180/2019/2263 від 16.01.2019 та № UA 209140/2019/140039 від 13.05.2019 як джерела інформації для коригування митної вартості товарів зводиться лише до зазначення їх номеру та дати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано вищевказані рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів.
Судовий збір в розмірі 4532,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІА-ГРУП ПЛЮС” за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця ДФС оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково стверджує, що позивачем разом з митними деклараціями було подано відповідачу на підтвердження заявленої митної вартості товарів документи, що підтверджують митну вартість товарів, оскільки позивачем не надано банківські платіжні документи, що стосується оцінюваного товару. Вважає, що додатково наданий позивачем висновок експертного товарознавчого дослідження містить суттєві недоліки та посилання на джерела інформації, які неможливо перевірити, а тому не може служити належним джерелом інформації для підтвердження заявленого рівня митної вартості. Також вважає побудованим на припущеннях висновок суду першої інстанції щодо митних декларацій, на підставі яких було скориговано митну вартість ввезених позивачем товарів, ставлячи їх під сумнів та вказуючи, що партії імпортованого за ними товару не є такими, що вважаються ідентичними або подібними (аналогічними). Зазначає, що товар на підставі цих декларацій був випущений у вільний обіг, при цьому стверджує, що митниця не здійснювала коригування на обсяг партії умов поставки, комерційних умов за відсутністю потреби коригування по цим показникам.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги, наведені в апеляційній скарзі, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення.
У судовому засіданні представник позивача заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ “ДІА-ГРУП ПЛЮС” було придбано у PROFIT TRADE GROUP S.R.O. партії товару (одяг вживаний, текстильні вироби вживані, взуття вживане) за контрактом № 01/08-2018 від 01.08.2018, вартість якого вказана за кожну партію товару згідно інвойсів.
Контрактом встановлено, що одиниця виміру товару - кілограми, ціна та якість товару вказується в рахунок-фактурі (інвойсі). Загальна сума контракту визначається шляхом складання вартості всіх партій товару, за якими хоча б одна із сторін виконала свої зобов'язання, за весь період дії цього контракту.
Для виконання вимог Митного кодексу України та з метою митного оформлення придбаних партій товарів позивачем було подано до Львівської митниці ДФС митні декларації з доданими документами, зокрема передбаченими ст. 53 Митного кодексу України та додатково - на підтвердження митної вартості імпортованих товарів - інвойси, автотранспортні накладні CMR, висновки експерта про якісні та вартісні характеристики товарів, зовнішньоекономічний контракт з доповненнями до нього, платіжні доручення, прайс-листи.
Надалі позивач отримав електронні вимоги по кожній з поданих митних декларацій з проханням відповідно до частин 3-4 статті 53 Митного кодексу України надати додаткові документи для підтвердження митної вартості, у відповідь на які подав наявні в нього додаткові документи на підтвердження митної вартості товару.
За результатами розгляду митних декларацій з наданими до них документів відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №№ UA209000/2019/200305/2 від 02.03.2019 (щодо UA209140/2019/117982 від 02.03.2019), UA209000/2019/200449/2 від 26.03.2019 (щодо UA209140/2019/125498 від 26.03.2019), UA209000/2019/200453/2 від 27.03.2019 (щодо UA209140/2019/125852 від 27.03.2019), UA209000/2019/200452/2 від 27.03.2019 (щодо UA209140/2019/125856 від 27.03.2019), UA209000/2019/200476/2 від 01.04.2019 (щодо № UA209140/2019/127378 від 01.04.2019), UA209000/2019/200796/2 від 22.05.2019 (щодо № UA209140/2019/143470 від 22.05.2019), UA209000/2019/200798/2 від 22.05.2019 (щодо № UA209140/2019/143466 від 22.05.2019), UA209000/2019/200827/2 від 27.05.2019 (щодо № UA209140/2019/144876 від 27.05.2019), UA209000/2019/200828/2 від 27.05.2019 (щодо № UA209140/2019/144871 від 27.05.2019), UA209000/2019/200829/2 від 27.05.2019 (щодо № UA209140/2019/144879 від 27.05.2019), якими митну вартість товару було визначено резервним методом та скориговано із заявлених декларантом 1,20 (одяг вживаний несортований, текстильні вироби вживані несортовані) (сортовані - 1,32), 1, 22 (взуття вживане) доларів США за кілограм товару до 1,4401 доларів США за кілограм товару.
Як наслідок, відповідачем прийнято відповідні картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, якими відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів у зв'язку із коригуванням митної вартості після прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було подано відповідачу разом з митними деклараціями документи на підтвердження визначеної за основним методом митної вартості товарів відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, які містять повні та достовірні відомості про заявлену митну вартість товарів, чітко ідентифікують придбаний товар та містять об'єктивні й достовірні дані, відповідач необґрунтовано й безпідставно скоригував митну вартість товарів за резервним методом шляхом прийняття таких, що не відповідають вимогам законодавства рішень про коригування митної вартості товарів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Зі змісту ст. 19 Конституції України видно, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно із частиною першою статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою 8.
За приписами ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Як встановлено ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч.ч. 2-3 ст. 54 МК України).
Частиною 4ст. 54 МК України встановлено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.
Водночас частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до оскаржених позивачем рішень про корегування митної вартості товарів митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у п. 2-3 статті 53 МК України.
Колегія суддів зазначає, що ТзОВ "ДІА-ГРУП ПЛЮС" подано для здійснення митного оформлення товарів до митниці митні декларації на ввезений товар з низкою документів, передбачених частиною другою статті 53 МК України, для підтвердження митної вартості товару із обраним основним методом її визначення (за ціною договору (контракту), зокрема до кожної митної декларації було подано митному органу зовнішньоекономічний договір (контракт) та додатки до нього, рахунки-фактури (інвойси).
Вказані документи містять необхідні реквізити для здійснення банківських платежів, що стосуються оцінюваного товару. Також було надано автотранспорті (перевізні) документи, передбачені п. 6 названої статті.
Досліджуючи рахунки-фактури (інвойси), які подані до митного оформлення, необхідно зазначити, що в них міститься інформація щодо товару, який поставляється, його ціну, яка підтверджена банківськими платіжними документами, що проведені після отримання поставленого товару та відповідають вказаній ціні у прайс-листі за кілограм товару.
Колегія суддів зауважує, що згідно пунктів 5.1. та 5.2. контракту № 01/08-2018 від 01.08.2018 оплата за цим контрактом здійснюється на банківський рахунок продавця. Покупець здійснює платежі згідно рахунку-фактури виставленої продавцем за кожну поставлені партію товару. Отже, дані пункти встановлюють умови після оплати зі сторони покупця на користь продавця за фактично поставлену партію товару.
За домовленістю між позивачем та контрагентом-нерезидентом - PROFIT TRADE GROUP s.r.o., така оплата здійснювалась по факту поставок кількох партій товарів на основі кількох інвойсів.
Як видно з рахунків-фактур (інвойсів), які надавались відповідачу, то такі містять умови поставки - DAPLviv, що згідно ІНКОТЕРМС-2010 означає, що контрагент нерезидент несе усі витрати до моменту передачі товару покупцю, а останній несе обов'язок по оплаті такої поставки з моменту здійснення. Позивачем надавались відповідачу копії бухгалтерської звірки, в якій вказано, що PROFIT TRADE GROUP s.r.o., підтвердило факт отримання від позивача грошових коштів за товар у березні-травні 2019 року, а також прайс-лист, з якого видно за якою саме ціною позивач купує товар.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем до митного оформлення ввезених товарів подавались усі необхідні документи, які давали можливість визначити ціну ввезеного товару та не містили розбіжності в числових значеннях.
Таким чином, у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною, визначеною інвойсами на виконання умов договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частини 1 статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною рахунків-фактур, що подавались до митного оформлення товарів, які містить всі необхідні відомості про ціну ввезеного товару.
