Справа № 580/1751/19 Суддя першої інстанції: Трофімова Л.В.
12 грудня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Файдюка В.В. та Чаку Є.В.,
за участю секретаря - Денисюк А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області в особі Монастирищенського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області у вклеюванні у паспорт громадянина України у формі книжечки нової фотокартки, що відповідає вікові, у зв'язку із досягненням 45-річного віку;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області в особі Монастирищенського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області вклеїти до паспорта громадянина України у формі книжечки нові фотокартки, що відповідають вікові, у зв'язку із досягненням 45-річного віку.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року вказаний адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що ОСОБА_1 пропустила строк, протягом якого мала право вклеїти фотокартку до раніше виданого паспорту. Також відповідач зазначає, що віросповідання позивача не може бути підставою для невиконання вимог Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Відповідач також вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки у ній міститься висновок щодо застосування норм права в інших правовідносинах.
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що примушування до надання згоди на здійснення обробки її персональних даних з метою оформлення паспорта громадянина України є неправомірним втручанням у її особисте життя з боку держави.
Ухвалою суду від 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 було запропоновано надати додаткові пояснення щодо причин відмови у наданні згоди на обробку її персональних даних із застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру для цілей оформлення паспорта громадянина України, зокрема, чи пов'язані вони з релігійними чи іншими переконаннями.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивач надала додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру здійснюється за письмовою заявою, а, отже, за її згодою. Позивач просить суд захистити її конституційне право на добровільне волевиявлення у вирішенні питання щодо обробки її персональних даних.
Під час судового засідання позивач заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд відмови у її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте явку свого представника у судове засідання не забезпечив та про причини неявки суду не повідомив. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також додаткових письмових пояснень, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області задовольнити, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 26 січня 2019 року звернулася до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області із заявою, в якій просила вклеїти в паспорт фотокартку у зв'язку із досягненням 45-річного віку. Також позивач зазначила, що відмовляється змінювати паспорт у формі книжечки на ID-картку, оскільки не погоджується із присвоєнням їй унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, реєстраційного номеру облікової картки платника податку чи іншого ідентифікатора особистості. ОСОБА_1 просить вести паспортний облік щодо неї за раніше встановленими формами: за прізвищем, ім'ям та по батькові.
Листом від 05 лютого 2019 року № 7125-86/7125.3-19 Монастирищенський районний сектор Управління Державної міграційної служби в Черкаській області повідомив позивача про відсутність правових підстав для вклеювання фотокартки у раніше виданий паспорт.
Не погоджуючись із таким рішенням Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при встановленні тих чи інших правил поведінки, держава має у першу чергу дбати про потреби людей, утримуватись за можливості від встановлення таких правил, що негативно сприйматимуть у суспільстві. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені у інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності. За спірних правовідносин не вбачається загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави у її особисте та сімейне життя.
Також суд першої інстанції зазначив, що принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних. Однак законодавство у регулюванні спірних відносин не є якісним, позаяк не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, відсутня альтернатива вибору, що обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Під час вирішення спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», яким внесено зміни до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України. На час звернення позивача до відповідача діяли нормативні акти, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку, органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, що має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. Законом не окреслено з якою метою встановлені такі обмеження, чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідача розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Такі висновки були зроблені судом першої інстанції з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини у справах «Tolstoy Miloslavsky проти Сполученого Королівства» від 13 липня 1995 року, № 18139/91, пункт 37) та «Rysovskyy проти України» від 20 січня 2012 року, № 29979/04, п. 71), постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 та постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у справі № 815/3817/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 803/1306/17.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Особливості провадження у типовій справі визначені у ст. 291 КАС України. Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Разом з тим, справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 не у повній мірі відповідає ознакам типової справи, що зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Також обставини у зазначеній справі відрізняються від викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 815/3817/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 803/1306/17.
