Справа № 120/1841/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук М.П.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
17 грудня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Курка О. П. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
в червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Вінницької митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.
30 жовтня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. В обґрунтування доводів зазначено, що позивачем, транспортний засіб заявлено до митного оформлення не за основним методом, а за резервним, тому вказує, що рішення про коригування митної вартості від 08.05.2019 року № 401000/2019/000043/1 є таким, що прийнято відповідно до чинного законодавства, з урахування всіх обставин.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 листопада 2019 року, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 15.04.2019 року позивачем придбано у нерезидента транспортний засіб - легковий автомобіль, вживаний, марки "DACIA", модель "SANDERO", ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_1 , тип двигуна-дизель, об'єм двигуна-1461 см3, потужність двигуна-55 kW, календарний рік виготовлення-2015, модельний рік виготовлення-2016, колісна формула 4х2, категорія М1.
07.05.2019 року декларантом для здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу відповідачу подано в електронній формі митну декларацію на ввезений транспортний засіб, згідно якої заявлено його митну вартість в розмірі 2800 євро.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару вказаної митної декларації декларантом долучено необхідний пакет документів: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 17.03.2016 року № НОМЕР_4, № НОМЕР_2 ; рахунок-фактуру(інвойс/купча) від 15.04.2019 року № 39/2019 року; довідку від 22.04.2019 року № 2 щодо підтвердження вартості перевезення товару (транспортні витрати та страхування до митного кордону України, в сумі 100 євро); висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 04/18 від 22.04.2019 року.
За поданою до митного оформлення декларацією спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками (АСАУР).
Інспектором митного посту, позивачеві сформоване та направлене повідомлення, що у зв'язку із спрацюванням ризику АСАУР необхідно надати документи для підтвердження митної вартості товару; та із зазначенням, що в ході здійснення митного контролю надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.
08.05.2019 року декларант надіслав відмову в наданні додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, та зазначив, що представником декларанта до митного органу було надано усі наявні та необхідні документи відповідно до чинних норм законодавства.
За результатом аналізу поданих до митного оформлення документів: а саме рахунку-фактури (інвойсу) від 15.04.2019 року №39/2019 продаж транспортного засобу здійснюється компанією Denis Snissar Kfz Handel./ Ikarusallee 5g/30179 Hannover, а відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 17.06.2016 року № НОМЕР_4 власником транспортного засобу є особа, яка не здійснювала продаж в адресу отримувача.
10.05.2019 року на підставі рішення про коригування митної вартості товару відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації № UA401000/2019/000043/1
Даним рішенням відповідачем було скориговано митну вартість транспортного засобу з 2800 євро на 6100 євро, яким визначив митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом-графа 31 за кодом 6 рішення про коригування митної вартості.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду для його скасування.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про коригування митної вартості товару відповідачем прийнято в межах чинного законодавства, а також враховано обраний позивачем метод визначення митної вартості товару.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною 1 ст. 246 Митного кодексу України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування-з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).
Згідно з ч.1 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявленя за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ч. 6 ст. 257 Митного кодексу України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення-центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами ст. 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1ст. 52 Митного кодексу України зазначення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Аналізуючи доводи апелянта щодо безпідставності прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2019 року позивачем для здійснення митного оформлення транспортного засобу марки "DACIA", модель "SANDERO" відповідачу подано в електронній формі митну декларацію на ввезений транспортний засіб, згідно якої заявлено його митну вартість в розмірі 2800 євро.
Судом встановлено, що до митного оформлення митної декларації № UA401010/2019/025970, позивачем самостійно було заявлено не перший (основний) метод визначення митної вартості, а шостий (резервний), тобто сам позивач не погоджувався з основним методом визначення митної вартості (за ціною договору).
Тобто, факт застосування декларантом резервного методу при декларуванні митної вартості не узгоджується з твердженнями апелянта про порушення органом доходів і зборів принципу послідовності застосування методів визначення митної вартості відповідачем. Хоча, навіть незважаючи на те, що сам декларант не застосовує ані основний, ані другорядні методи визначення митної вартості в їх послідовності, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зазначається про причини незастосування попередніх методів.
Відповідно до ч. 4 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень ч. 10 цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (ч. 5, 7 ст.58 МК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).
Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Як встановлено, позивачем при митному оформленні товару та на вимогу митного органу надано пакет документів, які містили числові показники ціни товару, а саме: декларацію (форми МД-2) UA 401010/2019/02567 із зазначенням усіх відомостей, що стосуються сторони, яка придбала транспортний засіб, відомості що стосуються заявленого транспортного засобу, а також проставлена декларантом відмітка в графі 43 за № 6 (резервний метод), яка відповідає за застосування методу щодо перевірки правильності визначення митної вартості автомобіля.
Проте, митний орган дійшов висновку, що надані позивачем на запит додаткові документи не усувають виявлених під час перевірки недоліків та не підтверджують заявлену митну вартість товару.
Відповідно до вимог ст. 53 Митного кодексу України, декларант або уповноважена особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що митним органом було запропоновано декларанту надати додаткові документи, які б обґрунтовували митну вартість транспортного засобу та визначитись щодо методів визначення такої вартості.
Проте, декларант листом б/н від 08.05.2019 року повідомив про відмову надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, в тому числі тих, що вимагались митним органом для підтвердження заявленої митної вартості, в порядку ст. 53 Митного кодексу України.
Крім того, жодних доказів того, що позивачем було уточнено заявлений в митній декларації метод, матеріали справи не містять.
В результаті чого відповідачем прийнято рішення про визначення митної вартості товарів, що імпортується, із застосуванням резервного методу визначення митної вартості автомобіля.
Частина 5 ст. 53 містити норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною 1 ст. 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ч.1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною 2 ст.57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 МК України). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57 МК України).
Частиною 8 ст. 57 МК України визначено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу. Як зазначено ч. 2 ст. 64 МК України митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного заявлену декларантом за резервним методом митну вартість митницею було визнано, а також враховано надані декларантом відомості, щодо врахування митної вартості, які були не достатньо документально підтверджені відповідно до п.п. 2,3 ст. 58, а відтак застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 821/110/18, від 05.02.2019 у справі №816/1199/15, від 17.07.2019 у справі №809/872/17.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення про коригування митної вартості товару відповідачем прийнято в межах чинного законодавства, з урахуванням обраного позивачем методу визначення митної вартості товару.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Курко О. П. Біла Л.М.