Відтак доводи відповідача щодо неможливості визнання митної вартості імпортованих товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, є безпідставними.
Враховуючи встановлене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено та не обґрунтовано належними та достатніми доводами й доказами наявність у поданих йому позивачем до митного оформлення документів розбіжностей, ознак підробки, відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, що унеможливлює законне витребування додаткових документів за частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, а також відсутні передбачені частинами 3 та 4 статті 53 Митного кодексу України підстави, за частиною 3 якої декларант або уповноважена ним особа зобов'язана надати на письмову вимогу органу доходів і зборів протягом 10 календарних днів додаткові документи, що визначені цією частиною за умови їх наявності.
На підставі вказаного суд першої інстанції обґрунтовано відхилив покликання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки визначені статтею 53 Митного кодексу України законні підстави для їх витребування відсутні, а заявлена митна вартість товарів підтверджується наданими до митного оформлення документами.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що додатково наданий позивачем висновок експертного товарознавчого дослідження містить суттєві недоліки та посилання на джерела інформації, які неможливо перевірити, а тому не може служити належним джерелом інформації для підтвердження заявленого рівня митної вартості, то колегія суддів вважає їх спростованим з врахуванням того, що висновок будується на ціновій пропозиції товарів європейського походження.
У висновку експерта немає посилань на китайські джерела та на компанії з китайським походженням чи такі, що продають вживаний одяг з Китаю.
Крім того, судом враховується, що експерт здійснював своє дослідження без огляду майна через те, що товар є «секонд-хендом» із ступенем зносу товару, який у митних деклараціях вказаний «до 25%», код УКТЗЕД товарів (63090000) є незмінним за всіма його партіями. Вказані обставини відповідачем не заперечувалися.
Щодо митних декларацій, на підставі яких було скореговано митну вартість ввезених позивачем товарів, колегія суддів зазначає, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні митного органу допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 МК України з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.02.2019 при розгляді справи № 816/1199/15, згідно якої сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Однак, відповідач, проводячи корегування ввезеного позивачем товару на підставі МД №UA 209180/2019/2263 від 16.01.2019 та МД № UA 209140/2019/140039 від 13.05.2019, не довів, що по вказаних митних деклараціях митна вартість відображених у них товарів визначена на основі ідентичних чи подібних умов поставки та комерційних умов щодо товару, який ввозився позивачем у березні-травні 2019 року згідно поданих митних декларації, які скореговані рішеннями митного органу, що оскаржені у даній справі.
Стосовно доводів скаржника щодо протиправності задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000.00 грн, згідно яких відповідач вважає, що позивачем не долучено до матеріалів справи додаткової угоди, тобто у справі відсутні документи, що засвідчують узгодження між сторонами витрат на супроводження даної судової справи, виставленого рахунку та сплачених коштів, а сам лише акт приймання наданих послуг не може засвідчити понесені витрати на правничу допомогу, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ст.132 КАС України).
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої, четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Відповідно до пункту другого ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року самостійно адвокатом.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статей 28, 29,30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З'їздом адвокатів України 09.04.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.
Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката позивачем згідно протоколу судового засідання від 20.08.2019 перед початком судових дебатів подано клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, що підтверджують факт понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, а саме: договору №02-02/83 про здійснення правового супроводу діяльності від 18.03.2019; рахунку-фактури № 18/0319 від 18.03.2019; платіжного доручення № 499 від 18.03.2019; акту приймання наданих послуг від 20.08.2019 згідно договору про здійснення правового супроводу діяльності №02-02/83 від 18.03.2019. Цим же клопотання просив суд у випадку задоволення позовних вимог стягнути витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу повністю доведений, що підтверджує розмір заявлених судових витрат. Натомість відповідач не довів недотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України як підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно та об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.002516 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
О. О. Большакова
Повне судове рішення складено 18.12.2019