ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
16 грудня 2019 року м. Київ№ 640/16860/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника третьої особи - Ступак Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа:Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса Анатолія Васильовича Генеральна прокуратура України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса Анатолія Васильовича, за участі третьої особи - Генеральної прокуратури України, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора від 31.07.2019 №605-вк.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №640/16860/19.
Здійснюючи розгляд справи в судовому засіданні 16.12.2019, судом поставлене на обговорення питання щодо закриття провадження у справі №640/17010/19.
Так, за змістом ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує наказ від 31.07.2019 №605-вк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», згідно якого ОСОБА_1 оголошено догану.
Судом встановлено, що наказам заступника Генерального прокурора-Головного військового прокурора від 16.10.2019 №831-вк скасовано наказ від 31 липня 2019 року №605-вк про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .
Отже, спірний в даній справі наказ скасовано.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для закриття провадження є необхідні вчинені дії відповідачем, що призвели до повного відновлення законних прав та інтересів позивача.
Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб'єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З огляду на викладене, суд виходить з того, що оскаржувані порушення наразі усунуто відповідачем, з урахуванням відсутності у суду підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Протилежного суду під час розгляду справи не доведено.
Таким чином, з огляду на приписи п. 8 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі №640/16860/19 підлягає закриттю.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 2 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись п.8 ч.1 ст. 238, ст.ст. 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
Закрити провадження у справі №640/16860/19.
Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян