Справа № 743/2200/19 Головуючий у 1-й інстанції: Сташків В.Б.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
17 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 27.11.2019 у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання, -
Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- продовжити строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 27.11.2019 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що о 12 год. 00 хв. 31.05.2019 року, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб, був переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі, за те, що останній 30.05.2019 незаконно перетнув державний кордон в складі групи осіб із України в Словацьку Республіку в районі 140 прикордонного знаку на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та був затриманий прикордонною поліцією Словацької Республіки.
Уповноваженими особами ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Чопського прикородонного загону був підданий адміністративному затриманню, на підставі ст. 263 КУпАП громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 12 год. 00 хв. 31 травня 2019 р. по 11 год. 50 хв.0 3 червня 2019 р. (звільнений на підставі закінчення строків).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.06.2019, яке набрало законної сили та виконувалось негайно, було затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк достатній для виконання судового рішення, але не більше шести місяців, починаючи з дня фактичного затримання.
10.10.2019 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ.
Особа громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікована паспортом громадянина Народної Республіки Бангладеш № НОМЕР_2 .
Листом Чопського прикордонного загону від 04.06.2019 за № 21/655/1 «Щодо ідентифікації громадянина Народної Республіки Бангладеш», останній звернувся до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України з клопотанням ідентифікувати та документувати свідоцтвом про повернення на Батьківщину громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Листом Чопського прикордонного загону від 25.09.2019 за № 21/1134 «Про направлення матеріалів», останній повторно звернувся до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України щодо доручення Посольству України в Польщі передати Посольству Бангладеш в Польщі звернення Чопського прикордонного загону стосовно ідентифікації громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та документування останнього свідоцтвом про повернення на Батьківщину.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, відповіді на вказані листи не отримано.
Враховуючи те, що строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України закінчується 01.12.2019, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що правові підстави для задоволення позову та для продовження затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як з метою ідентифікації, так і з метою забезпечення примусового видворення за межі України, відсутні.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскільки підстави для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, визначені ст. 289 КАС України, наявні, то позов необхідно задовольнити.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
За приписами частини 1 статті 26 цього Закону іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземці або особи без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частиною 5 статті 26 Закону № 3773-VI).
Абзацом 1 частини 1 статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 названої правової норми іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України.
Військова частина НОМЕР_1 при зверненні до суду з позовом про продовження строку затримання відповідача, підставою своїх вимог зазначила неотримання інформації щодо ідентифікації відповідача та його документування.
Частина 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів.
Відповідно до частин 11-13 названої правової норми строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Таким чином, частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України чітко передбачено підстави, за яких можливо продовжити строк затримання іноземців та осіб без громадянства, які є вичерпними та широкому тлумаченню не підлягають.
При цьому, колегія суду не вважає звернення позивача до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України належними та допустимими доказами, оскільки останній не є належним суб'єктом, який надає інформацію для ідентифікації іноземця в розумінні підпункта 2 частини 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, позивачем не доведено відсутність співпраці з боку Махбуб Камалі під час процедури його ідентифікації. У свою чергу, відповідачем суду першої інстанції надано копію паспорта (а.с. 29) на ім'я Махбуб Камалі, що спростовує твердження позивача про неможливість ідентифікувати особу іноземця.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не відмовлявся співпрацювати під час процедури його ідентифікації та не перешкоджав оформленню відповідних документів для його примусового видворення, а також, враховуючи, що особу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифіковано за паспортом НОМЕР_3 , виданого 22.11.2016, а судове рішення про його примусове видворення за межі України взагалі не приймалось, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог та продовження строку його затримання відсутні, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 743/1240/17, від 27.09.2019 у справі № 743/719/17.
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25 червня 2009 року № 1, при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до п «f» частини 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява №26629/95, пункт 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява №36760/06, пункт 143, ЄСПЛ 2012).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 27.11.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.