ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 грудня 2019 року № 640/16293/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Антіпов Є.В., від відповідача - Івахненко С.О., Жегілан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кул Терм Груп»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кул Терм Груп» (далі-позивач/ ТОВ «Кул Терм Груп») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ( далі - відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 №07652615140101.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Кул Терм Груп» (код 39947414) податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 12.08.2015 по 31.12.2018 та іншого законодавства за відповідний період, результати якої оформлені актом від 20.05.2019 №294/26-15-14-01-01/39947414 (далі -акт перевірки).
Відповідно до акту перевірки, перевіркою ТОВ «Кул Терм Груп» встановлено порушення, зокрема, п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, ст. 1, ст.9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996- XIV, п.5, п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 809 311 грн.
На підставі вказаних висновків акту перевірки, Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 №07652615140101, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1011639,00 грн., з яких 809311,00 грн. - податкове зобов'язання та 202328,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Відповідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України №73 від 07.02.2013:
«Доходи» - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
«Витрати» - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (зі змінами) (далі Положення №318), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
У пунктах 6, 7 розділу «Визнання витрат» зазначеного Положення №318 визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (зі змінами), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Виходячи з положень абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно пункту 18 П(С)БО 16 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); інші витрати загальногосподарського призначення.
Аналіз вказаних норм законів свідчить, що показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що передбачено у пункті 44.2 статті 44 Податкового кодексу України.
За змістом абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.
До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
Водночас нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення ТОВ «Кул Терм Груп» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами - покупцями, а саме: ТОВ «Нью Білдінг» та ТОВ «Спец-Альянс Груп».
Фінансово-господарські відносини між ТОВ «Кул Терм Груп» (постачальник) з ТОВ «Спец-Альянс Груп» (покупець) ґрунтувались на договорі поставки від 05.06.2018 №050618-04, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві обладнання та/або комплектуючі (товар), а покупець - приймати та оплачувати товар на умовах даного Договору.
Кількість, асортимент, вартість товару зазначаються у видаткових накладних, які виконують функцію специфікації та є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 Договору).
Кількість та вартість фактично поставленого постачальником покупцю товару за період дії даного договору визначається згідно видаткових та податкових накладних (пункт 1.3 Договору).
На підтвердження виконання поставки, позивачем до матеріалів справи подані копії: видаткова накладна від 05.06.2018 №1029 на суму 416380,00 грн. (ПДВ 83276,00 грн.), видаткова накладна від 05.06.2018 №1030 на суму 416640,00 грн. (ПДВ 83328,00 грн.), видаткова накладна від 25.07.2018 №1388 на суму 46711,83 грн. (ПДВ 9342,37 грн.), рахунки на оплату, виписка по рахунку, оборотно-сальдова відомість по рахунку 361, довіреність на отримання ТМЦ.
В бухгалтерському обліку зазначені операції відображено:
Дт 363 К-т 702 в сумі 1055678,2 грн.;
Дт 702 К-т64 у сумі 175946,37 грн.;
Дт 311 К-т 363 у сумі 105567,2 грн.;
Дт 79 К-т 702 у сумі 879731,83 грн.
Відносини між позивачем (постачальник) та ТОВ «Нью Білдінг» (покупець) ґрунтувались на договорі поставки від 11.07.2016 №11/07/05-16, відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставляти покупцеві обладнання та/або комплектуючі (товар), а покупець - приймати та оплачувати товар на умовах даного Договору.
Кількість, асортимент, вартість товару зазначаються у видаткових накладних, які виконують функцію специфікації та є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 Договору).
Кількість та вартість фактично поставленого постачальником покупцю товару за період дії даного договору визначається згідно видаткових та податкових накладних (пункт 1.3 Договору).
Поставка товару здійснюється на умовах EXW ( в редакції Інкотермс 2010), за адресою: м. Київ, вул. Качалова, 5а (пункт 5.1 Договору).
На підтвердження виконання поставки, позивачем до матеріалів справи подані копії: видаткова накладна від 14.07.2016 №751 на суму 299306,92 грн. (ПДВ 59 861,38 грн.), видаткова накладна від 22.07.2016 №821 на суму 682380,25 грн. (ПДВ 136476,05 грн.), видаткова накладна від 28.07.2016 №838 на суму 407732,70 грн. (ПДВ 81546,54 грн.), видаткова накладна від 29.07.2016 №866 на суму 103537,26 грн. (ПДВ 20707,45 грн.), від 12.08.2016 №901 на суму 589542,31 грн. (ПДВ 117908,46 грн.), видаткова накладна від 19.09.2016 №916 на суму 243791,02 грн. (ПДВ 48758,21 грн.), видаткова накладна від 19.08.2016 №917 на суму 319166,67 грн. (ПДВ 63833,33 грн.), видаткова накладна від 19.08.2016 №825 на суму 514166,67 грн. (ПДВ 102833,33 грн.), видаткова накладна від 07.09.2016 №984 на суму 188808,01 грн. (ПДВ 37761,60 грн.), видаткова накладна від 13.09.2016 №1007 на суму 351663,37 грн. (ПДВ 70332,67 грн.), виписка по рахунку, оборотно-сальдова відомість по рахунку 361, довіреність на отримання ТМЦ, платіжні доручення.
В бухгалтерському обліку зазначені операції відображено:
Дт 363 К-т 702 в сумі 4440114,2 грн.;
Дт 702 К-т64 у сумі 740019,02 грн.;
Дт 311 К-т 363 у сумі 4440114,2 грн.;
Дт 79 К-т 702 у сумі 3700095,18 грн.
Реалізовані контрагентам позивача ТМЦ попередньо були придбані ТОВ «Кул Терм Груп» у постачальників : ПП «УЛК», ТОВ «Спеціалізовані Брокерські послуги», ТОВ «Куркай», ТОВ «Торгова компанія «Оптім», ТОВ «Техгнологія клімату», ТОВ «КУЛ ТЕРМ», ТОВ «Системейр», що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.
За результатами дослідження вказаних первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.
Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність (безтоварність) вказаних господарських операцій між позивачем та вказаними вище підприємствами
За висновками акту перевірки, отримані від ТОВ «Нью Білдінг» та ТОВ «Спец-Альянс Груп» кошти не пов'язані з постачанням товарів та за відсутності даних у позивача щодо їх повернення у майбутньому, кваліфіковано контролюючим органом як актив, який слід врахувати у складі інших доходів відповідного звітного періоду, що не знайшло відображення у фінансовій звітності ТОВ «Кул Терм Груп» та не враховано при визначенні об'єкта оподаткування податковим на прибуток підприємства.
Вказані висновки відповідача ґрунтуються на результаті аналізу податкової інформації контрагентів позивача в ІС «Податковий блок», невідповідність придбаного та реалізованого товару, неподання звітності контрагентами, відсутність наявних трудових ресурсів, основних засобів тощо.
З приводу вищевикладеного, суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.
Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.
У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту
Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.
Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС «Податковий блок», однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).
Щодо посилань контролюючого органу на досудове розслідування в рамках кримінального провадження №32016100040000053 від 15.09.2016 та допит директора ТОВ «Нью Білдінг» ОСОБА_1 , на досудове розслідування в рамках кримінального провадження №32018220000000090 від 13.04.2018 та допит директора ТОВ «Спец-Альянс Груп» ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).
У ч.1 ст.23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, протоколи допиту, пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
З наведеного вбачається, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, про наявність кримінальних справ, чи тим більше наявність вироків, за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було.
Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні.
Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.
Також, на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.
Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні.
Суд вказує, що норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Суд вважає, що в Акті перевірки відсутні будь-які докази на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки договори укладені між ТОВ «Кул Терм Груп» та контрагентами націлені на здійснення підприємницької діяльності та пов'язані з рухом активів підприємств.
Надані первинні документи повністю відображають суть господарських операцій, рух товарів від контрагентів позивача, отже, і реальність господарських операцій.
Натомість, відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.
Посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентів носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб'єктом господарювання.
При цьому, суд враховує, в досліджуваних господарських відносин між позивачем та контрагентами, позивач виступає саме постачальником товарів, однак, під час перевірки контролюючим органом не спростовано наявність у позивача належних первинних документів, фізичних і технічних можливостей для здійснення операцій з постачання ТМЦ, та наявністю зв'язку між фактом придбання такого товару і подальшою господарською діяльністю, що, в свою чергу, є обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій. Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27.10.2015 у справі №826/661/14 (№21-1539а15).
При цьому, згідно п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Також, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КУЛ ТЕРМ ГРУП" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 червня 2019 року №07653615140101.
3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 15174 (п'ятнадцять тисяч сто сімдесят чотири) грн. 58 коп. відшкодувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КУЛ ТЕРМ ГРУП" (вул. Провіантська б.3,Київ 116,04116, код ЄДРПОУ39947414) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул.Шолуденко, 33/19,Київ,04655, код ЄДРПОУ39439980).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 18.12.2019.
Суддя С.К. Каракашьян