Так, у зазначених справах суди досліджували питання щодо можливості паспортного обліку позивачів за раніше встановленими формами з огляду на їхні релігійні переконання. Суди враховували, що відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Суди зробили висновок, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Разом з тим, мотиви ОСОБА_1 , з яких вона відмовляється від обробки її персональних даних з метою видачі паспорту у вигляді ID-картки не пов'язані з релігійними переконаннями. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що вона відповідно до закону має право самостійно приймати рішення щодо надання згоди на обробку її персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України. Монастирищенський РВ УМВС України в Черкаській області 01 серпня 1996 року видав позивачу паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла 45-річного віку, проте із заявою про вклеювання фотокартки звернулася лише 26 січня 2019 року.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Одночасно п. 1 розділу V «Перехідні положення» зазначеного Закону передбачає, що документи, які посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов'язковій заміні.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення про паспорт) термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Положеннями пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок) передбачено, що обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Зазначені норми права вказують на те, що у разі звернення особи, яка досягла 25- чи 45-річного віку, за вклеюванням фотокартки протягом місяця після досягнення відповідного віку, територіальний орган здійснює вклеювання нової фотокартки до паспорта зразка 1994 року. Якщо такий строк пропущений - паспорт громадянина України зразка 1994 року вважається недійсним та підлягає обміну на паспорт у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Як раніше зазначалося, ОСОБА_1 досягла 45-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2, проте із заявою про вклеювання фотокартки звернулася лише 26 січня 2019 року.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, відмовляючи позивачу у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року, діяло у повній відповідності до вимог чинного законодавства.
Колегія суддів враховує, що Положення про паспорт з дня його прийняття містить норму, відповідно до якої паспорт громадянина, який досяг 25- і 45-річного віку, у який в установлений строк не вклеєні нові фотокартки, що відповідають його вікові, вважається недійсним.
Відповідно, законодавство, яке діє на час виникнення спірних правовідносин, не звужує існуючих прав позивача, адже правові наслідки порушення строку вклеювання нової фотокартки після досягнення 45-річного віку залишилися незмінними - паспорт громадянина України вважається недійсним.
Також залишився незмінним строк, протягом якого громадянин зобов'язаний звернутися за вклеюванням нової фотокартки, що відповідають його вікові - не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку.
Станом на січень 2019 року чинне законодавство визначило інший порядок усунення такого порушення: з 05 жовтня 2018 року недійсний паспорт підлягає обміну.
Разом з тим, встановлення нового порядку оформлення паспорту громадянина України у зв'язку з недійсністю раніше виданого, саме по собі не є звуженням змісту та обсягу набутих прав.
Під час апеляційного розгляду справи колегія суддів враховує, що визначальним для позивача є здійснення паспортного обліку без внесення її персональних даних до Єдиного державного демографічного реєстру. Вимоги адміністративного позову про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області вклеїти до паспорта громадянина України у формі книжечки нові фотокартки, що відповідають вікові, у зв'язку із досягненням 45-річного віку, є лише способом реалізації права на здійснення паспортного обліку без використання Єдиного державного демографічного реєстру.
Перш за все колегія суддів вважає необхідним зазначити, що ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не залежно від редакції, встановлює обов'язок отримати паспорт громадянина України.
Оформлення паспорта громадянина України (у формі паспортної книжечки чи у формі картки) неможливе без обробки персональних даних фізичної особи.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що він поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
У свою чергу обробка персональних даних, згідно зі ст. 2 вказаного Закону, це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що обробка персональних даних може здійснюватися не лише за згодою суб'єкта персональних даних, а й у силу вимог закону.
Оформлення паспорта громадянина України належить до випадків обробки персональний даних в силу вимог закону, адже отримання такого документа є обов'язковим, а його оформлення без обробки персональних даних - неможливе.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що громадянин України не наділений правом відмовитися від обробки його персональних даних, необхідних для оформлення паспорта громадянина України у цілому. У нього відсутня свобода розсуду у вирішенні зазначеного питання, адже обробка персональних даних є обов'язковою передумовою оформлення зазначеного документа.
Разом з тим, Закон України «Про захист персональних даних» встановлює загальні вимоги до обробки персональних даних.
Положення ст. 6 вказаного Закону передбачають, зокрема, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, громадянин України може заперечувати проти обробки його персональних даних за умови недотримання вимог ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних».
За змістом доводів, викладених в адміністративному позові та усних і письмових поясненнях, наданих під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 заперечує не проти обробки її персональних даних у цілому, а саме проти їх обробки за допомогою засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Перевіряючи дотримання умов обробки персональних даних, визначених ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», колегія суддів встановила, що у Законі України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» чітко сформульована мета їх обробки, встановлені гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру, визначені права осіб, персональні дані (інформація про особу) яких внесені до такого реєстру, а також закріплені обмеження у доступ до інформації реєстру.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Колегія суддів враховує, що незгода ОСОБА_1 із обробкою її персональних даних за допомогою засобів Єдиного державного демографічного реєстру обумовлена обсягом інформації, що вноситься до нього. Фактично позивач не погоджується із тим, що за результатами ідентифікації особи формується унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Так, у відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з п. 7 ч. 7 ст. 21 вказаного Закону унікальний номер запису в Реєстрі у подальшому вноситься також до паспорта громадянина України.
У ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» сформульовано вимогу до обробки персональних даних, відповідно до якої склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що формування унікального номеру запису в реєстрі є результатом завершення ідентифікації особи.
Колегією суддів не встановлено підстав для висновку про те, що формування унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі не відповідає меті обробки персональних даних, є неадекватним чи надмірним заходом.
Однак колегія суддів враховує, що для окремої суспільної групи генерація за наслідками обробки персональних даних унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі може становити надмірне втручання у їх особисте життя.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17. У вказаній справі суд визнав вимогу щодо оформлення паспорта з обробкою персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та формуванням унікального номеру запису в реєстрі надмірним втручанням у особисте життя осіб, які внаслідок своїх релігійних переконань, мають побоювання та заперечення щодо присвоєння цифрового ідентифікатора.
Також колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
З огляду на викладене колегія суддів допускає, що для окремих груп можуть бути встановлені винятки із загального правила щодо оформлення паспорта громадянина України з використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, обов'язок довести приналежність до таких соціальних груп покладається саме на позивача.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Також колегія суддів враховує підхід Верховного Суду до вирішення питання щодо матеріально-правової заінтересованості позивача як обов'язкової передумови для захисту порушених прав, викладений у постанові від 20 лютого 2019 року № 522/3665/17. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що заінтересованість повинна мати об'єктивну основу, а позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Як раніше зазначалося, ухвалою суду від 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 було запропоновано надати додаткові пояснення щодо причин відмови у наданні згоди на обробку її персональних даних із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру для цілей оформлення паспорта громадянина України, зокрема, чи пов'язані вони з релігійними чи іншими переконаннями.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивач надала додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру здійснюється за письмовою заявою, а, отже, за її згодою.
Під час судового засідання позивач пояснила, що її відмова від обробки персональних даних з використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру не пов'язана з релігійними чи іншими переконаннями. ОСОБА_1 вважає, що має право відмовитися від обробки своїх персональних даних у зазначений спосіб в силу закону та без обґрунтування причин.
Вирішуючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить із того, що позивач не довела наявності підстав, передбачених ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», для здійснення обробки її персональних даних без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Отже, ОСОБА_1 пропустила строк вклеювання нової фотокартки після досягнення 45-річного віку, у зв'язку з чим раніше виданий паспорт громадянина України зразка 1994 року вважається недійсним. Такий паспорт підлягає обміну. Чинне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого паспорт громадянина України оформлюється у формі картки з використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Позивач не повідомила обставин, які б свідчили про її належність до окремої суспільної групи, для якої оформлення документів у зазначений спосіб становить надмірне втручання у особисте життя.
Наведені обставини у свої сукупності вказують на те, що адміністративний позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги Управління Державної міграційної служби в Черкаській області спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 03 липня 2019 року, та є підставами для його скасування.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області задовольнити, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді В.В. Файдюк
Є.В. Чаку
Постанова складена у повному обсязі 17 грудня 2019 року.